Зазвичай котів заводять, щоб вони боролися з пацюками та мишами. Та часто ці тваринки стають зі своїми господарями нерозлучними друзями. А то й справжніми для них цілителями. Сусіди.City збирали цікаві історії про домашніх котів.
Глухенька Білочка
— Якось моя сестра приютила кішечку, — розповідає корюківчанка Оксана Дрожжа. — Назвала її Білкою. На вигляд вона була приваблива, ласкава. Та за місяць помітила, що кішка не дочуває. Потім у неї почали облазити вушка. Стала хворобливою. У сестри були малі діти, тому тваринку вирішили передати моїй матері, з якою проживала і я на вулиці Бульварній.
Білка подобалася обом жінкам, прожила у них з півроку. Її добре годували, доглядали за нею. Та хвороба не відступала. Все більше шерсті зникало на голівці. А потім почали з’являтися маленькі ранки. Жінки не полишали надії, що тваринка видужає. Зрештою, киця зовсім заслабла.
Жаль, дуже було її жаль. Та якось, добре нагодувавши, вирішили відвезти за Корюківку у ліс. Заїхали за кілька кілометрів. Біля лісової стежки посадили. Залишили пакет з їжею і повернулися додому.Але дуже переживали жінки за Білочкою.
Забрали. Повезли на одну із окраїнних вулиць до своїх знайомих. Ті пообіцяли її підлікувати. Але минув тиждень, довелося забрати тваринку й звідти.
Сусід, дізнавшись про хворобливу тваринку, порадив: «А ви змащуйте голівку і вушка соняшниковою олією». Вони так і зробили. За тиждень наче помолоділа Білочка.
А ще за місяць почала відновлюватися шерсть, стала чути господарів. Місяців за три кішечка змінилася до невпізнанності. Була рухливою, добре набирала вагу. Років з п’ятнадцять ще прожили з нею жінки.
Яке весілля без кота!
У минулі рокі в Корюківці був провулок Кірова, а тепер — Ринкової. Тут проживало подружжя Кравченків, яке тримало кішечку. Якось вона привела кілька кошенят, згадує корюківчанка Марія Стукало.
Двох віддали родичам, а одного котика залишили. Кіт підріс. Був дуже слухняним, міг навіть виконувати кілька команд. Якось до цього подружжя приїхали знайомі з Мени. Розповіли їм і про Мурчика, про те, які здібності має. Гості вирішили забрати тваринку до Мени.
У них хвостатий прожив місяців зо два. Подобалося йому. Годували добре. Ловив мишей, а вдень відпочивав у садочку. Раділи й нові господарі, що такого потішного чотирилапого придбали.
Та одного дня помітили — немає Мурчика. Обійшли і перевірили усі закутки — безрезультатно. Не з’явився він і наступного тижня.
А в той час у Корюківці у його колишніх господарів справляли весілля. Ну не могло ж воно відбутися без Мурчика! У цей день він і повернувся до рідної хати. Під музику, як той циркач, ходив по паркану, подолавши з Мени майже тридцять кілометрів.
Самогубство по-котячому
У родині корюківчан проживав кіт Кеша.
Завжди чекав на господиню, бо та балувала його смаколиками. Найстарша жінка у хаті ні в чому йому не відмовляла. Виріс богатирем — до шести кілограмів. А взимку і більше важив.
І Кеша відповідав їй ласкою. Частенько жінка засинала, а на ній дрімав кіт. Любив облизувати їй руки, лащився. Жінка й свою дочку привчала, щоб турботливо ставилися до Кеші.
Коли у хаті засвічувався екран телевізора, які б телепрограми не переглядали господарі, кіт сидів поруч. Спав у них на колінах. Кеша був настільки розумним, що наче собака виконував деякі команди.
Згодом дочка помітила, що Кеша гадить то в одному кутку хати, то в іншому. Розповіла матері. Але та навіть не накричала на нього. Прибирала мовчки. І доньці радила не чіпати домашнього улюбленця.
Та молодша господиня була не такою терплячою. І одного дня, коли матір була на роботі, а кіт учергове «наробив шкоди», схопила його, піднесла до обличчя і сказала прямо в очі: «Іди звідси і не приходь».
І кіт пропав. Не з’явився й через місяць. Хазяйка дуже хвилювалася. Доньці довелося зізнатися, що сказала Кеші — іди. От він і пішов. Матір де тільки не шукала свого улюбленця. По своїй вулиці ходила, на сусідні заглядала — безрезультатно.
За деякий час у них робітники ремонтували дах. І несподівано знайшли під кроквою голову Кеші. Схоже, саме там чотирилапий пролазив, і його голову затисло. «А може, це було самогубство по — котячому?» — міркували тоді ремонтники.
Мурка, Люся, Жужа, Яша і Юстас
На щоденному ринку працює підприємцем Наталія Кошель, людина, що має інвалідність. На базарі її знають як справжню зоозахисницю. У своєму житлі тримає шість котів різного віку. З донькою Анею створили для них належні умови.
Жінка радіє, що в місті почали стерилізувати тварин — це великий плюс. Каже, що збільшилося число корюківських зоозахисників, які турбуються про чотирилапих.
У Наталії вдома завжди було щонайменше два-три котики. Якось у її двір підкинули тільки-но народженого кошеня. Жінка й досі пам’ятає, як воно повзло і нявчало, наче вимовляло: «Мамо, мамо».
Забрала, вигодувала молочком за допомогою шприца. Назвала Люсею. Було, на якийсь день-другий зникне кішечка, переживає. Повернеться — радіє. Згодом Люся підросла, привела Яшу і Юстаса.
Доглядає жінка за усіма. Та недобрі люди знову підкинули їй кішку. Нікого з чотирилапих не позбулася. Розуміє, що тваринок потрібно оберігати. А на початку минулого року вона побачила, як на щоденному ринку ховається від морозу кішечка Жужа. І її забрала додому до себе.
Пережила зоозахисниця і тривожні моменти. Якось у Мурки випала пряма кишка. Відвезла на операцію до ветлікаря, яка обійшлася у 400 гривень. А повністю лікування коштувало тисячу. Проте, якими тільки вдячними очима дивилася на неї Мурка після «процедури»!
Мурка, Люся, Юстас, Яша, Жужа — усі вони щиро віддають своїй захисниці тепло маленької котячої душі. Стали для неї наче рідними, своїми.
