Війська 1-го Українського фронту 27 січня 1945 року звільнили один із найбільших нацистських таборів смерті Аушвіц-Біркенау (Освенцім).
Під час Другої світової війни шість мільйонів євреїв стали жертвами нацистської політики голокосту, що передбачала знищення народів і груп, які нацисти вважали загрозою або неповноцінними. Близько 1,5 мільйона з них мешкали на території сучасної України.
Символ трагедії
«Голокост, який призвів до знищення третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, завжди слугуватиме всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження...» Таке формулювання містить резолюція Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй від 2005 року, якою запроваджено пам’ятну дату, яка відзначається щорічно 27 січня як Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту.
Символом Голокосту в Україні є Бабин Яр у Києві. Але подібних трагедій було багато по містах та містечках України. Сусіди.сity вирішили зануритися в історію єврейської спільноти, яка проживала в Мені та в населених пунктах розташованих поряд з нею
З історії єврейських спільнот Менщини
Мена тісно пов’язана з історією єврейської спільноти. Записи початку 19-го століття засвідчують, що загальна чисельність населення Мени – близько 6 тисяч осіб. Про єврейське населення відомостей немає, але згадка про те, що у місті існувала синагога та єврейський молитовний дім, дає підстави вважати, що єврейська громада була чимала.
Євреї почали активно селитися в Мені після будівництва в 1873 році Лібаво-Роменської залізниці, яка проходила через містечко. Подальші статистичні дані свідчать про досить велику чисельність представників єврейської нації: за переписом 1897 року, в Мені проживали 6 277 осіб, понад чверть з яких (1 659 чоловік) становили євреї.
Лібаво-Роменська залізниця була одним із основних шляхів вивезення зерна з Російської імперії. Євреї здебільшого жили на вулиці, яка сьогодні носить ім’я Шевченка.
Історичні події початку 20 століття не сприяли зростанню єврейської громади. Оприлюднення Жовтневого маніфесту 1905 р., який обіцяв демократичні реформи, реакційні сили зустріли опором. Свій гнів вони спрямували на євреїв. Тож 22, 23 і 24 жовтня відбулися погроми у Березні. Загиблих не було, але 10 євреїв поранили, а 200 єврейських сімей пограбували. У 1919 році грабунки єврейських родин повторили петлюрівці.
Типова єврейська родина. Сім’я Пергаменщиків у Мені, 1920-ті роки.
У 1923 р. в Мені проживали 1475 євреїв. Голодомор, репресії, внутрішня міграція призвели до суттєвого скорочення цієї цифри. За переписом 1939 року, в Мені та околицях мешкали лише 586 євреїв. Невеликі громади продовжували існувати в Березні (211 чоловік), Блистові та Макошині.
На початку ХІХ століття в Березні євреїв не було. А вже у 1847 році єврейська громада тут налічувала 292 чоловіків та 252 жінок. У 1897 році населення містечка складало 9 922 особи, з яких 1 357 були євреями.
У Державному архіві Чернігівської області зберігаються різні списки мешканців міст і містечок Чернігівщини ХІХ – початку ХХ ст.: купці, рекрутські списки тощо.
Зяма Пергаменщик
Він народився в Мені ще до війни і пережив Голокост. У 1990-х роках Зяма Пергаменщик дав інтерв’ю Shoa Foundation – Інституту візуальної історії та освіти, який займається проведенням аудіовізуальних інтерв’ю зі свідками Голокосту.
Як було влаштоване життя єврейської громади
За традицією на чолі єврейської громади стояв рабин, який водночас був служителем культу і духовним керівником єврейської релігійної громади. Свого часу ними в Мені були Іцхок-Айзік Лурвін, Шнеур-Залман Гінзбург, Ісраель Медведєв, Шмуль (убитий нацистами). Крім того, в єврейській релігійній громаді, синагозі була посадова особа габая, який курував організаційні та грошові справи. В крайньому разі, в документах згадується ім’я останнього габая Огеса Якова Ароновича. В Березні наприкінці XIX століття місцевими рабинами були Давид Ар’є Бакалієщик і Шмуель Вальчек, а з 1901 по 1926 роки – Шнеур-Залман Горелік.
