На початку цьогорічного березня нам здалося, що вже настало літо. Кілька днів жителі Корюківщині насолоджувалися справжнім теплом і сонячними днями. На це відреагувала й рослинність. Та потім прийшли морози, холод. І досі, у першій половині травня, в кого є можливість, протоплюють помешкання. Або мерзнуть у квартирах.
Про морози наприкінці березня синоптики попереджали. Багато хто завбачливо повкривав деревця абрикосів, черешень, персиків, клумби з бутонами тюльпанів. Зрештою, комусь поталанило більше, комусь менше.
Померзли ніжні квіточки на плодових деревах, не витримав перепаду температур виноград. Дуже шкода шовковицю, котра виявилася зовсім неготовою до морозів, які вперто трималися кілька днів.Та попри все весна своє бере і на часі городи.
Настала й пора братися за лопати та садити картоплю. Хоча не всі наші земляки це роблять давнім, дідівським, способом. Наприклад 60-річна корюківчанка Віра вже сім років просить сусіда обробити латку городу, чотири сотки, маленьким тракторцем.
Каже, що іншого виходу в неї немає. По-перше, все доводиться робити самій, адже з чоловіком давно розлучилася. По-друге, немає часу копатися на городі, бо доглядає стареньких батьків. По-третє, хочеться й маленького онука побавити, на що потрібен час і здоров’я.
Найдорожче коштувало зорати – по 60 гривень за сотку. Цього року в Корюківці просять іще більше – по вісімдесят за зорану сотку землі. Культивування й огрібання обійшлося по 30 грн, а копання – по 60 грн за сотку.
- Якщо літо мокре, то культивувати треба двічі, - розповідає корюківчанка. - А потім іще в кущах картоплі доводиться виривати зілля. Дуже подобається процес копання. Бульби трактор викладає чистенькі на землю – ходи, збирай і радуйся врожаю. Рядки широкі, 50-60 сантиметрів, але між кущиками земля не гуляє. Я вже примітила, що на сотку городу йде півтори сітки насіннєвої картоплі. А скільки виросте – побачимо восени.
Цієї весни ціни на все ростуть: і на товари, і на послуги. Зросли вони й у трактористів, у яких нині завершуються «весняні жнива». Дякуючи їм, люди порають городи, вирощують овочі собі й іншим. І не скупляться гідно заплатити за роботу.
Бо гарно зорати – теж треба вміти. Залишиться хазяйка незадоволеною, то більше не покличе ще й репутацію трактористу зіпсує. Тому стараються наші працьовиті чоловіки кожному догодити. Вже як беруть гроші за роботу, то щоби не кляли потім, а лише дякували
