Корюківчанин Віталій Кугук з легкістю вміє говорити ззаду наперед

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter

Про унікальне вміння 58-річного корюківчанина Віталія Кугука вимовляти слова ззаду наперед його діти випадково дізналися минулоріч.

Віталій Кугук ніде цьому спеціально не вчився і не знає, звідки воно у нього і навіщо. Але сказані слова і фрази чоловік на льоту може перевернути догори дригом. Дивовижно, але й прізвище цього чоловіка однаково читається з обох боків – Кугук!

- Вперше помітив це, напевне, ще навчаючись у ПТУ в Прип’яті на газоелектрозварювальника, - згадує Віталій Іванович. – Потім в армії розважав своїх друзів. Мій товариш по службі Гоша навіть подзвонив у редакцію журналу «Наука и жизнь». Однак з їхніми журналістами так і не зустрівся, бо коли вони мали приїхати, я три місяці гасив пожежі у Підмосков’ї…

«Юанзен я»

У сім`ї Людмили і Віталія Кугуків минулого року вперше вголос заговорили про унікальне вміння голови родини, про яке до цього знала лише дружина. А торік донька якось приїхала з Чернігова до батьків і щось запитала у тата.

- Юанзен я, - відповів той.

- Що-що?! – здивувалася вона.

Невдовзі дочка, 31-річна журналістка Альона Макаренко, яка нині працює на UA:Чернігів, привезла своїх колег до батьків додому. Рік тому про цікавого чоловіка зняли відеосюжет.

Донька Альона

 

Згодом телефонували мені із телеканалу «1+1», хотіли поспілкуватися про мої слова виворіт. Але я відмовився. Вважаю, що нема у цьому нічого особливого


 

 

Слова навиворіт – це смішно. І страшно

У Кугуків – двоє дітей: Альоша і Альона та троє онуків. Ніхто з них не вміє говорити навиворіт. Чи, може, вони і не здогадуються, що можуть так само? А між іншим Ліза, онучка-третьокласниця, на канікулах вже тренувалася говорити так, як її дідусь!

Людмила і Віталій з внучкою Лізою

- Це вміння моє, воно ніде не пригодилося і ніде мною не застосовувалось, лише так, для цікавості, для приколу, - каже Кугук. – Такі звичайні слова, як низагам (магазин), акетпа (аптека) та інші я взагалі вимовляю, не замислюючись. Інші просто бачу і кажу навпаки. Бувають такі слова, що, читаючи назад, виходять майже лайливими. Або ж – і моторошними. Як от слово «кіборг» - гробік…

Дивовижні речі – в іншому

Існує така думка, що у людей, які однаково добре читають зліва направо і навпаки, вільно пишуть обома руками, рівноцінно розвинені обидві півкулі головного мозку. Їх ще називають амбідекстрами.

Однак, це слово ні про що не говорить Віталію Кугуку – звичайному трудівнику з сорокарічним стажем, у якого і шпаринки вільної немає у трудовій книжці. Знаний газоелектрозварювальник працював спочатку у ПМК-306, потім у кооперативі «Вогник», ДП «Корюківське лісове господарство». У держлісгоспі трудиться охоронцем і тепер.

Утім, Віталія Кугука дивують зовсім не його феноменальні здібності, а пам'ять. Її б інколи мати короткочасну, аж - ні…

- Я народився 1961 року у Майорському, розповідає. – Це 40 років від початку війни. Себе пам’ятаю десь з шестирічного віку, але наслідків війни не бачив ніде. Тільки уявіть собі: при тій післявоєнній розрусі і скудній техніці люди швидко відновили все! А що зараз відбувається? Безжально руйнується те, що десятиліттями будували і зводили, наче нікому воно й не треба було?.. Все з ніг на голову перевернулося. Колись дозволялося тільки три місяці після армії не працювати, бо інакше вважали дармоїдом, який живе за чужий рахунок. Це суворо відслідковувалось! А нині що? Люди отримують гроші за те, що не працюють! Дивно мені. За все своє життя звикнути до цього не можу.

На картопляному полі

Своє Майорське, де жив до 15 років і звідки вчитися поїхав, Віталій Кугук і досі пам’ятає до дрібниць. Очі закриє – все бачить і знає, хто де жив, скільки було хат і скільки людей у кожній...

- Кажуть: життя прожити – не поле перейти, - замислюється. – Це ще швидше, ніж поле перейти! Все наче вчора було, на відстані витягнутої руки…

Вже не мисливець

Справжні чоловічі захоплення – полювання і риболовля завжди приваблювали Віталія Кугука. Через них замолоду ніяк не міг змиритися з роботою дружини, яка працювала на той час продавцем у книжковому магазині. Два її вихідних випадали на будні дні, а це означало, що у суботу та неділю чоловікові треба було сидіти з Альошею і Альоною. А у нього ж – полювання! Або риболовля. Зрадів, коли дружина влаштувалася на іншу роботу.

Рибалити любить і дотепер. Влітку на Дніпро з братом, сином та товаришами їдуть. А взимку – на Десну. А ось рушницю вже років п’ять не брав до рук. Каже розчарувався, коли мисливці загонами стали полювати. Нема у цьому задоволення.

 

 

 

Коментарі:

Цікаві матеріали наших партнерів

Останні новини