Директору Корюківської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1 Ларисі Лізіній 30 вересня у місті Чернігові вручено диплом лауреата щорічної обласної премії імені Софії Русової та грошову винагороду в сумі п’яти прожиткових мінімумів — за сумлінну працю в галузі освіти Чернігівщини. Сусіди.Сіту поспілкувалися з Ларисою Олександрівною.
Лариса Лізіна
Висока оцінка праці
— Ларисо Олександрівно, приєднуємося до вітань з цієї приємної нагоди! Напевне, це не перша ваша відзнака?
— У свій час отримувала грамоти Верховної Ради України, Міністерства освіти і науки. На обласну премію подання надсилають відділи освіти, а нагороджують облдержадміністрація та обласна рада.
— І є за що! У вас — найбільший загальноосвітній заклад в районі, з багатьма особливостями. Як це воно — бути директором першої школи?
— Зрозуміло, що — непросто. Маємо 760 учнів, 67 педагогічних працівників, а всіх — 106. Набрали цього року чотири перші класи з 98 учнями. Чотири наші шкільні автобуси підвозять 189 дітей з сіл. З 2017 року школа є опорним закладом загальної середньої освіти.
— А ще ж ваша школа працює за рядом новітніх програм і технологій?
— Перші та другі класи працюють за програмою «Нової української школи». Треті-четверті класи — за попередніми програмами.
Разом з тим три класи навчаються за експериментальною програмою «Інтелект України». Батьки цих дітей уклали договори з харківським видавництвом, котре забезпечує учнів друкованими посібниками і зошитами для навчання. Про це вже розповідала районна газета. Як і про те, що надалі у нашій школі намічається діяльність студії робототехніки.
Також перші та п’яті класи беруть участь у всеукраїнському експерименті «Електронний підручник», де діти використовують у школі комп’ютери-планшети.
Цього року вперше, у нашому 10-А класі, запровадили інтегрований курс природничих дисциплін. Тобто нема окремих предметів — фізики, хімії, біології, географії, астрономії, а вони об’єднані у курс.
Щоб розвантажити дітей, котрі більше уваги приділяють тепер вивченню предметів, які є для них основними у профільному класі. Такі класи у нас — це 10-ті та 11-ті, що навчаються за двома профілями: української філології та математичним.
Масштабний ремонт
— І ще ж у школі триває реконструкція…
— Так, капітальна перебудова йде з 2018 року — з метою створення нового освітнього простору. Виконували роботи першої та другої стадій. Це зовнішній ремонт, утеплення фасаду, заміна вікон і дверей.
Друга стадія завершується. І розпочата третя, що розрахована до грудня 2020 року. Ремонтується корпус початкової школи, їдальня, система опалення. Далі продовжуватиметься на третьому, другому і першому поверхах.
Ремонт створює певні незручності, але вже зараз температурний режим помітно поліпшився. Минулої зими у класах було 22 градуси тепла, у коридорах — 20. Хоча опалення діяло ще старе.
Разом з ремонтами замінюються і меблі у класах. Нове обладнання і в їдальні. Створюється справді новий освітній простір.
Єдине місце роботи
— За роки вашої роботи школа змінилася невпізнанно? З надбаного досвіду можна сказати, що педагогіка — це справді ваше покликання?
— Ця школа — перше і єдине моє місце роботи. З дитинства хотіла бути вчителем. Свою сільську школу на Городнянщині закінчила із золотою медаллю.
І після Ніжинського педагогічного інституту, 1984 року була направлена працювати до Корюківки, у цю школу. Була вчителем хімії і біології.
Далі — заступником директора з виховної роботи, ще — з навчально-виховної. З 2002-го — директором. Отак пройшовши усі ступені професійного зростання, добре знаю організацію освітнього процесу.
І добре, що у нас хороший колектив. Підтримують і розуміють мене заступники директора. Багато є колег-однодумців, вчителів-новаторів, творчих, амбітних особистостей.
У них є ідеї, котрі спільно втілюємо. У школі працює немало наших же випускників, моїх колишніх учнів. Молоді, активні, відповідальні. З такими соратниками можна багато зробити, досягти
Без реформування неможливо рухатися
— Багато досягнуто — та не повірю, що не залишилося ще якихось мрій, бажань?
— Як керівнику — звичайно ж, хотілося б завершення реконструкції школи. Щоб вона стала дуже комфортною і сучасною. Як вчитель — добре розумію необхідність реформування освіти. Чудово, що це підкріплено й матеріально.
Учитель і діти забезпечені усім потрібним. Без реформування далі рухатися неможливо. Учні перевантажені, надто багато предметів. І в навчальних програмах залишилося чимало застарілого, непотрібного.
У значній мірі учні втратили мотивацію до навчання. І якщо говоримо про запровадження профільної школи, то слід зменшувати зайве навантаження. Бо діти у старших класах уже визначились, що їм потрібно. І щоб вивчали саме те, що їм знадобиться у майбутньому житті.
Тривожить і те, що останнім часом у нашому суспільстві є якесь негативне ставлення до вчительства. Якщо в учня результати хороші — то це дитина талановита, її заслуга. А погані показники навчання — то це вчитель такий.
Далеко не завжди так. І ставлення до вчителя треба змінювати. Бо хто прийде працювати у школи? Зараз кадрове забезпечення їх — велика проблема. І справді треба, щоб школа була — для дитини, все будувалося навколо неї.
Демократичні стосунки, але з правами і обов’язками усіх. Як вчителя, так і учня. І ніхто цих стосунків не повинен порушувати. Взаємна повага одне до одного. Тільки так збудуємо нову українську школу.
А покликання… Це — дійсно важливо. Коли молодий вчитель приходить працювати у школу, то звертаю увагу на кілька речей. Головне, щоб він знав свій предмет і любив дітей.
А майстерність і досвід прийдуть з роками. Якщо ж нема отих двох складових справжнього педагога — то краще у школу не йти. А щоб молода зміна таки йшла сюди, то звичайно ж, потрібно створювати належні умови праці.
І заробітну плату треба збільшувати. Бо молоді колеги відразу ніяких доплат (як у старших, заслужених) не одержують. Не призначать їх з перших днів ні класними керівниками, ні на які інші посади, за які належать додаткові нарахування. Тому й зарплати у них низькі. Тож бажаю, як і усі колеги, щоби освітянська реформа врахувала усі ці нюанси сучасних вимог.