До жовтневого перевороту 1917 року в Мені було дві синагоги. Одну з них (знаходилася на території сучасного відділення поліції) закрили в 1920-х роках. В її приміщенні розмістили перукарню. Друга синагога, яка розміщувалася біля старого ринку, припинила існування в 1935-1936 роках. До початку Другої світової війни євреї збиралися на молитви в приватних будинках у різних місцях. Щоб випікати мацу, євреї збиралися разом і готували її одразу для кількох сімей.
Ще однією традицією було те, що діти отримували початкову освіту в хедері – єврейській релігійній початковій школі. Але наприкінці 1930-х років хедер в Мені закрили, а меламеди (учителі в хедері) були настільки залякані радянською владою, що дітей не навчали. Тому діти євреїв навчалися у місцевій школі разом із іншими дітьми.
На світлині, яка дійшла до наших часів, учні четвертого класу 1941 р. Зяма Пергаменщик назвав деякі імена – Йосип Пергаменщик (загинув під час Голокосту), Фіма Аграновський, Льова Некрітін, Яша Любинський, Шая та Яша Менделовичі Фото: https://jewua.org/mena/
Репресивна машина сталінського режиму, яка особливо активно працювала у 30-х роках, не оминала нікого, не звертала уваги ні на стать, ні на вік. Наприклад, у 1937 році серед кількох заарештованих у місті були місцеві активістки Віра Слуцька та Хава Волович.
Хава Волович народилася 1916 р. у Сосниці. У 1937 році вона служила літературним коректором у редакції нашої газети. У 1938 році за звинуваченнями в «антирадянській агітації» її засудили до 15 років виправних таборів та 5 років позбавлення прав. Відбувши покарання, у 1957 році повернулася на батьківщину. Реабілітована у 1963 р. Померла у Мені 14 лютого 2000 р.
Столиця тютюну
Основними заняттями єврейського населення Мени в ХІХ – на початку ХХ ст. були торгівля та ремесла. Багато хто з них займався закупівлею та перепродажем тютюну. Його вирощування в Мені було поширене з ХVIII століття, тому її називали столицею тютюну. Цією діяльністю займалися дрібні торговці і купці першої гільдії, які тут мали великі склади. За тютюном до міста приїжджали євреї з Могильова, Шклова, Гомеля.
У комерційному довіднику за 1903 рік вказані кілька імен єврейських підприємців з Мени: банкір Еляшберг Евсей Вульф, власник фабрики Зак Мордехай Гірш, власник аптеки Ліхтерман Якоб Мордехай, власники продуктових магазинів Гельберг Янкель, Левіан Нахім, жестянщики Гордінова Маня Залмович, Рахмілевич Сіма, власник галантереї Наринський Маня Моїсеєвич, власник рибного магазину та гасової крамниці Ратнет Сіма, виробники тютюну Уфа Мойсей Лейбович, Футер Мордехай Давидович, Штейн Ісаак Шломович, Гольдштейн Езра Ааронівна, Еляшберг Евсей Вульф, зерновиробник Фейтельсон. В Березні були свої підприємці: бакалійщики Бутовський Самуїл Ізраїлєвич, Залманзон Ізраїль Аронович, галантерейщиця Магільнер Тойба Шлемівна, зерновиробник Поріцький Тодрес Лейбович.
У 1914 р. євреям Мени належали склад аптечних товарів, трактир, 31 лавка (у т. ч. всі чотири бакалійні, п’ять мануфактурних, обидві шкіряні). Після 1917 року та національно-визвольних змагань, які відбувалися в Україні згодом, в Мені євреї продовжували залишатися власниками торгових точок, яких у 1926 році налічувалося 18.
Крім того, вони активно включалися у нові форми господарювання, які з’явилися тоді. У 1925 р. вихідці з Мени заснували у Калініндорфському єврейському національному районі Херсонського округу хліборобські колективи «Шлях Ілліча» (87 чоловік) та «Арбет» (73 чол.).
