Родина корюківчанки Ірини Шутко - друга сім`я, для дітей якої редакція Сусіди.City цьогоріч знайшла посланців Святого Миколая. Історія жінки, яка змінила своє життя задля дітей і стала мамою внучці, зворушила міського голову Ратана Ахмедова. Тому він одразу погодився побути чарівником для трьох чудових дітей.
Помилятися може кожен. Головне — вчасно визнати свої помилки. Це сьогодні 43-річна корюківчанка Ірина Шутько розуміє, як ніколи. Свого часу жінка зловживала алкоголем. Але пішла на контакт із соціальними службами, дослухалася їхніх порад та рекомендацій — і залишила у минулому все, що пов’язане з оковитою. На відміну від її старшої доньки Аліни, яка і з цієї причини, зокрема, не вжилася ні з першим, ні з другим чоловіком. Антоніну, старшу доньку від першого шлюбу Аліни виховує колишній чоловік. Меншу, Аріну, вона залишила на бабусю.
— Малій було пів року, коли Аліна її покинула, — каже Ірина Петрівна. — Батько у дівчинки є, непутящий чоловік, донькою не цікавиться. На відміну від мого першого зятя Максима зі Сновська, який піклується про свою донечку Антоніну. Я йому дуже вдячна за це. А таким мамам, як моя донька, на жаль, діти не потрібні…
Аліна востаннє була у Корюківці місяців чотири тому. Матері каже, що десь у Києві шубами торгує — винаймати житло коштів вистачає. Та мама вже не знає, вірити їй, чи ні. Каже, усіма методами намагалася достукатися до неї, але безрезультатно. Прикро, утім, що поробиш? Треба боротися за внучку!
— Спочатку соцслужби хотіли забрати її у мене, — зізнається Ірина Шутько. — Але, слава Богу, ми дійшли згоди й навіть потоваришували. Я їм дуже вдячна за підтримку. Вони — мої друзі, до яких я завжди звертаюся за потреби.
Жінка хоче оформити опіку над онучкою. Ятрить душу думка, що задля цього доведеться позбавляти батьківських прав свою ж доньку. Проте, якщо їй дитина не потрібна, нехай краще буде з рідною бабусею, ніж серед чужих людей.
Після пожежі, яка чотири роки тому залишила їх без даху над головою, Ірина Шутько з сім’єю перебралася у батьківський будинок, де мешкає також її рідний брат Юрій. Її чоловік - батько близнят В’ячеслав, брат Юрій і сама Ірина трудяться у ВСК ім. Горького.
— Я працюю дояркою, — розповідає жінка. — Важка робота, але що поробиш, дітей треба забезпечувати. Прокидаюся о четвертій ранку, готую «тормозки» до школи та велосипедом їду на ферму. Початок робочого дня у мене о п’ятій. Вечірнє доїння — о шістнадцятій.
Доки третьокласники Марк і Давид у школі, з малою Аріною залишаються по черзі мама, тато чи дядько. Навесні хочуть віддати дівчинку у садочок. Арінка ще плутається у родинних «званнях» і називає Ірину Петрівну то бабусею, то мамою. Жінка не поправляє її, бо ж любить як донечку.
«Миколайчики» до свята Давиду, Маркові й Ангелінці передав міський голова Ратан Ахмедов. Хлопцям дісталися самокати, дівчинці лялька, а солодощі — кожному. Ірина Петрівна розповідає, що тепер хлопці влаштовують у хаті перегони на самокатах і з нетерпінням чекають весни, щоб обкатати подарунки надворі. Не кожного дня батькам вдається так радувати своїх дітей, тож вони дуже вдячні Ратану Ратановичу за дитячі емоції, очі, що сяють щастям.
Міський голова виступив у ролі Миколая ще для двох діток, які виховуються у родинах Міщенків з Буди та Тебенків з Корюківки. Діти отримали конструктори й солодощі.
