Уперше за багато років містяни та гості Корюківки не змогли помилуватися своїми випускниками під час загальноміського заходу. І хоча в Холмах влаштували святкування для одинадцятикласників на шкільному подвір’ї, але воно теж не було таким масштабним, як до карантину. Відверто про те, яким був останній рік для медалістів, їхні мрії, цікаві випадки та людей, з якими у них асоціюється школа
Цьогоріч на Корюківщині дев’ятеро випускників-медалістів: п’ять у четвертій міській школі, троє у першій і одна в Холмах. Це учні, які відмінно навчалися, брали участь в олімпіадах і конкурсах, були активними у позашкіллі.
Карина Тютющенко, золота медалістка Корюківської четвертої школи радіє закінченню навчання й можливостям, які тепер відкриваються перед нею. Шкодує, що не було випускного, бо це неоціненні спогади й можливість востаннє зібратися шкільною родиною.
Карина Тютющенко
Карина вважає, що дистанційне навчання значно програє традиційним урокам у школі й не може забезпечити дітям хороших знань. Дівчина каже, що рік був важким, а «дистанційка» вплинула на оцінки багатьох випускників, і часто не найкращим чином.
Улюбленими предметами у школі у неї були історія, географія, англійська мова. Її особистий рекорд у ЗНО - з англійської (175 балів). Іноземну вчила не лише у школі, а й переглядаючи фільми, слухаючи музику та читаючи книги.
Карина обожнює гірські лижі й фантастику. Гуманітарієм себе не вважає, тож планує вступати в один з вишів Києва на технічну спеціальність. Мріє стати успішною і бути щасливою.
Анастасія Корінь, золота медалістка Корюківської четвертої школи, змалку мріяла про медаль. Задоволена результатом, бо отримати цю нагороду було нелегко. Особливо важким став останній рік і дистанційне навчання. Анастасія стверджує, що на таку форму навчання учні витрачали невиправдано багато часу.
Анастасія Корінь
Дівчина була ученицею 11-Б класу, який профільно вивчав англійську й німецьку мови. Насті всі мовні предмети до душі. Тому і ЗНО з української мови та літератури здала на 196 балів, з англійської – 183 (а у мовній частині іспиту не допустила жодної помилки!). Самостійно почала вивчати ще й польську мову.
Настя дуже любить Україну, але мріє побачити й інші країни світу. Марить Великобританією і лондонськими туманами, бо це її найулюбленіша погода. У десятому класі вона хотіла бути журналісткою, в одинадцятому – дипломаткою, а тепер хоче стати юристкою або перекладачкою.
Зізнається, що завжди згадуватиме першу вчительку Валентину Арцибашеву і класну керівничку Олену Бівалькевич. Перша «мама» навчила клас дружити, допомагати одне одному, а друга – ставити перед собою мету і досягати її. «За вас цього ніхто не зробить» - слова Олени Миколаївни, які багатьом стали настановою.
А ще Настя згадуватиме уроки й шпаргалки, які «осучаснювалися» з кожним днем. Каже, медалісти теж пишуть шпаргалки, хоч зазвичай їх не використовують. Бо саме написання – хороший спосіб повторити матеріал.
Дівчина сподівалася, що для них влаштують випускний вечір, навіть придбала сукню і туфлі. Але карантин усе скасував. Утім, Настя зворушена відеопривітанням, яке підготували вчителі для випускників. Передивилася його вже декілька разів.
Анастасія Рябчун, срібна медалістка Корюківської четвертої школи, згадує останній свій урок у школі. Це була астрономія, після якої їм повідомили, що школа йде на карантин. Діти зраділи можливості відпочити, навіть не підозрюючи, що разом більше ніколи не зберуться на урок.
Анастасія Рябчун
Настя називає свій останній навчальний рік незвичайним. І переконана, що могла б краще його закінчити, якби була змога відвідувати школу.
Звісно, мріяла про красиву сукню, вальс, випускний вечір. Тепер – про вступ до вишу. Кількома роками раніше успішна бігунка хотіла пов’язати своє майбутнє зі спортом. Нині передумала, обиратиме спеціальність гуманітарного профілю.
