В очікуванні різдвяно-новорічних див, починаючи зі свята Миколая, яке відзначали 19 грудня, ми стаємо добрішими, уважнішими до інших. Мабуть, святий Миколай не тільки існує, але й впливає на всіх нас: ми чекаємо на дива і самі створюємо їх для близьких і не дуже, для дітей і дорослих. А про що мріє сам святий Миколай і Дід Мороз – запитуємо у 73-річного менянина Олексія Бакути.
– Мрію, щоб усі були здорові, щасливі, усміхнені. Щоб нарешті закінчилася війна і в Україні запанували мир і злагода.
– Як давно стали святим Миколаєм?
– Самі знаєте, що раніше такі свята були під забороною. Тепер традиції відновлюються. Тож тут, у Мені, три роки я вже й святий Миколай, допомагаю засвітити вогні на головній ялинці міста.
До цього був Дідом Морозом. 55 років працюючи в культурі та маючи такий тембр голосу, завжди виконував цю роль на дитячих святах, вітав трудові колективи Мени. От свято Миколая провели, тепер Дідом Морозом працюю.
– А чим відрізняється святий Миколай від Діда Мороза?
– Я проти політизації цих образів. Не одне покоління згадує новорічні свята з Дідом Морозом і Снігуркою. Їх чекали, їм раділи. Добрі персонажі, які приносили радість і подарунки.
Для мене двоє цих добрих дідусів нічим не відрізняються. І той, і той мають бути добряками, любити дітей. І побажання ті ж самі: здоров’я, добра і щастя, злагоди, благополуччя. Але святого Миколая діти більше сприймають не як вигаданого персонажа, а саме як справжню людину.
Малим інколи не вистачає уваги і теплоти, тому вони з радістю зустрічають цього дідуся. Розповідають вірші чи співають пісні та отримують подарунки. І не стільки та іграшка важлива, тут сама зустріч – неймовірна подія для дитини. А дорослим цього не вистачає, мабуть, ще більше.
– Ви дуже добрий. А різки неслухняним діткам приносите?
– Хіба що трохи пальцем посварюся, для годиться. А взагалі завжди треба знаходити, за що дитину похвалити, чим порадувати.
– Розкажіть, що цікавого траплялося у Новоріччя з вами?
– Коли був Дідом Морозом, траплялося багато всього. І корови ревіли від мого голосу на фермі, коли вітали доярок у колгоспі. І під кригу провалювався на санях, коли міський голова вирішив святкувати Новий рік на ставку. Ялинку там встановили. Ставок добре замерз, але рибалки наробили ополонок. От ми і провалилися. Вилазимо мокрі. А тоді такі сніги були, морози. Ох і позамерзали! Не те що зараз – і рукавиці не знадобилися.
Запам’яталося, як два роки тому підійшли до мене, тобто до святого Миколая, дві маленькі дівчинки, щоб сфотографуватися. Взяли мене за руки: пішли, кажуть, до будиночка, там подарунки роздають. Я питаю: «А що, дівчатка, ви вмієте?». Вони як заспівали колядку. Батюшка, що в будиночку сидів, аж зі стільця піднявся!
– Пригадуєте якесь різдвяно-новорічне диво у вашому житті?
– На Миколая вісім років тому народилася моя онучка Арина. Тож для мене це найголовніше диво. І кожного року у нас подвійне свято!
