Новий рік — особлива пора для дітей і дорослих. У кожного з нас він асоціюється з різними історіями і подіями. Журналісти запитали у корюківчан різних професій, які цікаві історії відбувалися з ними у новоріччя?
Історія перша — від фотографа: про те, як Дід Мороз «виростив» собі Снігурочку
Корюківчанин Віктор Пилипенко — фотограф з майже 30-річним досвідом. Дідом Морозом відпрацював близько 20 років. Каже, вже у Корюківці і садочків тих давно немає, де він вітав діток!
— Бувало так, що спочатку з дітьми хороводи водив в образі Діда Мороза, а потім непомітно перевдягався — і вже працював фотографом, — згадує Віктор. — Снігурочки кожного року у мене були різні. Одного разу дружина Ірина «снігурила» зі мною. А потім уже лише підбирала мені Снігурочок.
Про те, що він таки довго займається дідоморозівською справою, Віктор замислився після одного випадку.
— Після новоріччя завіз додому Снігурочку Марину, — згадує. — Її мама запросила за святковий стіл. Сиділи, спілкувалися, а потім вона винесла фото, на якому я — Дід Мороз — тримаю цю дівчинку зовсім маленькою під ялинкою у них удома!
Скільки років минуло: Марина виросла і сама Снігурочкою стала! Знову сфотографувалися. І досі є ці два знімки у моєму послужному фотоальбомі.
Історія друга — від виховательки дитсадка: як бабина дочка ледь не зірвала дитяче свято
Вихователь ДНЗ № 1 «Дельфін» Людмила Пророченко стверджує: у дитсадку що не Новий рік — своя історія. У неї самої стільки всіляких приколів!
Вихователька ДНЗ №1 "Дельфін" Людмила Пророченко
— Було, відпрацьовуємо дитяче свято. Танець Сніжинок розучуємо, — розповідає Людмила Іванівна. — Питаю у дівчаток, хто буде на Новий рік Сніжинками, вони піднімають ручки. Вивчили танець. Настає святковий ранок, вмикається музика, дивлюся — а у нашому таночку Сніжинок кружляє Червона Шапочка! Дитя або не знало, ким його вдягнуть батьки, або дуже хотіло танцювати.
А якось у садочку ставили казку про бабину дочку і дідову дочку. Роль ледащої бабиної дочки дісталася Людмилі Пророченко. І вона готувалася до неї ґрунтовно!
— Щедро намастилася чорною фарбою (у казці — смолою), вдягла якусь жахливу шубу, сиджу під ялинкою з півторачкою молока, салом і цибулею, — згадує Людмила Іванівна. — За сценарієм, Дід Мороз повинен підійти до мене і запитати: «Дівчинко, чого ти тут сидиш?»
Я собі їм сало з цибулею, молоком з пляшки запиваю. Виходить Дід Мороз (моя колега Світлана Пономаренко) — і мовчить. Я ж чекаю, сало з цибулею їм, а вона — мовчить! Піднімаю очі, а у Діда Мороза — борода від сміху стрибає, з очей сльози ллються і — ні пари з вуст! Світлана Олександрівна не зразу себе опанувала, а вже після свята каже мені: «Людо, ну, хіба це можна так натурально сало з цибулею наминати? Та ну тебе! Мало дитячий ранок не зірвала!»
Історія третя — від водіїв «швидкої»: про домашні пологи і «оптовий» виїзд
Валерій Мисник і Сергій Радченко, водії Корюківської станції екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, мають безліч професійних історій. Зокрема, і тих, які сталися під час новорічних свят.
Бригада "швидкої". Зліва направо: водій Валерій Мисник, фельдшери Оксана Батрак, Наталія Тьома, водій Сергій Радченко
Згадують, якось під Новий рік обслуговували виклик з Хотіївки. Зима, мороз, вітер лютує! Ледь дісталися села. Пішла до хати фельдшер Тетяна Олещенко — нема й нема. А потім виходить і каже: «Неси ноші, у нас породілля». Доки Сергій Радченко ноші заніс до хати, фельдшер, оцінивши ситуацію, прийняла рішення приймати пологи вдома.
— Уявіть собі, що таке приймати пологи вдома, у селі! — зауважує завідувач станції Михайло Стецко. — Якщо у лікарні забезпечення пологів здійснюють 9 осіб, то у нас на виїзді — один фельдшер! Тож доводиться і водієві підсобляти.
Водій — витримав покладені на нього обов’язки. Згадує, що тоді пологи пройшли вдало. Породіллю морально підтримували з печі її трійко малих дітей.
Інша історія цілком може претендувати на назву «Родинне засівання». Якось на «103» надійшов виклик про те, що перед мостом біля хлібозаводу лежить сп’янілий засівальник.
«Швидка» забрала бідолаху і доки розверталася, фельдшер Сергій Батрак побачив, що за мостом лежить ще один чоловік аналогічної «кондиції». Під’їхали, щоб заодно і цього забрати, а перехожа жінка каже: «Ви проїдьте ще трохи далі до переїзду, бо там їхня невістка лежить. Така сама». Дружний родинний «падіж» стався якраз на Старий Новий рік. Назасівалися.
Водії «швидкої» кажуть, що у новоріччя трапляється багато саме таких викликів. Якось, теж на засівання, забирали п’яного чоловіка біля фабрики техпаперів. А той криком кричить на всю вулицю: «Санки, мої санки!»
Великі важкі санки і справді стояли біля лежачого. Що робити? Чоловіка — у «швидку», санки — причепили до автомобіля і вперед. Біля автостанції люди руками активно махають водію, мовляв, подивись, якісь санки причепилися! Та хіба ж він може кожному розповісти, що то — транспорт «клієнта»? А чоловік той проспався у теплі медзакладу, забрав свої дорогоцінні санки і пішов геть.
Інший, «такий же», але вже з Верхолісся, ще й претензії до медиків виставив, мовляв, біля мене лежала пляшка з «горючим» — хто осушив?! Валерій Мисник з острахом згадує, що того чоловіка врятував лише увімкнений ліхтарик біля нього, бо ж лежав майже на дорозі!
Історія четверта — від таксиста: де вертоліт не пролетить, таксі проїде!
Корюківський таксист Михайло Давиденко Новий рік зустрічає на роботі. Каже, «Радіо-таксі» працює щодня і цілодобово, у будь-які свята. Дуже насиченим роботою буде і перший день нового року — 1 січня. Бо ж автобуси і маршрутки не ходитимуть, а людям їхати треба.
Таксист Михайло Давиденко
Близько трьох років тому у передноворічну ніч Михайлові Давиденку довелося доставляти у Семенівський район компанію киян — двох чоловіків і їхніх дітей. Маршрут приватного рейсу киянам довелося змінити у зв’язку з погіршенням погодних умов. Тоді вертоліт посадили у Корюківському районі.
Люди добиралися на Семенівщину на таксі. Віз їх саме Михайло Давиденко. Каже, це були дуже інтелігентні і виховані люди, які захотіли зустріти свято у поліській глибинці, подалі від міської метушні. Хоча, зізнається, таких під Новий рік мало.
Новоріччя — особлива пора. І особливі клієнти - стверджує Михайло Давиденко. Зазвичай, «підшампанені», веселі, балакучі. Хоча бувають і такі, після яких навіть салон авто «матюкається».
