Корюківщина зростила багатьох відомих людей. Серед них - успішна жінка, журналістка, редакторка Чернігівської обласної газети «Деснянська правда»Людмила Пархоменко. У чарівний час новоріччя Людмила Василівна поринула спогадами у дитинство, яке минулося у Корюківці, згадала своє шкільне життя і поділилася найсокровеннішим.
Людмила Пархоменко зізнається, що з Корюківкою у неї назавжди особливий зв`язок. Адже перші відкриття, успіхи, розуміння навколишнього світу, всі прекрасні почуття – любові, справедливості, щирості, краси народилися саме тут.
- Це місто надихає допомогати тим, хто потребує, рухатися вперед і бути серед лідерів, прагнути гармонії й світла, яке є в кожній людині, - каже наша землячка.
Людмила Василівна любить і згадує своїх найкращих у світі батьків – Любов Олексіївну та Василя Митрофановича Абакумців, бабусю Євдокію Михайлівну Забаровську. Їм вона завдячує всім. Навіть тим, що навчили читати в три рочки. З того часу стільки всього перечитано! Вдячна за те, що виховували жити по совісті, з добром у серці. На жаль, ці дорогі її серцю люди вже пішли у вічність.
Переконана, що їх навчали чудові вчителі - всі, як один. А найбільше вклала знань і любові незабутня класна керівниця Антоніна Леонтіївна Позняк. Учні запросто могли забігти до неї, навіть уже після закінчення школи, на чай і пиріжки з чорничним варенням та розповісти про все своє особисте й порадитися.
Антоніна Леонтіївна хотіла, аби її учениця Люда Абакумець стала математиком. А вона обрала журналістику. І досі не кається й не шкодує. Вдячна землякам-корюківцям Анатолію Михайловичу Хоменку та Зої Степанівні Шматок, завдяки яким перші кроки на цьому шляху їй сподобалися.
Звідтоді, як закінчила факультет журналістики Київського національного університету імені Т.Г.Шевченка, Людмила Пархоменко працює в Чернігові. Змінила кілька газет. Нині – редакторка «Деснянської правди».
Вважає свою газету переможницею, адже дружний і завзятий колектив здолав нелегкий шлях реформування з комунального ЗМІ. Тепер це приватне видання, котре підтримує підприємців, аграріїв, ОТГ, малий і середній бізнес, якому нині нелегко, а також усіх, хто звертається до них по допомогу.
Її філософія проста і зрозуміла: якщо працювати від душі й радіти людям і кожному дню, в якому залишаєш часточку душі, – то життя минає немарно. Кожен із нас – творець свого життя. А перемагає той, хто бореться, хто може побачити зорі навіть у промерзлих калюжах, коли йде на роботу. Бо в тебе завжди є право вибору. З цими словами нашого геніального земляка Олександра Довженка погоджується і Людмила Пархоменко, і настоятель Чернігівського кафедрального собору святої Катерини отець Роман Кіник, у якого вона брала різдвяне інтерв’ю і дуже рада, що доля подарувала зустріч із цією світлою людиною.
Її найбільше щастя – сини Мирослав і Богдан. Старший працює в Національному університеті «Чернігівська політехніка», молодший став програмістом. Мають уже й своїх коханих половинок Діану й Анастасію – красунь і розумниць, яких Людмила Василівна дуже любить.
Людмила Пархоменко з родиною
Найбільшою радістю для її душі є поезія. Каже, Богу дякувати, вірші самі приходять. Деякі ніби життєве кредо. Як ось цей:
А завтра прийде білий день —
Останній року знак.
І колисатиме мене,
Неначе на руках.
І думатиму знов тоді,
Як ніжно можна жить,
Коли з туманами в імлі
Так ясно говорить.
А десь далеко у льодах,
За тисячами мрій,
Маленька Герда тихо так
Здолає сніговій...
- Спасибі Небу за всі його дари. І за всі повчання та виклики. Це неоціненний досвід, - підсумовує Людмила Пархоменко. - Додам іще: люблю свій край, своє дитинство в ньому, серед розкішних сінокосів, де завжди росло стільки квітів! А ліси… Їхня дивовижна аура завжди давала сил. У єднанні з зеленим світом я надихаюся й отримую неймовірну енергію. Бажаю своїм землякам щасливого й невтомного життя, радості, любові, гармонії. І здоров’я! З Новим роком і Різдвом!
