У Чернігові створено денний центр соціально-психологічної допомоги особам, котрі постраждали від домашнього насильства та насильства за ознакою статі, який став справжнім місточком від безпорадності до впевненості. Там надають допомогу людям, які потерпіли від кривдника і змушені шукати підтримки. Детальніше про нього розповідає психолог установи Роман Саченко.
Роман Саченко
Соціальний проєкт
— Наш центр є спеціалізованою службою підтримки постраждалих від насильства та структурним підрозділом Чернігівського обласного центру соціально-психологічної допомоги. Він створений у травні 2023 року за ініціативи Чернігівської ОДА.
А вже у серпні при ньому запрацювала кризова кімната, яка розрахована на 10 ліжко-місць. Відкриття установи стало можливим завдяки підтримці Фонду ООН у галузі народонаселення (UNFPA). Там постраждалі отримують не лише тимчасовий притулок, а й комплексну професійну допомогу: психологічну підтримку, соціальний супровід, юридичні консультації.
У кризовій кімнаті, уточнює психолог, людина може перебувати цілодобово у повній безпеці. Фахівці допомагають їй подолати наслідки травматичних подій, відновити внутрішні ресурси, знайти впевненість у собі, а юрисконсульт анти - захистити свої права, оформити документи, звернутися до суду чи правоохоронних органів.

— Від моменту відкриття й до сьогодні ми вже надали понад 1818 послуг постраждалим від домашнього насильства та насильства за ознакою статі, каже пан Роман. – Зокрема, кризовою кімнатою лише за звітний період скористалися 186 осіб.
Серед тих, хто звернувся, були не тільки жінки, а й чоловіки та діти, адже насильство не має ні вікових, ні гендерних меж. Ми спостерігаємо й зростання кількості звернень від літніх людей, які часто залишаються уразливими через економічну залежність від кривдника або фізичні обмеження.
Що таке кризова кімната
Кризова кімната — це особливий простір безпеки, де людині надається негайний захист. Там вона може перебувати цілодобово від одної до 10-20 діб. За цей час є змога відпочити, заспокоїтись і спланувати свої подальші кроки.
— Кризова кімната підтвердила свою високу потребу у громаді, - переконаний Роман Саченко. – Серед 186 осіб, які нею скористалися, були 76 жінок (п’ятеро старші 60 років), двоє 2 чоловіків і 108 дітей. А також 14 сімей (82 особи) звернулися до нас повторно.
Інколи люди стикаються зі системними проблемами: затяжним насильством, економічними труднощами, відсутністю житла. У таких випадках однієї екстреної допомоги замало, тому ми активно співпрацюємо з партнерами. З початку роботи зробили 76 перенаправлень до поліції, соціальних служб, денних центрів, служб у справах дітей, громадських організацій.
Виклики в роботі
У роботі Центру виникає й чимало викликів. Зазвичай вони пов’язані з потребою в комплексній і довготривалій підтримці постраждалих. Деякі сім’ї, наприклад, потребують постійного супроводу. Створює труднощі й те, що люди бояться звертатися - не вірять, що хтось може їм зарадити.
Результати роботи центру добре помітні. Люди все більше дізнаються про проблему домашнього насильства, розуміють свої права й стають більш відкритими до звернення по допомогу. Постраждалі відчувають, що їх не засуджують.
Багатьом удається розірвати коло насильства, знайти внутрішню силу й упевненість у собі, встановити безпечні межі в стосунках. Люди продовжують навчатися й працювати, або взагалі змінюють життєву ситуацію.
Таким чином, Центр допомагає не лише тимчасово пережити кризу, а й створює умови для тривалого відновлення та надалі стабільного, безпечного життя. Він розташований за адресою: м. Чернігів, вул. Василя Тарновського, 34В.
Працює з понеділка по п’ятницю з 9 до 17 години. Телефон для звернень: +380 50 456 05 94 черговий адміністратор (цілодобово), +380 63 719 24 69 - психолог.
Історії постраждалих
«Я нарешті перестала жити у страху…» Так розпочинається розповідь Марини (ім’я змінене), що перебувала в шлюбі понад десять років. Її сім’я здавалася благополучною: чоловік працював, виховували доньку-школярку, мали власний будинок.
Проте за дверима дому панувала зовсім інша реальність. Чоловік принижував дружину, обмежував її контакти з друзями, контролював витрати, а згодом почав підіймати руку. Вона мовчала, переконуючи себе, що терпіти треба заради дитини, що сама винна, бо не так відповіла.
У розпачі вона зателефонувала до Денного центру, де отримала першу психологічну допомогу й дізналася про послуги, які надає заклад. Психолог допоміг їй зменшити рівень тривоги та відновити віру у власні сили. Разом склали безпековий план дій: що робити у випадку загрози, як убезпечити себе та доньку, де шукати підтримку.
