Як не прикро, але багато родин, у яких є діти, розпадається. І коли у тата з’являється нова дружина, а у мами інший чоловік – дітям треба до них якось звертатися. Й тут починаються проблеми. До редакції зателефонувала літня корюківчанка з досить делікатним питанням: «Як має називати її доньку Тетяну падчерка?
Історія з життя
У доньки корюківчанки є своя дитина, у її другого чоловіка – своя. Обидві дівчинки живуть разом із ними. Нового тата маленька Кіра відразу назвала папою, а 10-річна Оксана наче комплексує – тьотя Таня і все.
«Проте так не має бути, — ніяк не заспокоюється корюківчанка, — якщо вони живуть разом, то повинні бути якісь правила щодо звертання. Коли вже не мамою чи мамою Танею, то хоча б на ім’я та по батькові звати».
З цього приводу була інша історія, яку кілька років тому розповіла молода жінка, котра вдруге вийшла заміж. Валентина мала сина від першого шлюбу, тривалий час після розлучення мешкала з батьками. А коли знову наважилась влаштувати особисте життя, сину було вже 8 років, тобто досить дорослий хлопчик.
«Головне, казала вона, - як він це говорить. - Для сина ім’я Віктор — значно сильніше слово, ніж «тато». Як і чоловік, із розумінням ставимося до цього. Дитина сприймає його як тата, і це для нас найважливіше.
Але, зізнаюся, я зіштовхнулася з осудом навколишніх, які дуже наполегливо намагаються нав’язати мені та моїй дитині свою думку, що нам дуже неприємно. та я ніколи не тиснула на дитину»
Звісно, жінка запитувала, чи хотів би він називати Віктора татом. На що він відповів з питанням в очах (мовляв, що за дурні запитання?), що він і є його татом, просто він звик його звати на ім’я.
«Мій син досить мудро підходить до цієї ситуації. Каже, що в нього є тато Сергій (рідний батько) і тато Віктор. І спокійно до цього ставиться. Просто одного він звик називати татом, а іншого Віктором.
Головне, що відчуває дитина та мій чоловік. Якщо їм комфортно, й мені добре. А їх дійсно все влаштовує. Тож проблеми ніякої як мама не бачу. Якщо це не подобається іншим — не моя проблема і не проблема моєї родини.
Я жодним чином не ображаюсь і не звертаю увагу на осуд людей. Розумію, що вони не зі зла, а лише з добрими намірами. Просто не відчувають межі дозволеного у втручанні в життя інших. Але й це теж ненавмисно. Тому ставлюся до цього спокійно».
Коментар психолога
Галина Сергієнко, практичний психолог Корюківської школи №4 каже, що у статусі «вітчима» чи «мачухи» сьогодні опиняється багато молодих людей. Кожен ставить перед собою мету, якомога скоріше полюбити «нерідну» дитину та завоювати її прихильність.
Вони будують стратегії, які допоможуть здобути довіру малюка, бо розуміють, що без цього новостворена родина існувати не може. І ці відчуття та прагнення абсолютно виправдані.
Лише власними вчинками, діями, турботою та піклуванням можна показати дитині, наскільки вона важлива для вас. Щоб вона довірилась, потрібно трішки часу та терпіння, а щоб полюбила — треба й самому полюбити її усім серцем.
Не панікуйте
Якщо дитина ставиться до вас з недовірою чи навіть провокує конфлікт, відмовляючись виконувати прохання, не називає мамою чи татом, як ви бажаєте, — не панікуйте. Не впадайте у відчай, прийміть цю ситуацію з чистим, не затуманеним образами та злістю розумом.
Поряд з вами завжди є людина, яка допоможе знайти підхід до «бунтаря», «неслуха», «коверзухи» чи «черепашки», чий панцир поки неможливо пробити. Це ваш чоловік або дружина, які також мають бути активними учасниками процесу вашої адаптації до нового життя.
Відомий німецький психолог Еріх Фром вважав, що більшість дітей віком 8-10 років прагнуть лише одного, щоб їх любили лише за те, що вони є. Молодші — не здатні на таке почуття як «любов», вони з вдячністю та радістю приймають усе, що їм дають дорослі.
Дуже важливо вибудовувати стосунки поступово. У жодному разі не тисніть, не вимагайте називати вас «мамою-татом». Це найбільша помилка, якої ви можете припуститися. Спочатку розберіться в собі: чи бажаєте самі називати дитину сином або донькою?
Якщо у вас це почуття виникло, поговоріть про це з дитиною. Спитайте чи згодна вона, щоб ви її так називали. Навіть, якщо отримаєте негативну відповідь чи реакцію, то подумки поверніться до головного правила: без паніки, відчаю, агресії.
Головне — терпіння. Просто ви поспішили, і час для цього ще не настав. У той момент, коли дитина без тиску з боку, а лише за власним бажанням дозволить себе так називати, ви можете переходити до наступного етапу.
Поцікавтесь думкою дитини
Обережно, знову ж таки, не нав’язуючи свою думку, спитайте у юної особи, як би вона хотіла вас називати. Часто трапляється, що контакт з дитиною є, а вона продовжує називати вас на ім’я, або тіткою чи дядьком. Тут усе індивідуально.
По-перше, це залежить від віку дитини. Якщо маленьке янголятко дошкільного віку, то проблем майже не буває. З дітьми старшого віку, а особливо підлітками — ситуація інша.
Якщо відчуваєте опір — краще відступіть. Ваші ревнощі та невдоволення не повинні стати перешкодою у стосунках з дитиною. Станьте для неї просто особливою, близькою людиною, яка завжди підтримає, прийде на допомогу, дасть мудру пораду, а все інше дрібниці.
І ніколи не принижуйте людей, які дорогі дитині. Золоті слова: «Якщо ви не можете змінити ситуацію — змініть своє ставлення до неї». Це правило психологи використовують під час консультування.
Пам’ятайте, що немає жодної проблеми (окрім смерті та невиліковних хвороб), яку неможливо розв’язати. Є лише поспішні рішення, прийняті під дією неправильних почуттів та поглядів, які змінюють наше сприйняття дійсності.
