Недільний ранок. Настоятель храму Преображення Господнього, що в Сновську, отець Андрій (Ольховик) розпочинає традиційну Божественну Літургію. Переважна частина вірних дисципліновано відстоюють всю службу. А хтось заходить до храму лише на декілька хвилин, щоб вклонитися святим іконам, поставити свічки і піти, бо мають інші клопоти.
Отець Андрій (Ольховик) та парафіяни храму Преображення Господнього (місто Сновськ). Освячення верби у День входу Господнього в Єрусалим 28 квітня 2024 рокуФото: автора
Десь посеред служби до храму зайшли троє чоловіків у військовому однострої. Помітно, що це хлопці, для яких Сновщина – лише тимчасове місце служби. Вклонитися іконам та запалити свічки могли й у будь-якому іншому храмі, але вони обрали саме той єдиний, у якому точно впевнені: тут моляться українською, за Україну, за український народ та його захисників.
Один з військових здався обізнанішим у тому, що за чим треба робити в церкві, а інші двоє потім слід в слід ходили за ним. Вояки одразу ж підійшли до свічниці пані Віри, аби придбати свічки. І так само один за одним швиденько пробралися поміж парафіянами до тетрапода, аби вклонитися головній храмовій іконі.
Поставили свічки перед образами Богоматері та Ісуса, зупинилися на мить перед іконами Миколи-Чудотворця, святого Пантелімона та Покрови Пресвятої Богородиці.Фото: автора
Остання, до речі, має цікаву історію. Її освятили минулого року у свято Покрови Пресвятої Богородиці та у день Захисників та Захисниць України, а розмістили у спеціально створеному молитовному куточку за наших воїнів. Написали та передали її для храму воїни одного з підрозділів, які боронять нас від ворога.
Написали цей образ так, як уявляють та бачать. Бо ж хто як не вони знають і відчувають справжні реалії захисту нашої рідної земліФото: Андрія Сильченка
Задум ікони зародився в районі операції об‘єднаних сил ще в грудні 2021 року. Погодили загальну ідею і композицію. Тоді ж був унесений завдаток за майбутню працю.
Замовником і натхненником став один з активістів церковної громади, а тепер і військовослужбовець Сергій ШумськийФото: з архіву Сергія Шумського
Маляром зголосився стати підполковник Збройних сил України Роман Срібняк. Риси лику Богородиці відображені з однієї з військовослужбовиць Збройних сил.
На жаль, початок повномасштабного кривавого вторгнення московитів відтермінував практичні роботи по створенню ікони, адже всі учасники відбивали ординську агресію. Але воля Божа творить дива там, де ми й не сподіваємося. Так сталося і цього разу: ще не була втілена на холсті, але ця ікона вже проявляла свою божественну силу в захисті вірного Богу народу України. Хіба не дивом є те, що в час недовгого панування орди на землях Сновщини у лютому-березні 2022 року жоден камінчик і жодна щепа не відкололися від нашого храму? Чим ще, як не силою Божого омофору, можна це пояснити? Тепер ікона нарешті – в нашому храмі продовжує свою захисну місію заради всіх нас.
Трійця захисників не стали чекати завершення Літургії, а поспішила на вихід. Пані Віра кожному в руки дала невеличку книжечку: «Молитовник воїна»Фото: автора
На відміну від подібних містечок Сновськ (тоді ще Щорс) після того, як у далекому 1942 році згорів єдиний дерев’яний православний храм, залишалося без церкви. Та й саме населення, окрім старшого покоління, було не зовсім набожним – до Бога зверталися зрідка. Якщо і бували у храмі, то хіба що на Великдень: старші, переважно бабусі, ще звечора, а молодші – вже ближче до моменту освячення пасок ішли та їхали до старої церкви у приміському селі.
Десь на початку двохтисячних врешті на місці колишнього танцмайданчика (в простонародді це місце називали «кошарою») звели нову цегляну церкву. Від старої вона перейняла хіба що назву – називається Миколаївською. А ще є вищою порівняно зі своєю попередницею.
Коли цей храм відчинив двері для прихожан, то їх значно побільшало. Чи розуміли вони, що в своїх молитвах говорив батюшка, важко сказати, але дехто поставив собі за мету відвідувати всі недільні і святкові служби.
Тоді ніхто і не замислювався, кому підпорядкована ця церква, бо вибору православні не мали. Про те, що є церква російська і українська, у нас завели мову тоді, коли, врешті, завдяки патріотично налаштованим містянам була організована нова церковна православна громада Спасо-Преображенської парафії, яка і ініціювала спорудження свого, українського храму Преображення Господнього.
Після вирішення бюрократичних питань, пошуку благодійників церква постала на місці, де колись була звичайна хата. Освячення храму відбулося в 2015 році. І хоча парафіян у ній тоді було порівняно небагато, але вони виявилися справжніми патріотами. І зробили свій вибір з декількох причин. Одна з них – це те, що московський патріархат не підтримав український народ, не засудив агресію росії ще в 2014 році, а навпаки підтримував «руській мір». Інша – молитви в цьому храмі звершуються українською мовою: щиро, зрозуміло, доступно. Тоді ці аргументи, мабуть, стали визначальними для нових учасниць церковного хору, які саме з патріотичних міркувань перейшли до української церкви.
Сновськ. Храм Преображення ГосподньогоФото: Андрія Сильченка
Ще активніше віряни стали йти до храму з початком повномасштабного вторгнення. Ті, хто раніше відвідували храми УПЦ, стали ходити на службу в храмі Преображення Господнього. Збільшення чисельності парафіян особливо помітне у великі престольні свята – невелике приміщення тоді не здатне навіть вмістити усіх вірян. Менше їх можна побачити в інші дні. Але беззаперечно, що сьогодні саме цей храм на Сновщині є справжнім осередком духовності та патріотизму.
Фото: ілюстративне