Зізнається, що сумуватиме за друзями, батьками, вчителями, яким вдячна за щасливі роки разом. Особливу подяку адресує першій вчительці Валентині Арцибашевій.
Зі шкільних історій, які запам’яталися, Настя згадує випадок, коли, завдяки пильності класної керівнички, їм не вдалося втілити у життя задумане. Якось рік тому замислив увесь клас «зникнути» з останнього уроку. Протягом двох уроків планували «план утечі». Але пильна Олена Бівалькевич якимось дивним чином дізналася про їхні таємні наміри та попередила їх. А заодно й серйозно поговорила зі своїми учнями.
Дівчина, яка активно захоплюється спортом, танцями й фотографією, майбутнім випускникам радить не звертати увагу на дрібниці, не сваритися з учителями й однокласниками, а цінувати час, проведений разом. Бо ніхто не може знати, що станеться завтра. Щось може змінитися або закінчитися раптово. Як, наприклад, їхній останній рік у школі.
Віолетта Гайдук, золота медалістка Корюківської четвертої школи – відмінниця з 5 класу і постійна учасниця шкільних олімпіад, як і більшість медалістів. Улюблені її предмети - англійська та історія. ЗНО з історії склала на 189 балів. Любить подорожувати різними країнами, де не втрачає можливості практикувати свою німецьку й англійську.
Віолетта Гайдук
Каже, що найбільше їй запам’ятається директор школи Олег Гайовий, який викладав у них фізику.
«Олег Миколайович обожнює фізику, «фанатіє» від неї, має своєрідну методику викладання і вважає цей предмет основним у житті, — розповідає Віолетта. – Тож нашому класу з посиленим вивченням іноземних мов було непросто. Але завдяки численним перездачам ми напрацювали стійкість характеру і неабияку наполегливість!»
Віолетта вдячна всім учителям, які вміють зацікавити у шкільних предметах. Особливо – класній керівничці Олені Бівалькевич, яка багато зробила для своїх учнів. Вони всі пам’ятають час, проведений разом, особливо у подорожах.
Медаль для Віолетти – стимул не здаватися. Ні під час шкільного навчання, ні тепер, уже закінчивши школу. Серед пріоритетних для неї факультетів столичного вишу - «міжнародні відносини» і «право». Ще Віолетта хоче удосконалити свою гру на гітарі, пише вірші й пісні, багато читає.
Яна Машталір, золота медалістка Корюківської четвертої школи, хоче навчатися у Чернігові, бо там не такий шалений темп життя, як у великих містах. Майбутнім випускникам радить не розпорошуватися на всі предмети, а приділяти увагу тільки тим, які подобаються й знадобляться для вступу. Нехай навіть не буде медалі, але треба займатися тим, до чого лежить душа.
Яна Машталір
Випускниця зізнається, що, згадуючи школу, найбільше сумуватиме за шкільними обідами. За всіма стравами, окрім компоту з сухофруктів. Каже, у їхній школі кухарі готують на «відмінно».
Її улюблена вчителька – Тетяна Мелешко, яка викладає іноземні мови. Яна захоплюється її відповідальним ставленням до роботи. І, зізнається, що завжди дуже переживала, якщо хтось у класі відволікався чи не слухав Тетяну Петрівну.
Яна припускає, що, можливо, з деяких предметів мала б вищі оцінки, якби не карантин і дистанційне навчання. Вважає недоречними телеуроки, які «відставали» від шкільної програми. Далися взнаки й відсутність пробного ЗНО, і обов’язкові маски під час іспитів, які стали неабияким стресом для учнів.
Наталія Крес, золота медалістка першої міської школи свою шкільну нагороду спершу розцінює виключно як додаток до головного документа про закінчення школи, а вже потім як результат свого шкільного навчання.
Каже, медалісткою стати нелегко, бо окрім шкільної програми ще є безліч олімпіад і конкурсів, до яких треба відповідально готуватися. Це велике навантаження.
