Молода, гарна, перспективна — хіба хтось заперечить це? Якщо Тетяна Кравченко має тільки 13 років педагогічного стажу, то напевне її чекають ще незвідані далі за освітянськими обріями.
Родом вона з Бречі (тепер знаменитої племінним господарством з породистими кіньми і туристичним комплексом), а проживає нині у ще меншому селі Петровій Слободі на Корюківщині.
Як була у рідному селі школа — починала педагогічний шлях саме там. Далі трудова і життєва траєкторії привели до Рибинська. Згодом — у Буду. І от до останнього села, поки там теж школа була, кожного ранку зі своєї Бречі на роботу мандрувала Тетяна Кравченко велосипедом. А це добрий пробіг, десь 27 кілометрів в один бік! Недаремно ж вона має такий спортивний вигляд.
Квартирувала у селі, потім вийшла заміж. Проживають у Слободі з чоловіком і сином, котрий навчається в Корюківській гімназії. Після народження дитини і закриття школи у Буді почала працювати у Корюківській школі №3, це у міському окраїнному мікрорайоні Олексіївка.
Років п’ять присвятила там навчанню малечі. Пам’ятається, коли був у цій школі «останній дзвінок» (справді останній, бо заклад закривали за програмою оптимізації), то як плакали діти і навіть батьки та вчителі, прощаючись з тим, що стало рідним і дорогим. Саме там Тетяна Кравченко стала переможцем районного конкурсу «Вчитель року».
Тетяна Кравченко
А тепер шкільний автобус підвозить молоду жінку з сином Євгенієм та іншими сільськими дітьми до міської гімназії. Саме у її приміщенні розташувався другий клас прилеглої (два заклади об’єднані в один комплекс) Корюківської школи №2, де 27 учнів навчаються за програмою Нової української школи.
Клас новенький, гарний. В його облаштуванні допомагали й батьки дітей, і держава.
Учителька початкових класів відзначає, що учні її непосидючі, швидкі, хочуть знати все. І батьки прагнуть усе знати про навчання та поведінку своїх діточок. Тож цікавляться, приходять спілкуватися. Тетяна Василівна каже, що хоч навчання часто відбувається в ігрових формах, але дисципліни й порядку ніхто не скасовував. Отож в основі усіх досягнутих успіхів — наполеглива праця. Вчителя і дітей.
Змін дуже багато, тому адаптуються до них. Разом з тим хочеться й певної стабільності у роботі. Багато обговорень, думок, суджень. Зараз серед колег і загалом у суспільстві наголошують на престижі праці вчителя.
Педагоги вкладають у навчання дітей, як мовиться, і душу, і серце. А не зрідка — й свої гроші у шкільні справи. Тому й хотілося б освітянам більшої уваги та підтримки. А престиж (що означає авторитет, повагу, громадську оцінку) — діло наживне.
