Собі в напарниці він завжди обирає собак-«дівчат». Сам годує, лікує, прибирає за ними та виховує. І всіх чотирилапих напарниць порівнює зі свою першою, еталонною собакою Нікою. Сорокарічний кінолог з Корюківки Микола Бондаренко розповів про свою роботу.
Молодший інспектор-кінолог кінологічного центру ГУНП у Чернігівській області, старший сержант поліції Микола Бондаренко 15 років працює в парі з чотирилапими напарниками. На службу тоді ще в міліцію прийшов водієм до відділення карного розшуку. Чотири роки від’їздив на міліцейській червоній «Ниві», перш ніж вирішив стати кінологом.
Мати була проти такого рішення сина, адже це дуже відповідально, робота вдень і вночі. Однак він завжди хотів свою собаку. У 25 років його мрія збулася.
Незабутня Ніка
Його перша собака — європейська вівчарка Ніка. З нею у парі Микола Бондаренко пропрацював 10 років. А потім Ніка захворіла на рак. Лікування не допомогло, довелося присипляти, щоб не мучилася.
І по сьогодні Микола Бондаренко згадує свою надзвичайну напарницю, з якою розуміли одне одного з напівпогляду. З нею порівнює всіх наступних. І поки що всі їй програють.
Завжди згадує, що Ніка професійно спрацьовувала навіть тоді, коли він з якихось причин не був упевненим чи розгублювався. Один із таких випадків трапився під час відрядження до Чернігова в серпні 2012 року, де обом довелося виїздити на збройний напад і вбивство. Кінологу з району належало не спасувати перед керівництвом управління внутрішніх справ. І Ніка зробила для цього все.
— Єдине, що знав: на заможного підприємця, який займався купівлею-продажем нерухомості, скоїли збройний напад, — згадує Микола Петрович. — Заходимо у двір — труп. Як пізніше з’ясувалося, це був водій нападників. Господар, обороняючись, поцілив у нього через кватирку. Я дуже хвилювався, чи зможемо ми з Нікою допомогти. Та вона одразу взяла слід за сумкою і курткою, які знайшла на городі. І повела мене за межі населеного пункту. Мабуть, кілометрів за п’ять вийшли на автівку, залишену в лісосмузі. Поблизу, в ожині, винюхала мішок із взуттям, масками, камуфляжним одягом. Далі Ніка повела на перехрестя й слід обірвався. Скоріш за все, нападники сіли в авто. Але цього було досить, щоб їх взяли під Києвом.
Усе світле, що згадує Микола Бондаренко зі служби, пов’язане з Нікою. Вона була не лише хорошою службовою собакою, а й улюбленицею всього райвідділу та сім’ї кінолога.
Норовлива Дейзі
Свою другу напарницю Альбу Микола Петрович забракував. Попри те, що загальний курс виконувала, сліду так і не навчилася брати. Таке буває. Не кожному службовому собаці дано. Нині Альба проживає у Миколиних батьків. Місію домашньої улюблениці й охоронниці виконує набагато краще.
З нинішньою собакою, європейською вівчаркою Дейзі, працює третій рік. Але її теж порівнює зі своєю еталонною напарницею.
— Якщо добрячку Ніку діти могли повалити й за хвіст потягати, вона ніколи не вкусить, то Дейзі — «дама» з характером, — констатує кінолог. — Її намагаюся надовго не підпускати до дітей. Відчуваю особливо розвинену злість. Якщо для захисту кінолога це добре, то для навколишніх — ні. Ідучи по місту, обов’язково беру на повідець. Дейзі не любить п’яних. Якщо випив, тримайся від собаки поодаль. Ніколи не треба забувати, що собака все розуміє.
Свою Дейзі Микола Бондаренко заохочує добрим словом або смаколиками — великою кісткою чи рибкою. Або дає погратися з апортувальним м’ячиком, який застосовують при дресуванні. Якщо провинилася (згризла шлею, щось порвала, побігла і не реагує на команди кінолога), карає нетривалим «ув’язненням» у погребі. Таке покарання діє.
Микола каже, що собака по своїй природі — добра тварина. Злість розвиває в ній людина. Тож, тренуючи службових, варто не перестаратися. Переконаний, що інколи навіть інструкція не головне, а внутрішні відчуття кінолога. Це приходить з роками.
Дейзі - «дама» з характером
Хоч і з певними особливостями, але напарники спрацювалися. Ось і нещодавно Дейзі допомогла розкрити крадіжку. На підстанції за РЕМом у Корюківці викрали стержні заземлення. Собака привела правоохоронців просто у двір людини, яка це скоїла. Чоловік не одразу, але зізнався у крадіжці. Дейзі не помилилася. Допомогла вона й у приватній справі, коли батько її господаря дорогою з роботи додому загубив телефон — знайшла.