Наталія Крес
«Особисто мені дистанційне навчання не дало нічого, — каже Наталія. – Бо в основному ми отримували завдання, а опановувати новий матеріал доводилося самотужки».
Ділиться, що дуже складно було висидіти декілька годин на ЗНО, коли за вікном спека, на обличчі маска, а двері та вікна інколи й відчиняти не дозволяли. Через це, а також нерви та стрес діти припускалися помилок в елементарному.
Найкращим особистим результатом Наталії Крес є ЗНО з історії України – 184 бали.
Данило Мурай, золотий медаліст першої міської школи, завжди хотів закінчити школу з медаллю і дуже старався задля такого результату. Однак, зізнається, що старанно навчатися почав тільки з восьмого класу, коли батько став сваритися за оцінки. Татова наука виявилася вчасною. І Данило тепер вдячний йому за це.
Данило Мурай
Його улюбленими предметами були англійська мова, фізкультура і «Захист Вітчизни». Дистанційне навчання не стало для Данила випробуванням. Адже з початку року у такому форматі хлопець займався додатково з англійської та математики.
Данило вважає «дистанційку» набагато легшою, а карантин — додатковим часом для підготовки до ЗНО. Його найкращим результатом є ЗНО з англійської. Іноземна мова потрібна йому для вступу до технічного вишу.
Данило сумуватиме за шкільними друзями. Вчителям зичить здоров’я і дякує за їхню працю, а майбутнім випускникам радить «не прогуляти» старші класи, щоб вдало скласти ЗНО.
Юлія Соляр, срібна медалістка першої міської школи, свій останній рік у школі вважає нелегким психологічно через карантин, дистанційне навчання, відсутність пробного ЗНО і перенесення термінів тестування.
Але разом з тим переконана, що навчання по-новому не погіршило успішності учнів. Навпаки — карантин допоміг краще підготуватися до ЗНО, бо було більше часу. Її найкращий особистий результат у ЗНО з географії – 185 балів.
Юлія Соляр
Ще два роки тому Юля навіть не сподівалася, що буде медалісткою. А потім серйозно взялася за навчання й у 10 класі стала відмінницею, а 11-й закінчила з медаллю.
Шкодує, що не було випускного, адже це головне свято для всіх учнів. До карантину встигла навіть сукню на замовлення пошити. Майбутня студентка зізнається, що сумуватиме за своєю меншою сестричкою і школою.
Юля мріє побачити різні країни, особливо Іспанію й Португалію, бо там тепло й океан. Але загадувати наперед не любить, щоб все задумане здійснилося.
Наталія Тарасенко, золота медалістка Холминської школи, усі свої шкільні перемоги й медаль присвячує татові. Завдячує за віру у неї та постійну підтримку.
Розчулено згадує свій третій клас і домашнє завдання з англійської. «Ні я нічого не розумію, ні тато, — каже Наташа. – Я в сльози, а він: «Не плач, ти зможеш, у нас з тобою все вийде!». І все вийшло. Хоча цьому передувала колосальна робота. Вона знає, що всі її старання були не заради медалі, а для знань, які за плечима не носити.
Наталія Тарасенко
Для неї школа – це її клас, у якому завжди щось відбувалося. Найбільше запам’яталися поїздки на олімпіади, перемоги на зльотах лісництв. На свою першу шкільну олімпіаду пішла у третьому класі. Це була українська мова, а їй дуже кортіло на математику!
Пізніше математика, хімія та фізика стали її улюбленими предметами. Але й українська мова посіла особливе місце у її серці, завдяки класній керівничці Людмилі Лагодній.
Дівчина вдячна вчителю математики Олегу Сотнику, який «шикарно доносить матеріал». І вчительці німецької мови Тамарі Рушай, з якою часто їздили на шкільні олімпіади. Та й усім вчителям своєї школи, які працюють, не шкодуючи власних сил.
Наталія обиратиме для вступу виші технічного спрямування. Скоріш за все, у Чернігові чи Києві. Хоче об’їздити весь світ, бо це її маленька дитяча мрія.
