Настоятель церкви Різдва Богородиці отець Миколай Кичуга за власною ініціативою та за допомогою прихожан дослідив давню історію храму.
– Ще святитель Філарет Чернігівський (Гумілевський), відомий український церковний історик, громадський діяч, джерелознавець, Архієпископ Чернігівський і Ніжинський, згадував у своїх дослідженнях про наш храм, – розповідає отець Миколай. – Він писав: «У 1745 році освячено було новий храм Різдва Богородиці й тоді ж було видано антимінс у Менський храм апостолів Петра і Павла, що на хорах Богородичного храму. На місце згорілого у 1793 році дерев’яного храму засновано 1800 року храм на гроші, заповідані В’ятським єпископом Варфоломієм Любарським, сином місцевого священика».
Відомо, що у 1935 році старовинний храм майже зруйнували, але парафіяни збиралися таємно на богослужіння в приватному будинку до 1959 року. Аж тоді громаді дозволили відкрити молитовний будинок у пристосованому приміщенні, яке не раз ремонтували та добудовували.
Спогади очевидців
– Дещо мені вдалося дізнатися від свідків тих подій, котрі й нині живуть у Мені, – розповідає священик. – У 1935-му церкву практично розібрали, служби заборонили, та потреби у богослужіннях у вірян лишалися. Тож одна із родин, котра мешкала в приватному будинку по вулиці Островській, дозволила проводити богослужіння у них вдома, якраз неподалік зруйнованого храму. Марія Котченко, котра тоді була маленькою, розповідає, як батьки дозволили отцю Петру, котрий правив служби, оселитися у їхньому домі.
Ще один менянин Петро Гаврик поділився спогадами про те, як неподалік колишньої церкви (поблизу нинішньої стоматполіклініки) можна було побачити старовинний колодязь на воді. Коло нього святили воду.
Під час нацистської окупації служби у старому храмі (у частині, що вціліла) відновилися з дозволу окупаційної влади. Ніна Москальська згадує, як ходила тоді до церкви, особливо, каже, запам’яталися обриси старовинного входу до храму.
У 1943 році отець Петро помер, його поховали на центральному кладовищі (могилу й нині доглядають прихожани храму Різдва Богородиці). Правити став отець Симеон. А вже після вигнання нацистів радянська влада церкву знову закрила. На її місці відкрили госпіталь, потім дитячий садок, ще згодом – тубдиспансер.
Нова сторінка
У 1959 році влада дозволили вірянам збиратися на богослужіння. У провулку Робітничої в житловому будинку відкрили молитовний будинок. Приміщення підремонтували, добудовували, реконструювали.
Правили там протягом десятиліть кілька священиків. Зокрема отець Філіп Топтун – у храмі й нині зберігаються старовинні ікони, котрі належали йому. У молитвах прихожани й нині згадують отців Михаїла Ісакова та Михаїла Халуса, котрі всі сили вкладали у збереження й розвиток храму.
Наразі парафіяни вирішили зводити нову будівлю церкви. Місце там є, фундамент восени заклали. Найближчим часом будівництво має продовжитися.