У Мені народилися відомі діячі науки:
Абрам Давидович Аграновський (1896-1951 рр.) - російськомовний радянський журналіст і письменник. За професією — медик. Учасник Першої світової і Громадянської воєн. Працював у газетах «Коммунист», «Правда» и «Известия». З 1937 по 1941 роки — відбував зіслання в Норильлагу, де працював медиком. Був реабілітований. З 1937 року перебувала в таборах і його дружина Фаня Аграновська, теж уродженка Мени. Після звільнення працював в газеті «Красноярский рабочий», потім в журналі «Огонёк» у москві. Член Союзу письменників срср.
- Герш Езрович Гольдштейн (1886-1938 рр.) — державний діяч, інженер. У 1923-28 роках – голова Гомельського губвиконкому, у 1928-35 рр. – заступник голови Раднаргоспу та Держплану БРСР, один з керівників республіканського ОЗЕТу (абревіатура російською означає «Общество землеустройства еврейских трудящихся»), у 1938 р. репресований за звинуваченням в участі у троцкістській організації. Розстріляний 11 травня 1938 р. Місце поховання - Казань. Реабілітований у вересні 1955 р.
- Мозес Зеві (1909-???? рр.) — офтальмолог, доктор медицини. З 1921 р. проживав у Фінляндії, автор наукових праць у сфері офтальмології.
Гершон Агрон (або Аргонський) (1893-1959) — ізраїльський журналіст, засновник і редактор газети Palestine Post (згодом The Jerusalem Post), глава роз'яснювальної діяльності в міністерстві прем'єр-міністра Ізраїлю громадський діяч, і Мер Єрусалиму (1955—1959)
Масові розстріли євреїв у Мені
Перед війною в містечку проживало близько 586 євреїв. З початком війни багато єврейських сімей знайшли спосіб евакуюватися на схід країни. Основними шляхами евакуації були залізниця та водний транспорт річкою Десна в напрямку Брянська.
Ті, хто залишився в місті, або не зуміли подолати тривалий шлях, або були впевнені в «цивілізованій» поведінці німецьких солдатів. Багато людей старшого віку пам’ятали німців, які окупували Мену в 1918 році, і не хотіли евакуюватися. Крім того, для евакуації потрібні були гроші, а більшість євреїв у Мені були бідними. Як виявилося, період перебування у нацистській окупації став найтрагічнішим в долі євреїв Менщини.
Нацисти окупували Мену 8 вересня 1941 року. Німецька комендатура перерахувала всіх євреїв і змусила їх носити жовті кола на одязі. Після цього поліцаї та німці почали систематично знущатися над євреями, примушуючи їх працювати, били та грабували їх, ґвалтували єврейських жінок.
Часто місцеві жителі, які були не євреями, ставали посібниками переслідувань, погромів та вбивств. Наприклад, одного разу вони підкинули обойму куль до будинку кравця на ім’я Шмерлін і доповіли німцям, що той переховує зброю. Німці прийшли до нього додому і розстріляли всю родину.
На єврейські будинки вказували місцеві жителі і під час наступних масових каральних операцій. Масове знищення євреїв у Мені вперше сталося 15 жовтня 1941 року. Тоді на місцевому єврейському кладовищі каральні загони та місцеві поліцейські розстріляли 124 євреїв (за іншими даними – 31). Вбивства тривали протягом листопада та грудня.
Вночі з 30 листопада на 1 грудня 1941 року німці почали ходити по єврейських домівках і розстрілювати всіх, кого там знаходили. Так загинула родина Пергаменщиків і багато інших родин. Серед убитих був Монес Різник, якому було 104 роки.
Голокост на Менщині
Каральні акції щодо євреїв тривали і в інших населених пунктах Менщини. У перший день окупації Березни, 5 вересня 1941 року, айнзацгрупа прибула до Березни і вбила вісьмох євреїв. 5 листопада 1941 року стратили ще 10 євреїв.
