Уже майже рік дитячим садочком «Капітошка» в Покровському керує чоловік. Олександр Давиденко – безвусий і зовсім не нянь, він – директор. Він не має педагогічної освіти, хоча подумує її здобути. Та й без неї чудово знаходить підхід і до малечі, і до дорослих.
До директора не водять
Спілкуємося з Олександром, поки у малечі післяобідній сон. У садочку – тихо, чисто і гарно. Яскраві малюнки, зручні меблі, іграшки, книжки. По-доброму заздрю дітлахам з «Капітошки», бо особисто у мене безрадісні спогади про радянський садочок. А сюди ходила б із задоволенням.
Наразі під його керівництвом троє працівниць і 17 діток
Тут цікаво і затишно. Голос на дітей не підвищують, уважно вислуховують і все роз’яснюють. До директора не водять, бо він завжди поруч із вихованцями, у нього навіть немає свого кабінету. Застарілому та взагалі неправильному принципу «бояться – значить, поважають» тут не місце.
Банк, завод і дитсадок
Хто ж він, директор «Капітошки»? Місцевий хлопець, якого знають у селі. Тут народився, закінчив школу, в приміщенні якої нині розташувався дитсадок. Спілкується зі своїми колишніми вчителями і тепер добре розуміє, що виховувати й навчати дітей – нелегка справа.
Зараз Олександру 28 років. Коли ж закінчив Чернігівський інститут економіки і управління за спеціальністю «Менеджмент організацій та управління персоналом», працював у банківських установах у Чернігові. У рідному Покровському не міг знайти застосування своєму диплому. Пропонували зерно згрібати.
І на чіпсовому заводі пробував працювати. Але підприємство зупинило роботу, бо не було замовлень на продукцію. Тож коли в селі посада директора дитсадка стала вакантною, подумавши, запропонував свою кандидатуру. Затвердили.
Про котлети й швабру
– Багато в чому довелось розбиратися, навчатися. Що я і робив вечорами, як студент, – розповідає Олександр. – Наприклад, складати меню, щоб дотримуватися усіх норм. А ще – як розбавляти дезінфікуючий засіб. Я не мию в садочку посуд, не протираю поверхні, але маю в усьому розбиратися, щоб усе тримати під контролем.
За словами директора, і про маркування продуктів треба знати, і щоб меблі та іграшки були сертифіковані
– У нас у духовці є термометр, адже котлети, наприклад, після жарки ще треба протушкувати 10 хвилин при температурі 200 градусів, – ділиться Олександр Давиденко. – І в холодильнику має бути певна температура, продукти щоб були в контейнерах зі стікерами. Жодних дерев’яних дошок для нарізання продуктів, тільки пластикові. Навіть дерев’яну швабру замінили на пластикову. І ще багато різних правил, які ми старанно виконуємо. Із санстанції нещодавно приїздили з перевіркою, похвалили нас.
Дружити з усіма
А ще розповідає, що в садочку зробили ремонт, батареї замінили. На черзі – заміна дверей. Адже за 10 років тут нічого не ремонтували. Коли Олександр став директором, а це було 4 грудня, у приміщенні садочка мали всього 15 градусів. Тепер тепло.
Сільська рада подарувала телевізор, забезпечує необхідним, підтримує фінансово. На харчування кожної дитини виділено 35 гривень. Батьки можуть приносити овочі, закрутки. Допомагають і депутати, ДП «Зернятко» передає на Новий рік дітям подарунки.
Олександр каже, що не дуже любить просити, але розуміє, що заради дітей потрібно дружити з усіма. Співпрацює з Макошинською благодійною організацією «Нащадки Аратти», якось і працював там, і волонтером був.
Має наміри налагоджувати міжнародні контакти, щоб обмінюватися досвідом із колегами
Три роки тому Олександр одружився. Ольга родом з Макошине, а в Покровській школі вчителює у початкових класах. Тож добре розуміють одне одного. На роботу та з роботи – разом. А потім вдома щось вирізають, приклеюють, придумують. Адже робота з дітьми – постійний творчий процес. І позитивний.
Своїх діток подружжя ще не має, та вже мріють про них. Олександр – про сина, Ольга – про доньку. А поки вкладають всю душу у виховання і навчання довірених їм дошкільнят і першачків.