Микола Бондаренко зазначає, що успіх пари «кінолог і собака» все одно залежить від людини. Бо собака працює на 30%, а кінолог — на 70%.
Службовий собака — член сім’ї кінолога
Є собаки, яких учать шукати наркотики, вибухівку, є патрульні. У Миколи Бондаренка — оперативно-розшукова, для розшуку людини по сліду. Щоб собака не втратила вправності, хоча б один раз на тиждень обов’язково вирушають на заняття за місто, на поле, відкриту місцевість. Кінолог не бере її з собою лише тоді, коли в наряді чи конвої.
Дейзі — третя не лише у Миколи Бондаренка, а й у його дружини Олени. Бо вона відповідає за харчування чотирилапої вихованки. Щодня варить до п’яти літрів каші для Дейзі. Годують її вранці та ввечері. Корми для службової собаки виділяють, а ось решту смаколиків Микола купує сам. Бо для її здоров’я потрібні ще й м’ясо, яйця, кості, риба. Риб’ячий жир і кальцій, які забезпечують міцність кісток, особливо важливі в перший рік життя собаки. Як і людям, собакам вітаміни потрібні. Можна давати сиру моркву, яблука. А деякі із задоволенням їдять навіть свіжі огірки та груші.
На совісті кінолога й здоров’я собаки. Він повинен помічати найменші зміни у стані свого чотирилапого напарника, слідкувати за щепленнями. Бути пильним і щодо підшкірних кліщів, які часто атакують собак. Буває, собаки ріжуть лапи склом і на деякий час виходять зі «строю». Найперше і найлегше — перевірити температуру тіла. На підвищену вказує теплий ніс собаки.
У Дейзі є декілька вольєрів. І на «роботі», і вдома у кінолога. Де б вона не була, завжди чекає свого господаря, як би пізно він не повернувся додому. У вольєрі райвідділу поліції навіть у дощ у будку не сховається. Буде мокнути, але чекати.
Один раз на рік своїй вихованці Микола Бондаренко влаштовує королівське купання — теплою водою зі спеціальним шампунем. А влітку намагається часто купати Дейзі у ставках, якомога далі від людних місць.
Дев’ятирічній доньці Бондаренків, яку назвали на честь обох батьків — Миколи й Олени — Міленою, подобається, коли Дейзі приходить до них додому. Любить татову помічницю. Але собі хоче якусь собачку маленької породи, щоб можна було потискати й погратися. З Дейзі такий номер не проходить.
Професійний вишкіл
Один раз на рік кінологи Чернігівщини проходять навчання у чернігівському кінологічному центрі. Микола Бондаренко обожнює такі дні за особливу атмосферу. Тоді до центру з’їжджаються кілька десятків фахівців зі своїми собаками. До речі, за словами Миколи Петровича, жінки-кінологи нічим не поступаються чоловікам.
У центрі іспити складають і кінологи, й собаки. Зокрема, собак перевіряють на слідову роботу, вибірку людини чи речей, загальний курс дресування.
Собача пенсія
Микола Бондаренко обирає собі в напарниці тільки собак-самиць. Псів уникає. Пояснює, що «дівчата» поступливіші й слухняніші, а ось «хлопців» доводиться перевиховувати, ламати.
На кожну службову собаку заведена особова справа й паспорт із зазначенням дати народження, породи, щепленнями, днями тічок тощо. В такі особливі дні собаку не застосовують для виконання службових обов’язків. Пару для в’язки собаці обирає кінолог. Зізнається, непроста це справа. Не завжди вгадує з уподобаннями своєї Дейзі. Буває, що й не підходять їй кавалери.
Зазвичай на пенсію службовий собака виходить у 7–8 років. Вважається, що в такому віці собака вичерпує свій ресурс, починає старіти, хворіти. Микола Бондаренко старається продовжити профпридатність своїх підлеглих. Якщо чотирилапі добре «тягнуть лямку», тримає на службі до 10 років.
Після завершення служби собаки найчастіше доживають віку у своїх кінологів, їхніх родичів чи просто хороших людей, які здатні забезпечити їм спокійну старість.
В очікуванні на другого вихованця
У Корюківському райвідділі поліції працюють двоє кінологів. Микола Бондаренко з Дейзі територіально закріплений за Корюківщиною і Сновщиною, менянин Роман Голод зі своєю вівчаркою Луною — за Менщиною та Сосниччиною.
На виїздах кінологи працюють винятково зі своїми чотирилапими напарниками, і тільки спрацьованим тандемом. Не свого наставника собака слухатися не буде. Та й кінолог не відчуватиме чужого пса, не знаючи його характеру та особливостей поведінки.
У Корюківці побудували два вольєри для службових собак. Невдовзі Миколі Бондаренку мають дати ще одного вихованця. На чому той спеціалізуватиметься, Микола Петрович не знає. Але найменше хотів би працювати з собакою, навченою на пошук трупів.