Здебільшого це були літні люди, які не встигли сховатися. Дехто намагався втекти в інші місця, але були знайдені та вбиті місцевою поліцією. 23 квітня 1942 року в лісі біля Бігача знайшли вбитими родину Тамари Гайманець з трьох осіб. Також німці виявили та розстріляли вчительку Серафиму Галявко разом дітьми віком від трьох до восьми років.
Сьогодні вже немає серед живих свідка тих подій – уродженця і жителя Березни Івана Карнаухого (народився у 1930 році), який у 2015 році поділився спогадами проєкту Yahad, що займається визначенням місць масових страт євреїв і ромів під час Голокосту:
Уродженець та житель Березни Іван Карнаухий був одним із свідків знищення євреїв у містечку. У 2015 році він поділився спогадами проєкту Yahad, який займається збором інформації про Голокост
У 2013 році встановлено пам’ятник на могилі п’яти голів місцевих колгоспів, які вбиті нацистами 10 жовтня 1941 року. Разом з ними вбито чотирьох євреїв – капельмейстера шкільного оркестру Рувіма Яковича Островського, капелюшника Бенція Лейбовича Юхновського, візника Авраама Євсійовича Кармінського і кравця Лейбу Афроїмовича Новицького. Усі імена згадані на могильній плиті.
Під час Голокосту в Березні вбито близько 60 євреїв, що становить 90% усіх убитих місцевих жителів. Відомі імена лише 36-х з них. Також відомі імена 25 воїнів-євреїв Березни, які загинули під час Другої світової війни.
Біля залізничного мосту на Десні в Макошині 29 листопада 1941 року вбиті 50 чоловік, а 15 грудня на території монастиря в Домниці нацисти розстріляли 34 дітей з місцевого дитячого будинку. Серед загиблих було п’ятеро єврейських хлопчиків і дівчаток. 20 грудня 1941 року в Мені розстріляли всіх євреїв Блистови.
Останній масовий розстріл на Менщині фашисти вчинили 2 лютого 1942 року на відкритому полі біля дороги на Куковичі. У коваля Непомнящего було двоє синів Вова і Хаїм. Коли до їхнього дому прийшли німці, Вова втік і цим врятував собі життя, а решту розстріляли.
Попіл і пам’ять
Із загиблих сьогодні відомі імена лише 198 мирних євреїв, які вбиті на єврейському кладовищі Мени, 45 імен євреїв, убитих у Макошині, 36 імен – у Березні та 25 імен євреїв, які були вбиті в інших місцях. Разом це становить 30% від загальної кількості жертв. 106 солдат-євреїв з Мени загинули на фронті.
На кладовищі в Мені є дві братські могили, одна з яких менша, а друга – більша. У більшому похованні – жертви другого, наймасовішого розстрілу.
Лише 15-20 людей пережили Голокост. Частина євреїв Мени врятувалися і вижили, влившись до партизанського загону: Суровський, Баскін, Вова Непомнящий, Красильщиков (його сім’ю розстріляли). Також вижили кілька жінок. Одна з них, Фінкельштейн, після війни працювала прибиральницею в перукарні.
Родина Ізраїлєвих. Мена, 1958 р. Фото: Фото із родинного архіву Іллі Ізраїлєва
В Березні після Другої світової війни всі загиблі жителі були перепоховані в одній братській могилі на православному кладовищі. На цьому місці встановлено пам’ятник. Євреї, які залишилися живими, повернулися до Березни з евакуації та Червоної Армії. Один з них, Ігор Шульман (помер в Ізраїлі), тривалий час очолював місцевий молокозавод, який був одним із найуспішніших у Чернігівській області. Останнім євреєм Березни був Борис Семенович Драпкін, засновник краєзнавчого музею і директор школи. Свого часу він емігрував до Росії.
Борис Драпкін (1925-2003)
Історія єврейських громад у Центральній та Східній Європі багата й різноманітна. Вона налічує тисячоліття. Але за кілька коротких років Голокост привів тривалу історію тисяч цих спільнот до жорстокого, раптового завершення.
