Село Прибинь на Корюківщині розташоване за 16 кілометрів від кордону з ворогом — російською федерацією. Тихе, мирне, затишне, нині воно потерпає від обстрілів. А від того виникає багато проблем, які не всі місцеві можуть самотужки розв’язати. Про деякі з них розповіла жителька села Марія Сергієнко.
Проблема № 1: лікарка не приїжджає в село
Марія Сергієнко зі своїм чоловіком Михайлом — знані люди в селі Прибинь. Петрович чотирнадцять років очолював місцеве сільгосппідприємство, був депутатом районної ради кількох скликань. Він багато добрих справ для людей зробив на своєму життєвому й трудовому шляху.
Марія Сергієнко
Нині для обох настала 75-та осінь. Начебто жити та горя не знати, аж ні — війна: несподівана та несправедлива, жорстока й кровопролитна. З цією жінкою ми зустрілися в Корюківці. Вона з повними сумками відпочивала на терасі біля кав’ярні.
— Ви когось чекаєте? — запитую.
— Та сусідку свою. Вона мене привезла з Прибині, а тепер назад забере, коли справи свої закінчить.
Так і розговорилися. Нині в Прибині тривожне життя, повідала моя співрозмовниця. Раніше десь у сусідніх сёлах «гепало», а тепер самі під постійним ворожим прицілом. Ближче за них тільки мешканці Шишківки. Прилітає по багатьох сусідніх населених пунктах, люди лягають спати й не знають, чи прокинуться живими-здоровими.
— Мало хто до нас нині їздить, навіть діти до стареньких батьків. Наше з дідом щастя — донька поруч. І хоча вона дуже заклопотана, бо працює вчителькою початкових класів у Перелюбі, все ж веселіше. Навідується постійно, й допомагає при потребі.
Син у Броварах під Києвом. Раніше часто приїжджав, тепер рідко. Усі діти, було, нещодавно зібралися на мій день народження 7 вересня, тепер і на дідове свято чекаємо, що припадає на 17 листопада. Та чи буде так, чи не утне чогось жахливого ненависний ворог?
Марія Миколаївна каже, що найбільше її та багатьох сільчан турбує, що сімейна лікарка Наталія Пухова з Наумівки перестала приїжджати в сусіднє село й приймати людей з навколишніх населених пунктів.
— Та, певно, нам легше одразу в Корюківку їхати, в центральну лікарню. Все ж транспорту туди більше ходить. А в Наумівку треба спеціально заїжджати — не зручно. Люди кажуть, що, можливо, доведеться розривати з наумівською медикинею декларацію та укладати з кимось із корюківських лікарів. Розпитайте (звертається до кореспондента) у Світлани Лещенко, як нам бути?
Гендиректорка Центру сімейної медицини в Корюківці Світлана Лещенко на наше запитання відповіла, що розуміє, яка велика проблема виникла в населення. Та безпекова ситуація не дозволяє медикині продовжувати приймати людей у Перелюбі.
Останній раз, коли вона туди приїжджала, саме був сильний обстріл, під час якого постраждали дві жінки. Ледь вдалося лікарці вирватися з села. Тому й довелося прийняти непопулярне рішення, бо життя й здоров'я фахівчині має бути на першому місці.
Світлана Віталіївна закликає жителів «перелюбського куща» кооперуватися та їздити в Наумівку, де сімейна лікарка приймає у будні дні 8 до 16 години.Слід також врахувати, що один день вона проводить прийом у селі Охрамієвичі.
Також запевняє, що людей, які приїдуть у Корюківку, приймуть їхні спеціалісти, нікому не відмовлять. Але якщо є охочі укласти декларацію з корюківськими спеціалістами, це теж можливо зробити. Вільні місця, наприклад, є у сімейного лікаря Бориса Ананека.