Юрист пояснив її права, допоміг підготувати заяву до поліції та звернення до суду щодо обмежувального припису, а соціальний працівник — зібрати необхідні документи, отримати допомогу для дитини. Протягом кількох тижнів Марина відчувала, що поступово повертає контроль над своїм життям.
Вона знайшла тимчасове житло, почала відвідувати групи психологічної підтримки, отримала допомогу у працевлаштуванні. Сьогодні вона перестала жити у страху. У Центрі її не лише вислухали, а й допомогли зробити кроки, які вона сама боялася зробити. Тепер вона знає, що вони з донькою можуть жити інакше.
Насильство не знає статі. Історія Олександра (ім’я змінено з етичних міркувань) демонструє, що домашнє насильство може мати різні обличчя та торкатися й чоловіків. На перший погляд, у його сім’ї все виглядало благополучно: робота, дім, діти. Але за зачиненими дверима все було по-іншому.
Спершу це виглядало як емоційні спалахи, але з часом стало системою. Будь-яке рішення Олександра знецінювалося: від того, що купити в магазині, до вибору школи для дитини. Дружина контролювала його контакти, перевіряла телефон, звинувачувала у зрадах, яких не було.
Вона могла тижнями ігнорувати його, не розмовляти, караючи мовчанням. Потім — навпаки, влаштовувала скандали через дрібниці. Найбільше чоловіка виснажувала постійна атмосфера напруження. Він ніколи не знав, у якому настрої дружина повернеться додому. Чи буде тихий вечір, чи знову — крики та приниження.
Олександр почав уникати друзів і родичів, бо йому було соромно визнавати, що він потерпає від такого ставлення. З часом у нього з’явилися симптоми: безсоння, втрата апетиту, відчуття постійної провини. Він відчував, що втрачає себе, а будь-які спроби пояснити дружині свої почуття лише провокували нові сварки.
Вирішальним моментом стало те, що одного разу він натрапив на інформацію про анонімну психологічну консультацію у Денному центрі соціально-психологічної допомоги. Анонімність дала йому можливість зробити перший крок, не боячись осуду.
Під час першої зустрічі психолог допоміг Олександрові усвідомити, що він потерпає від психологічного насильства — систематичного контролю, принижень і знецінення. Це був переломний момент: він зрозумів, що проблема не в ньому, а в деструктивних стосунках.
Протягом кількох сесій фахівець навчав його відновлювати внутрішні ресурси: працювати з тривожністю, відновлювати сон, вчитися ставити особисті межі. Олександр навчився визначати, коли йому чинять психологічний тиск і як правильно реагувати, не піддаючись на провокації.
Завдяки підтримці центру він поступово почав відновлювати самооцінку, повертатися до спілкування з друзями, займатися справами, які приносили йому радість. Найголовніше — з’явилося відчуття, що він має право на повагу і може жити без страху.
«Я зрозумів, що не можна мовчати, — говорить Олександр. — Те, що відбувалося зі мною, було насильством, хоч і без фізичних ударів. Допомога психолога дала мені шанс змінити своє життя».
Центр став рятівним колом і для Маргарити (ім’я змінено). Вона приїхала в Україну з іншої держави кілька років тому, створила сім’ю, але з часом її життя перетворилося на справжнє випробування.
Чоловік забороняв працювати, відбирав документи та гроші, не дозволяв розпоряджатися навіть дрібними витратами. Жінка залишалася повністю залежною й відчувала безвихідь. Додатковою складністю стало те, що вона була іноземкою: без власного житла, з обмеженим колом знайомих, без стабільної роботи.
Після чергового випадку насильства сусіди викликали поліцію. Саме тоді Маргариту перенаправили до кризової кімнати Денного центру. Це стало для неї рятівним кроком: вона отримала простір, де змогла відпочити від постійного страху та подумати про своє майбутнє.
Психолог допоміг їй відновити внутрішні сили й упевненість. Юрист роз’яснив її права як іноземної громадянки. Соціальний працівник допомогла відновити документи та надала необхідний супровід у кризовий період.
Поступово Маргарита почала робити маленькі, та впевнені кроки до самостійності. За сприяння центру вона пройшла співбесіду й влаштувалася на роботу. Працівники допомогли знайти тимчасове житло, а згодом вона змогла орендувати квартиру.
«Мені було дуже страшно, адже я залишилася без грошей і підтримки в чужій країні. Але в кризовій кімнаті я вперше відчула, що мене не засуджують, а готові допомогти. Завдяки цьому я знайшла сили рухатися далі», — ділиться Маргарита.
Сьогодні вона поступово будує нове життя, навчається керувати власними фінансами та планує майбутнє разом із дитиною. Її приклад показує: навіть у найскладніших умовах можна вийти з кола насильства, якщо поряд є люди, готові надати професійну та людську підтримку.
Джерело: Коропська районна газета «Нові горизонти»

