Нещодавно ворог безжально й підло вкотре обстріляв Корюківку. Для своєї ганебної справи обрав цивільні об’єкти — Центр дитячої та юнацької творчості та одне з найбільших підприємств міста — корюківську фабрику дверей. Містяни й досі не можуть оговтатися від цього. Розмовляємо про це зі Світланою Васильченко, за освітою, викладачкою педагогіки та психології.
Невидимий помічник
Корюківчанка 55-річна Світлана Васильченко чверть віку присвятила соціальній роботі. А вона особлива, бо прямо пов’язана з людьми, які опинилися у непростих життєвих умовах і потребують сторонньої підтримки. З 1 серпня цього року Світлана Миколаївна змінила посаду, проте не змінила напрям професійної діяльності.
Нині трудиться фахівцем із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб Центру надання соціальних послуг Корюківської міськради. У громаді двоє таких спеціалістів: Світлана Васильченко й Марія Бондаренко.
Світлана Васильченко
Обидві взяли участь відбірковім конкурсі. Посада непроста й дуже відповідальна, бо серед людей, з якими працюють ці жінки, — ветерани, демобілізовані, родини зниклих безвісти за особливих обставин, інші.
— Моя робота полягає в тому, щоб стати помічником усім, хто безпосередньо воює, воював або був у полоні. Для тих, хто чекає з війни, і тих, хто втратив через неї здоров’я й близьких. І таких людей дуже багато.
На жаль, не всі ще знають, що можуть звернутися до нас і знайти не лише розраду, а й отримати конкретну та потрібну допомогу. Нині під моїм супроводом 19 осіб. В кожного з них свої конкретні проблеми. В когось великі, в когось дріб’язкові. Немає різниці. Ми завжди поруч і готові допомагати.
Світлана Миколаївна каже, що з кожним, хто перебуває під її супроводом, вона працює за індивідуальним планом. Буває так: прибуде військовий чи військова у відпустку — хіба хочеться ходити по якихось інстанціях, розбиратися в законах і державних або місцевих програмах. Їм просто треба побути з родиною. Тож головне, щоб вони прийшли до них, а фахівці вже опрацюють їх запити та потреби.
Ворог намагається залякати корюківчан
Світла Васильченко з чоловіком мешкають неподалік виробничих підрозділів фабрики дверей, куди 25 листопада ворог спрямував ударні БпЛА. Жінка переконана, що у такий спосіб російські окупанти намагаються залякати мешканців прикордонної Корюківщини.
— В українців за майже чотири роки повномасштабної війни фактично вичерпався енергетичний ресурс, — ділиться враженнями Світлана Миколаївна. — Тож росіяни намагаються ще більше дестабілізувати психологічний стан населення, посіяти паніку, загнати людей у депресію, аби ті втратили віру в Україну й себе.
Гадаю, саме тому наступною ціллю загарбники обрали фабрику дверей — успішне підприємство, де працюють жителі Корюківської, Менської, Сновської громад. Вони влаштували справжній армагедон, який тривав з другої ночі до сьомої ранку, не підпускаючи пожежників, аби ті приборкали масштабну пожежу.
Зрозуміло, що підприємство зазнало великих збитків. Проте й самі корюківчани отримали моральні травми. На щастя, обійшлося без людських жертв. Хоча того ранку декотрі наші земляки, особливо літнього віку, розпочали день зі швидкої допомоги, аптеки чи лікарні.
Що можна порадити
Світлана Васильченко впевнена, що українці — сильний і мужній народ. Але так важко не було на нашій землі, мабуть, з часів Другої світової. Виросли цілі покоління людей, які жили у досить комфортних умовах, і нинішня війна для них — величезне випробування. Та не можна втрачати надію у світле майбутнє країни й нашої нації. Важливо навчитися давати собі раду, бо першу психологічну допомогу людина має надавати собі сама.
— Особисто я переконана, що всі війни закінчуються мирними переговорами, і ми на порозі таких подій. Як дочекатися позитивних змін, зберегти психологічний баланс, не впасти у відчай та, зрештою, не захворіти через це психічно й фізично — стандартних порад з цього приводу давати не беруся.
