Міжнародний день рідної мови відзначається 21 лютого. Часто можна побачити в текстах і почути в побутовому мовленні помилки, які не просто роблять висловлювання безграмотним, а й надають абсурдності, спотворюють його зміст. До вашої уваги (а не кальковане «вашій увазі») – найтиповіші помилки, які зовсім не прикрашають наше мовлення, з варіантами їх виправлення. А розповідає про них чернігівська філологиня Ганна Якубець.

Вживання канцеляризмів може бути вмотивованим лише в офіційно-діловому стилі. У всіх інших вони недоречні, інакше висловлювання перетворюється на набір слів: у даному місці ми купили за грошові кошти квитки в вищезгаданий поїзд, щоб доїхати до вищезазначеного міста.

Неправильне вживання дієприслівникового звороту: відчинивши двері, мені став заважати гуркіт із вулиці. Дія, яку виконує підмет і на яку вказує дієприслівник, має стосуватися тієї самої особи. Тому речення можна сформулювати так: відчинивши двері, зрозумів, що мені став заважати гуркіт із вулиці.

Анна ЯкубецьГанна Якубець

В українській мові віддієслівні іменники потрібно утворювати за допомогою суфікса -анн (я), а не -к(а): вирубування лісів замість вирубка, висадження замість висадка. Проте варто також уникати в одному реченні й скупчення слів на -анн (я): усі прийшли на зібрання для демонстрування вміння читання на швидкість.

Давайте без «давайте». Дієслова наказового способу утворюються за таким зразком: говорімо, пишімо, співаймо, намагаймося, а не «давайте писати, давайте співати, давайте намагатися».

Слово «слідувати» доречне тільки в одному значенні – рухатися вслід за кимось. В інших значеннях його вживати не варто: приклад наслідують, звичаїв дотримуються, автобус курсує, група людей прямує вулицею. Слова «слідуючий» в українській мові не існує взагалі.

Пасивні конструкції й невмотивоване вживання безособових речень. Погодьтесь, абсурдно звучить: нами вважалося, що диспетчером оголосилося прибуття поїзда на першу колію, і коли нами зайдено в поїзд, провідником відчинилося вікно.

Майстер носив важку сумку, характер і ім’я Костянтин. Це приблизно так: ішов сніг і двоє перехожих – один у кожусі, інший на пошту. Носити можна сумку, одяг, речі, а от про характер чи прізвище краще сказати мати характер. Так само не можна нести ризик чи загрозу, ліпше сказати становити загрозу.

Українській мові не властиві суфікси -уч (-юч), -ач (-яч) у дієприкметниках. Неправильно: колега привітав із наступаючими святами нас, вчасно закінчивших роботу й радіючих від цього, і запросив бажаючих у новий проєкт. Свята ні на кого не наступають, а настають, і вони не наступаючі, а прийдешні.

Як правильно сказати: йти по хліб чи за хлібом? Спробуймо буквально уявити, як це – йти за хлібом. Виходить, що рухатися вслід за буханцем хліба. Тому коли йдеться про мету дії, вживаємо прийменник по: йти по гриби, по воду, по закупи, звертатися по допомогу.

Питання в українській мові ставлять, а не задають, або ж просто запитують: на семінарі кожному доповідачеві ставили питання.

Слова «завідувач», «командувач» узгоджуються з іменником у родовому відмінку, а не орудному: завідувач кафедри (а не кафедрою), завідувач відділу, командувач війська.

Коли ми говоримо нервувати, це означає, що спрямовуємо дію на інший об’єкт і нервуємо когось. Якщо ж хочемо сказати про власний стан занепокоєння і тривожності, потрібно сказати нервуватись: припини нервуватись через цю ситуацію.

Про початок якоїсь роботи неправильно висловитися приступити до роботи, бо це калька. Варто сказати стати до роботи, взятися до роботи або ж розпочати роботу.

Поранення, ушкодження, клопіт, біль завдають, а не наносять. До речі, слово «біль», яке в українській мові чоловічого роду, вживаємо тільки в однині, тому вислови «головні болі», «нестерпні болі» є помилковими: уся ця ситуація завдала чимало головного болю.

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися