Початок лютого подарував Менщині дві історії, у яких роки вимірюються не лише цифрами, а любов’ю, працею й людською стійкістю. У Покровському відзначили 90-річчя найстаршого жителя села та 65 років його подружнього життя. А в Лісках свою 102-гу річницю зустріла жінка, чия доля вмістила цілу епоху.
90 років під одним небом і 65 – пліч-о-пліч
П’ятого лютого в родині Оліфіренків із Покровського поєдналися одразу дві знакові дати. Миколі Федоровичу виповнилося 90 років, а разом із дружиною Тамарою Петрівною вони перегорнули ще одну сторінку свого спільного життя – вже 65-ту.
Микола Оліфіренко нині є найстаршим мешканцем села. Його добре знають і поважають, а в розмовах між односельцями частіше називають дідом Конюховським – за щиру любов до коней. Усе його життя минуло в праці на землі: колгосп, ферма, відповідальність за людей і господарство. Поруч – Тамара Петрівна, яка так само присвятила життя роботі на фермі.
Про цю родину говорять тихо й з повагою
У їхній оселі – тепло, спокій і та особлива ніжність, що народжується з років взаємної турботи. Саме це у своїх вітаннях відзначила староста Покровсько-Слобідського старостату Альона Труба, наголосивши, що довгий щасливий шлюб – це щоденна праця, але вона можлива.
Разом подружжя виростило трьох доньок, має п’ять онуків і шістьох правнуків. Секрет свого довголіття Микола Федорович бачить у родині та відчутті потрібності. Попри війну й кордони, які нині роз’єднали близьких, мрія зібрати всіх разом залишається для нього джерелом сили.
Сто два роки, прожиті для рідних і землі
Шостого лютого у селі Ліски свій 102-й день народження відзначила Ольга Павлівна Костюченко – жінка, чий життєвий шлях став символом витривалості й відданості.
Народжена у 1924 році, вона ще юною поїхала до Києва навчатися до медичного училища. Війна змінила її плани, змусивши повернутися додому й працювати в колгоспі «Іскра». Та навіть у найтяжчі роки Ольга Павлівна не відмовилася від головного – бути поруч із тими, хто потребує допомоги.\
Ольга Павлівна у родинному колі
Коли у 1943 році її чоловік зазнав тяжкого поранення, вона поїхала до нього в госпіталь у Новий Оскол, де працювала медичною сестрою. Згодом виходила чоловіка, прикутого до ліжка.
Разом подружжя виростило чотирьох дітей. Після війни Ольга Павлівна працювала ланковою та свинаркою, неодноразово була занесена на обласну Дошку пошани. Навіть на заслуженому відпочинку вона залишалася опорою для родини, доглядаючи за хворою матір’ю.
Сьогодні поруч з іменинницею – онучка та зять, які оточують її турботою й увагою.
