Березнянцю Сергію Сечевиці – усього 31 рік. Молодий, активний, йому б жити й працювати в радість, власну родину мати. Але учасник бойових дій, котрий добровольцем пішов на фронт, нині в розпачі опускає руки. Причина – три роки тому чоловік отримав інвалідність. Нині колишній боєць потерпає через неякісний протез і мріє про новий. Готовий терпіти біль, аби тільки мати змогу нормально ходити.
Був на позиціях у Слов’янську
До війни Сергій жив як і більшість його ровесників. Закінчив школу в рідному селищі, пішов працювати. Трудився муляром-штукатуром на будівництві, потім відслужив у війську зв’язківцем. Повернувся – влаштувався на деревообробне підприємство в Чернігові. А коли почалася війна на сході України, ховатися не став, пішов добровольцем.
– До військкомату я прийшов 29 січня, а вже 30-го був на навчанні в Десні, – розповідає Сергій Сечевиця. – Це у 2015-му було. 13 березня розпочав службу в 95-й аеромобільній бригаді.
Про свою спеціалізацію на війні чоловік говорити не хоче. З деяких епізодів його розповіді, мов із пазлів, у єдину картину складається: чоловік тримав у руках зброю не просто так.
Спогади про перебування на позиціях у Слов’янську й нині не дають колишньому воїну спати. Каже, краще й не згадувати. Отак-от забути і жити реальним життям. Тільки воно, його нинішнє життя, надто безрадісне.
Заново вчився ходити
Демобілізувався Сергій у квітні 2016-го, знову влаштувався на будівництво. Знайшов місце у мирному житті, все у нього непогано виходило. А вже за кілька місяців сталася біда, котра перекреслила всі його мрії та сподівання: чоловік потрапив у ДТП, втратив ногу.
– Наче якісь невидимі сили вели до цього, якісь віщування були, – зауважує нині. – Ще там, на фронті, я під час навчального стрибка невдало приземлився, серйозно травмував цю ногу. Але тоді обійшлося. Аж не відпустила доля, довела своє до кінця: зостався я без лівої ноги.
Після лікарні Сергій не вагався ані миті: попри біль та безпомічність, він буде ходити. У протезному цеху в Чернігові йому виготовили за 10 днів механічну кінцівку.
– Я одне усвідомив – нікому ми, каліки, не потрібні, – зітхає гірко. – Хоч і статус учасника бойових дій у мене є. А вже як я тут, на мирній території, та ще й у ДТП травмувався, то ніхто мною займатися не горить бажанням. Протез вже геть негодний став, оно розвалюється на очах. Потріскався, культю натирає, у «коліні» шурупи повилітали, хитається все. Конче потрібен ремонт, та у нашій забюрократизованій державі поки кошти за попередній ремонт прийшли, то вже й по-новій треба щось підкручувати. Вже буду чекати, коли черга на новий протез підійде.
А тим часом товариш Сергія, також воїн-АТОвець Олександр Бідний розповідає, що новий сучасний протез спеціалісти експериментального підприємства з Харкова готові хоч зараз виготовити. Вони з Сергієм уже їздили до них. Ціна питання – 220 тисяч гривень.