Сучасність
Сьогодні в Україні існує ряд бездоглядних єврейських кладовищ, які з роками прийшли в занепад. Особливо це стало відчутно, коли парламент Ізраїлю у 1950 році прийняв так званий «Закон про повернення», яким започаткував процес повернення євреїв та їхніх нащадків на історичну батьківщину. Їм надавалося громадянство та право на постійне проживання.
Алія (репатріація євреїв до Ізраїлю) з України була відчутна наприкінці 60-х – на початку 70-х років під час чергового арабо-ізраїльського протистояння. А масова алія з срср і пострадянського простору відбулася у 1989-2004 роках, коли з приходом до влади Михаіла Горбачова і початком політичної лібералізації були полегшені правила еміграції з радянського союзу.
Після цього у таких невеликих містах та містечках як Мена, Сновськ, Корюківка, Сосниця, Березна, Макошине єврейські спільноти ще більш скоротилися. Це позначилося і на стані споруд та локацій, які були останніми фізичними свідками існування єврейських громад. Занепадали або перебудовувалися і змінювали початковий вигляд будівлі, часто набували занедбаного стану єврейські кладовища, які після більш ніж 80 років вандалізму загалом ризикують цілком зникнути.
Наприклад, як це сталося у Березні. Доля єврейського кладовища тут трагічна. Воно було засноване в першій половині ХІХ ст. і розташовувалося на південно-східній околиці селища. Однак у 2000-х роках цвинтар зруйнували, залишився лише один надгробок. Тепер ця ділянка належить приватній особі. За спогадами місцевих жителів, останні поховання на зруйнованому кладовищі були в 1970-х роках.
Тут в Березні знаходилося єврейське кладовище
Щоб зовсім не згасла зірка
У 2015 році рабином Ісааком Шапірою започаткована ініціатива європейських єврейських кладовищ ESJF. Це некомерційна організація, що базується в Німеччині і основною метою вбачає захист та збереження єврейських кладовищ по всій Європі. Завдяки цій ініціативі у 46 державах-членах Ради Європи стало відомо близько 10 000 єврейських кладовищ. Приблизно три чверті з них розташовані в Центральній та Східній Європі. Вони і були визначені «територіями пріоритетної роботи». До них увійшли всі країни колишнього радянського блоку, а також країни Південно-Східної Європи.
На сайті організації можна знайти опис єврейських кладовищ Чернігівщини. Зокрема, щодо кладовища в Мені говориться: «За даними ESJF, точний період заснування кладовища невідомий. З огляду на дати на збережених надгробках можна зробити висновок, що кладовище існувало вже на початку 20 століття. На старих мапах краю воно не позначене. На місці можна знайти залишки будівлі. Швидше за все, це був охель (традиційна єврейська надгробна споруда, так званий «наметовий надгробок» – авт.).
Кладовище поділене на три частини:
1. Дуже старий довоєнний цвинтар (вже знесено);
2. Період війни (переважно зруйновано);
3. Новіший цвинтар (ще діє).
Наразі ділянка очищена від чагарників та дерев. Проте на кладовище впало велике обгоріле дерево. Південна частина була забудована приватними будинками та садами біля них. За словами місцевих жителів, незадіяну частину території кладовища продають.
Новіша ділянка огороджена металевою сітчастою огорожею, яка подекуди пошкоджена. Старіша частина має дерев’яну огорожу висотою один метр, яка здебільшого зруйнована. Тильна частина межує з парканами сусідніх будинків.
Є 120 надгробків. Дата найстарішого надгробку – 1909 рік. Дата останнього надгробку – 2004 рік.
Місія ESJF визначала точні межі кладовищ та займалася будівництвом огорож навколо них із запірними воротами, а також проводила загальне розчищення та прибирання. Ремонт або заміна надгробків не входить до мети цього проєкту. Щодо визначення меж, то можна сказати, що в Україні ця робота проведена досконально, а деінде розпочата робота і по облаштуванню поховань.
На жаль, повномасштабне російське вторгнення стало на заваді подальшим роботам.