Можу лише поділитися власним досвідом. Ніч 25 листопада для мене була жахливою, я наче побачила, яким може бути справжнє пекло. Щоби перемикнутися і відігнати погані думки, я перебрала речі у шафах, витерла усюди пил, часто й глибоко дихала, коли підступала тривога.
Для мене особисто такі речі працюють, але впевнена, що в усіх усе по-різному. Коли летіли «шахеди», шукала щось, що може відвернути від них увагу. Наприклад, елементарні дії: вставляння беруш у вуха, увімкнення телефону, планшета через навушники мені допомагали.
Можу інколи випити заспокійливе. Та з ним треба обережно, і бажано порадитися з сімейним лікарем. Слід пам’ятати про можливе звикання організму до пігулок, бо тоді рука машинально за ними тягнеться: коли треба й коли не треба.
Єдине, що хочу порадити землякам — звертати увагу на дітей і людей у віці, яким зараз найтяжче. Важливо вчасно помітити момент, коли їм час іти по допомогу до психолога чи лікаря. Адже проґавити — наробити шкоди здоров’ю.
Також необхідно усвідомлювати, що багато чого залежить від поведінки батьків. Діти різного віку орієнтуються в критичних ситуаціях на маму й тата. Не можна їх лякати, слід поводитись якомога спокійніше, щоби зменшити рівень стресу.
Не можна спрогнозувати, як поведеться людина під час небезпеки, що її насправді може заспокоїти. Якщо вам спокійніше під час тривоги перебувати в коридорі (правило двох стін) чи спуститися в підвал — так і робіть. І навіть якщо за вашою спиною чути «хіхікання» — не слід звертати на це увагу.
Трапляється, що небезпека застала когось із членів родини в дорозі, на роботі деінде. І поки рідні їх дочекаються вдома, можуть збожеволіти. В таких випадках допомагає постійний зв’язок. Зараз це можливо, завдячуючи мобільним телефонам.
Бо коли стрімко плюсуються психологічні навантаження, людина може зірватися. Загалом же під час небезпеки потрібно орієнтуватися на себе, на свій внутрішній стан, власні потреби. Чужі поради брати до уваги лише тоді, коли вони вас влаштовують, а не кимось нав’язуються. Іншими словами, я б порадила всім дослухатися свого внутрішнього голосу, тобто, інтуїції.
У нашій громаді функціонує Центр життєстійкості, жіночий простір «Захистити її разом» та інші заклади, куди люди приходять задля спілкування та підтримання свого ментального здоров’я. І це дуже добре, що подібні заклади є в Корюківці.
Тут часто проводяться цікаві заходи, на постійній основі працює психолог. Приходьте, бо інколи можна підзарядитися, просто спілкуючись один з одним. Щоб стабілізувати свій психологічний стан, можна поговорити зі спеціалістами, зокрема психологом. Адже розмови, спокійні й врівноважені, це своєрідна терапія.
Цікаві заходи для всіх охочих
З власного досвіду, можу ще порадити розряджатися з допомогою домашніх улюбленців котика чи собаки. Це теж своєрідні психотерапевти, які відчувають психологічний стан людини й допомагають заспокоїтися. Тож якщо є така можливість — варто їх завести у своєму домі.
Кваліфікована допомога
Світлана Васильченко каже, що у наших людей є можливість звернутися й по кваліфіковану допомогу. Переш за все, слід прийти на прийом до сімейного лікаря, який вислухає й скоординує подальші дії.
Вона особисто ще підписана на YouTube-канали відомих психотерапевтів і часто дивиться їхні відео на різні теми. Серед них Олег Чабан, Наталія Кучеренко, Лариса Дідковська. До речі, вони надають і платні особисті консультації.
— У Телеграмі я підписана на канал під назвою «Горизонт війни». Там можна побачити, де в конкретний момент є загроза обстрілів. Також звантажила собі на телефон програму «Флюгер», котра показує загрозу обстрілів і режим «тривога» конкретно на нашій території в радіусі 15, 30, 45 кілометрів.
І яке це щастя, коли лягаєш спати, а на «Флюгері» зелений колір, який означає, що все спокійно. Бажаю землякам лише спокійних новин. Вірю в наш народ і нашу Україну. Ми обов’язково вистоїмо, бо інакше й бути не може.
