Поруч з Аллою не буває сумно. Ця ще молода і гарна жінка часто жартує або розповідає цікаві історії. І тільки очі видають життєву мудрість і пережиті випробування. Але вона ніколи не опускає рук. Ще й намагається розвивати культурне життя Максаків на Менщині разом з такими ж активними подругами. Їздила і в АТО, щоб привітати наших захисників з Новим роком та Великоднем.
Ішла проти правил
Народилася Алла 1971 року в Лісках Менського району. Був у неї старший на 14 років брат і на 10 років – сестра. Коли навчалася в п’ятому класі, брат помер. А через два роки Алла втратила найріднішу в світі людину – маму.
Дівчина добре навчалася в школі, от тільки поведінка вчителям не подобалася. А була Алла дуже активною, співала, танцювала. Виділялася тим, що йшла проти правил, така собі бунтарка.
– Казали, що я пішла в свою бабусю, та теж була «шибайголова», – сміється жінка. – З подальшою освітою не склалося. Моїх ровесників везли прилаштовувати в інститути їхні батьки, я їхала сама. Батько створив нову сім’ю, йому було ніколи. Ніхто не допомагав, не підтримував. У вуз не пройшла за конкурсом, не стала педагогом, як мріяла. Хоча дуже люблю роботу з дітьми. Після школи рік працювала вожатою в Блистівській школі. Там минулася моя дитяча наївна впевненість, що всі люди довкола добрі.
Українське слово «добре»
Алла познайомилася з хлопцем з Максаків Анатолієм, який ріс без батьків, жив з дідусем. Вийшла заміж. У 1991 році народився син Сергій, через два роки – донька Жанна. Ростила дітей, займалася господарством.
Допомоги чекати було нізвідки. Щоб забезпечити родину, чоловік поїхав до Москви на заробітки. Аллі згодом запропонували вести танцювальний гурток, і вона, щоб підучитися, їздила до керівниці знаменитої «Калиноньки» Галини Фесюн у Куковичі.
– Жанна побула зі мною на репетиції і заявила, що хоче танцювати. Була тоді у третьому класі. Тож я і в дощ, і в сніг, і коником, і веліком возила доньку на заняття, – ділиться Алла. – Та зусилля були недаремні. Жанна пішла стопами своєї вчительки. Танці їй дуже подобалися, закінчила Київський інститут імені Драгоманова. А тоді поїхала в Туреччину, там і зустріла свою долю, вийшла заміж. Моєму онучку Мустафі вже півтора рочки. У Туреччині нам сподобалося, цікаво. Було багато смішних випадків, пов’язаних з мовою.
Алла з чоловіком та онуками Мустафою і Данилом
Жінка показує відео, де донька вчить маленького Мустафу вимовляти українське слово «добре». Очі світяться любов’ю і ніжністю. Розповідає, що сумує за ними. Але тут, слава Богу, є в неї ще два онуки – Артемко і Данилко, тож є кого балувати. А син разом з батьком збираються на заробітки, бо з роботою в селі нелегко.
– Оце і всі мої рідні. Більше нікого немає. Батько помер. Сестра померла. Я зрозуміла, що і народилася пізньою дитиною, щоб могла їх догледіти, – розповідає жінка. – Але в мене такий характер, що потрібно рухатися, займатися чимось корисним.
У зону АТО – в костюмі Снігуроньки
Алла 14 років пропрацювала в Максаківській бібліотеці. Разом із подругами, коли в клубі з’явилася апаратура, почали організовувати концерти до свят, танці. Створили ансамбль «Колорит». Самі люблять співати й іншим настрій покращують. Дуже всім подобаються святкування Дня святого Валентина, де вшановують сімейні пари, у яких ювілеї подружнього життя.
А ще жінки висаджують клумби, облаштовують дитячий майданчик. Посадили алею пам’яті Небесної Сотні і Героїв АТО. Вболівають за долю села, яке розташоване на мальовничому березі Десни і при належній підтримці влади могло б привабити чимало туристів. Але ж для цього потрібно хоча б пляжі почистити та облаштувати.
Наостанок розпитую Аллу про її поїздку разом з волонтерами в зону АТО на Донеччину.
Сміється, згадуючи, як шукала костюм Снігуроньки, а знайомі, почувши куди він потрібен, відмовляли.
– Може, думали, що не повернуся ні я, ні костюм? – посміхається Алла. – Та все ж знайшовся старенький, який я власноруч переробила. І поїхала разом з менськими волонтерами Олексієм Прищепою та Олегом Жураковським вітати хлопців з Новим роком. Приймали нас дуже тепло, раділи і гостинцям, і спілкуванню. І в мене було добре відчуття на душі від цього. Тож із радістю поїхала вдруге, після Великодня.
Отака вона, Алла Головченко – молода, енергійна, весела, активна жителька Менщини. Любляча жінка, мама, бабуся. Яка впоралася з життєвими труднощами і своїми силами намагається робити життя довкола кращим.
На даний час у Фейсбуці діє спільнота Менщина HELP АТО (ООС) яка підтримує воїнів-добровольців, що перебувають в зоні бойових дій. Отож, хто має бажання і можливість, підтримайте своїх захисників. Разом до перемоги! Слава Україні!
