Сьогодні прикордонне село Перелюб на Корюківщині чи не щодня обстрілює ворог. Підло, безжально. Але люди тримаються з усіх сил, навіть знаходять сили говорити про такі речі, як ювілей школи.

Уродженець села Перелюб, а нині житель села Олександрівка Микола Ющенко, завітав у редакцію, щоб розповісти про школу, яку завжди любив і досі любить усім серцем.

Микола ЮщенкоМикола ЮщенкоАвтор: Ірина Гайова

- Такої школи, як у Перелюбі, в жодному селі на Корюківщині немає. Справжня красуня! Велика, світла, простора. Я в ній не навчався, але працював вчителем і директором. А цього року 1 вересня вона зустріла свій піввіковий ювілей. Як із такої нагоди не згадати історію навчального закладу?! – такими словами Миколи Павловича розпочалася наша розмова.

Рідне село

Микола Ющенко народився в Перелюбі, там жили його батьки, котрі виростили трьох синів. Першим у 2001 році пішов у небуття батько. Матір же ще довго берегла родинне гніздо, завжди чекаючи на своїх пташенят-синів, а потім і на внуків. Немає вже мами, та батьківська хата стоїть, не продають її.

Микола Павлович каже, що за нею доглядають, вона міцна й привітна, завжди готова приголубити та заспокоїти. Раніше, коли жива була ненька, він їздив у село часто, допомагав по господарству. Нині приїздить лише на Проводи, щоб побувати на могилках померлих рідних, близьких і знайомих.

Довгобуд

- Проєкт нової будівлі школи розробив випускник нашої школи Микола Олександрович Рудий, - розповідає мій співрозмовник. - На той час він уже жив і працював у Чернігові. Розрахована вона була 536 учнів. За проєктом, мала великі й світлі класи, коридори, хол, актову й спортивну зали. Таких у селах навколо ні в кого не було. Проте не так швидко заклад зводився, як би хотілося.

Микола Ющенко пам’ятає, коли будівельні роботи розпочиналися. Було це ще у 60-х роках минулого століття. Виклали фундамент - і на тому все. Заріс отой фундамент кущами, розібрали його потихеньку люди

В 1971 році нову школу знову почали будувати… і знову розпочали з фундаменту, тільки вже в іншому місці. Та вкотре все загальмувалося. Проте тут вже місцеві люди взялися за справу. Взимку 1974 року написали листа у всеукраїнську газету, зібрали багато підписів. Серед тих, хто ставив свій, а також ходив по хатах із листом був і студент педагогічного вишу молодий Микола Ющенко.

- І уявляєте, стаття в газеті з’явилася на початку 1974 року, а у вересні 1975 року вже нову Перелюбську школу відкрили! Отакі темпи будівництва були. Це дуже порадувало наших жителів, адже село велике, дітей багато. Школа-красуня в центрі – справжня подія!

Микола Павлович у серпні того ж року прийшов працювати математиком в новий перелюбський навчальний заклад. Влився у колектив своїх же вчителів. Він досі кожного пам’ятає, дуже вдячний за підтримку й перший вчительський досвід, яким вони щедро ділилися з молодими колегами.

Через два роки Миколу Павловича перевели на посаду директора Білошицько-Слобідської школи. Та вже за два роки, у 1979-му, він повернувся в рідне село й очолив Перелюбську школу, змінивши знаного педагога Василя Назаровича Шеметуна, якому виповнилося 60 років.

Холодно в школі

- Що в приміщенні школи зимою дуже холодно, я чомусь зрозумів, лише коли очолив навчальний заклад, - сам дивується Микола Павлович. – Відтоді й почав з’ясовувати – чому? Поїхав до Миколи Рудого в Чернігів, той дав спеціалістів – їдьте, мовляв, шукайте причину. І вони знайшли.

Головна причина полягала в тому, що теплотраса від школи до котельні не була утеплена скловатою, як мало бути. Багато довелося замінити, доробити, переробити, щоби в школі стало тепло. І якщо раніше за зиму спалювали в шкільній котельні по чотири вагони вугілля й було холодно, то потім витрати значно зменшили, а в приміщення стало набагато тепліше.

Колектив – головне

Як і в кожній справі – головне це люди. Перелюбська школа славилася своїми трудовим і учнівським колективами.

- Тоді вчителі жили школою, - згадує Микола Павлович. - Вони мали квартиру, шість соток городу, й це було все з домашнього господарства. Такі вимоги висувалися перед вчителями – вся увага роботі.

У школі працювало багато різноманітних гуртків, щотижня проводилися цікаві вечори. А спорт взагалі стояв на чільному місці. У нас працював один із найкращих вчителів фізкультури Олександр Макаренко – педагог з великої літери. Перелюбські учні брали участь усюди і виборювали чи не всі можливі спортивні нагороди.

А які мовники талановиті працювали в школі! Кожен із двадцяти вчителів – гордість перелюбців.

Та найбільшим своїм досягненням вважаю запровадження дієвого учнівського самоврядування. Першим головою учкому в школі тоді стала Валентина Дятел, нині Сидоренко. Учком у нас вирішував чи не все, проводив змагання між класами. Шкільне життя просто вирувало.

Микола Ющенко пропрацював директором у Перелюбській школі шість найкращих років свого життя. Потім його направили у сільське господарство. Змінив його на цій посаді талановитий педагог Анатолій Іванович Лобода, який до цього очолював школу в Прибині.

Про перелюбський навчальний заклад, вчителів, учнів Микола Павлович може розповідати годинами. Проте, зізнається, найбільше історію школи й села знає не він, а колишня сільська бібліотекарка Валентина Сидоренко. «Ото б написати їй книжку!» – мріє вголос.

Зустрічі випускників

- У нашій школі зустрічі випускників проводилися завжди, відбувалися вони традиційно в останню суботу червня. Раніше збиралися класами, а потім усі разом, випускники різних років, хто міг приїхати чи прийти, - каже Микола Ющенко.

– Востаннє проводили перед повномасштабним вторгненням. Шкода, що не зможемо відсвяткувати 50-річчя рідної школи. Та, впевнений, надолужимо це після війни… Обов’язково!

Микола Ющенко вже давно на заслуженому відпочинку, проте не всі ще завдання й роботи виконав. Тому турбот вистачає. У нього просто світяться очі, коли розповідає про своїх онуків. Неймовірно пишається, що внучка Поліна Пружина, яка цього року закінчила перший ліцей у Корюківці, набрала з мультипредметного тесту з математики найбільш можливу кількість балів – 200!

Це велике досягнення та результат її наполегливої праці. Дівчина вступила до найпрестижнішого українського вишу – Київського держаного університету ім. Тараса Шевченка на спеціальність «міжнародна економіка». Гідна росте зміна. Дід у глибіні душі сподівається, що і його гени, й іншої бабусі по лінії зятя – спрацювали, бо обоє колись були хорошими вчителями математики…

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися