Самсонівка знаходиться за лічені кілометри від пожвавленої дороги Корюківка — Мена. У селі понад 20 хат, але майже всі — нежилі. Напередодні Дня людей похилого віку Сусіди.Сity завітали до невеличкого села та поспілкувалися з його мешканцями.
А була ж надія
На деяких самсонівських хатах добряче продірявлені покрівлі. Стіни будинків облуплені, на городах — бур’яни у людський зріст. Місцеві люди з сумом згадують, як років 12–15 тому сюди постійно прилітали п’ять пар лелек. Та відколи село осиротіло і жилих помешкань майже не лишилося, навіть чорно-білі птахи обминають їхній хутірець.
Хоча у 2010 році Самсонівку освітила надія, що село заживе по-новому. До нього прибуло чотири молоді родини. У повному складі, з дітьми шкільного віку. Нові поселенці обіцяли, що з часом тут проживатиме значно більше сімей, яким подобається глушина.
Вони називали себе сироїдами, бо харчувалися не так, як більшість людей. Очікували зі столиці, Чернігова та міст Південної України з десяток родин. Казали, що переселенці поселяться в нежилих хатах. А дехто будуватиме своє житло, зведуть лазні, нові господарські будівлі.
«Комендант» села
Багато чого не збулося з того задуманого, каже літнього віку чоловік корінний самсонівець Володимир Балюта.
Володимир Балюта
Десятки років трудився механіком, електромонтером у Корюківці в паркетному цеху. Та коли тяжко захворіла мати, повернувся до неї у рідне село.
Володимира поза очі селяни називають «комендантом» Самсонівки. Кажуть про нього — роздумливий, мудрий, серйозний. Матір свою, яка немічна, доглядає дуже дбайливо. Уміло куховарить. І господарство має хороше. Курей, кабанчика тримає. Заводив і кролів, та їх щороку нищила хвороба.
Володимир говорить, що мати заробила за життя понад 80 соток землі. Тож вистачає, де кормів надбати. І зелень є «для його п’ятачка». Картоплі та овочів виростив, повинно вистачити до нового врожаю.
«Перш за все, я турбуюсь про матір, щоб вона не знала побутових проблем. Що замовляє, те я їй і готую. Виконую іншу роботу по господарству», — ділиться особистим чоловік.
Володимир розповів, що за кілька сотень метрів від їхнього будинку проживають 83-річна Марія Висоцька з сином Олександром і 87- річна Євдокія Тройжон. Це ті люди, які на вулицю майже не виходять. Хіба що у дворику їх можна побачити.
Жінка, яка втратила сина
Марія Висоцька на своє життя у малому селі не скаржиться. Раз на тиждень менський підприємець Сергій привозить хліб, булочки. Коли потрібні інші продукти, їх доставляє Тамара з ближнього більшого села. У неї самсонівці купують крупи, сало, борошно, цукор, олію.
Марія Висоцька
Цікавиться літня жінка пресою. Та частіше дивляться з сином телевізор. Говорить, аби його не було, то занудилися б. Мають великий город, але син Олександр порає тільки 10 соток. Бо вона уже слабка, не може йому в цьому підсобити.
Пережила жінка велике горе. Поховала сина Василя, який потрапив у ДТП. Його збив автомобіль у Сахутівці. Рано помер і чоловік Борис. Обучав коня, і той забив його до смерті.
За кілька хат від Висоцьких мешкає Євдокія Тройжон.
Євдокія Тройжон
Вона одна в хаті, тому стареньку доглядає сестра милосердя Світлана. Хвалить її жінка, каже, що дуже совісна і старанна. І дровець занесе, і водички. Ні в чому не відмовляє. Приїздить донька Надія зі Сновська, теж допомагає. Обидві літні жінки з Самсонівни при згадці про переселенців сказали, що краще б вони взагалі не приїздили. Мовляв, хати позаймали і роз’їхалися.
Хто хотів заселити село?
Виконуючий обов’язки старости Тютюнницького старостинського округу Леонід Кучеренко розповів, що на той час, а це було вісім років тому, у Самсонівці проживало до десяти родин. Престарілі люди. І раптом — приїхало з півдесятка сімей. Непогано було, село ожило. Вони казали, що іще з’являться родини в Самсонівці.
«Я не сподівався, що переселенці збудують півсотню чи сотню будинків. Думав, може, хоч викуплять нежилі будівлі, упорядкують подвір’я, наведуть порядок на городах. Коли перші сироїди почали будуватися — приємно здивувався.
Розпочав киянин і підприємець Андрій Чередник. Він першим почав зводити будинок з дороговартісної деревини. За місяць виросла висока і приваблива будова з рубленої деревини.
Пізніше дізналися, що це він збудував баню. Такої великої лазні не було навіть у більших селах. Ще в той час проживала у Самсонівці приїжджа родина Лукашів — дружина, чоловік і двоє дітей. Вони оселилися у колишньому магазині».
Поїхав у столицю — зняли колеса
Видно, що Андрій статки мав хороші. Але на диво — ненавидів круті автомобілі. Їздив на стареньких «Жигулях». Одного разу приїхав у село, пожив кілька днів, а назад до столиці вирішив повернутися маршрутним автобусом.
Свою автівку залишив у дворі біля орендованої хати. Думав, далеченько від дороги, кому вона потрібна? Повернувся, а її «розбули». Залишилася без коліс.
За тиждень «Жигулі» стояли на нових шинах. Знову подався до Києва, і знову машину залишив у Самсонівці. Повернувся, а негідники розібрали мотор на запчастини.
«Тоді міліція не змогла розшукати злочинців. Вони не залишили ніяких слідів», — розповідає Володимир Балюта.
Андрію Череднику село подобалося, але жахали злочинці. Все ж за місяць двигун відновив.
Збув машину, втратив дружину
Зрештою, чоловік продав «Жигулі» і купив потриману іномарку. А за кілька місяців розібрав баню у Самсонівці і перевіз у Житомирську область, у віддалене село, яке набагато ближче до Києва.
Там їм з дружиною сподобалося. Орендували хатинку і будували свою. І в тому населеному пункті, за словами Андрія, зібралося чималенька команда сироїдів і шанувальників «проживання у глушині».
Тільки з цього часу родину Чередників стали переслідувати невдачі. Крадіжки їхнього майна повторювалися, постійно щось зникало з двору. Дружина під час пологів померла. Лишилася дитина, яку доглядають рідні у столиці. А сам Андрій подався на заробітки до Словаччини. Нібито там уже й житло придбав.
Згодом із Самсонівки виїхали усі сироїди. І тепер лише в трьох хатах живуть місцеві люди.