Цікавлюся, чи привозять у Прибинь продукти. Марія Миколаївна каже, що в селі працює магазин. Та від неї він далекувато, з кілометр буде. Коли здоровиться, їздить туди велосипедом. А ще семенівський підприємець доставляє їм під двори хліб. Дуже йому вдячні люди, адже добре розуміють, як він щоденно ризикує своїм життям.
Показує, яких гостинців діду накупила в Корюківці.
— Ось цілий пакет ліків для мого Петровича. Слабує він останнім часом. Було, сам і підвестися з ліжка не міг. А з мене — який помічник? Не дужа його навіть підняти й посадити. Донька днями в Перелюбі. Поки приїде, ще й домашніх справ повно.
Я навіть старосту нашого Петра Рябця попросила, може б, «сестру милосердя» нам виділили? Він і поклопотав, приїжджали з Корюківки жіночки з центру надання соціальних послуг. Обстежили наші умови, подивилися на діда, начебто й пообіцяли дати соцробітницю Марину, та потім сказали: не можна, бо у вас донька є. Та ми з Петровичем усе ще сподіваємося, дивись, таки вийде й буде нам поміч. Хоча б раз у тиждень.
Пані Марія показує, яких смаколиків придбала в «АТБ» та інших корюківських магазинах: пряників, цукерок, риби солоної, кільки в томаті в баночках, перлової крупи. Розповіла, що цього року добрий урожай зібрали зі свого городу.
Буряки, цибуля, помідори, огірки — все порадувало. А перці здоровенні які виросли! Корову вже несила тримати, а кабанчик Мартин є, курки — теж. Треба же комусь під’їдати те, що виростили на городі. Та й за м’ясом не наїздишся в магазини.
Марія Миколаївна ціле літо трудилася, консервацію заготовляла. Бо добре розуміє: те, що в погребі стоїть, може врятувати під час війни. Маринувала, квасила, борщової заправки багато наробила. Має свій перевірений рецепт, каже, що і в борщ її добре класти, і до макаронів ложку чи дві, і просто як салат смакувати. Попросила господиню поділитися рецептом із читачами.
До 7 літрів томатного соку додати по 3 кг — потёртої моркви, покришеної цибулі, порізаного солодкого перцю. Всипати 200 г солі, півтори літри олії. Варити 25 хв, потім закрутити в банки. Суміш виходить густенькою й смачною.
Проблема № 2: немає мобільного зв’язку
Відколи ворог розбив мобільні вежі в Прибині та ближніх сёлах, зник у людей мобільний зв’язок. А як без нього нині? Чула Марія Сергієнко, що односельці якось переходять на іншого оператора, та й собі хотіла це зробити.
— Я заради цього, фактично, і в Корюківку подалася. Думаю, може, вдасться, адже нікому не подзвонити, й до нас — ніхто. Обійшла не один магазин, але так і не зробила те, що хотіла. Я коли в місто приїхала, то одразу кумі в Олешню зателефонувала. Та зраділа, й мені посвітлішало на душі, що нарешті змогли поспілкуватися. А оце сину набираю, скучила дуже за ними.
Телевізори в селі, в кого Т2, теж не завжди працюють. Чули, що ворог і ту вежу пошкодив, яка давала нам сигнал. Хто має супутникову тарілку, ті щось дивляться. Світло раніше завжди було, тепер почали вимикати.
З інтернетом проблеми, а доньці без нього ніяк не можна. Якось же дітей навчати треба. Ох і важкі часи для всіх настали. Діточок дуже шкода. У нас із дідом двоє внуків і трирічна правнучка, котру подарувала нам доньчина донька. У сина теж син, іще парубкує, фармацевтом працює.
Пані Марія мріє, щоб якнайшвидше закінчилася війна й настав в Україні мир. Щоб ні внукам, ні правнукам не довелося брати зброю до рук. А поки прислухаються з дідом до тривожних звуків за вікном. Спочатку вони були схожі на гул мотоциклів, тепер — наче літачки кружляють. Каже, що їх наші мужні захисники збивають, а вони знову й знову пруть на нашу землю. Нелюди…
