Традиційно, першої неділі жовтня в України відзначають професійне свято педагогічних працівників. Напередодні дітвора поспішає до школи з букетиками, вітають своїх «класних мам», вчителів-предметників, вихователів, усіх, хто щодня з ними спілкується, турбується про них. Про що ж думають вчителі у свій професійний день?
Як і кожна професія, ця має свої особливості. Спілкуємося з колишнім вчителем хімії та біології корюківчанкою Юлією Ситою про те, які спомини лишилися в неї про навчання та роботу в школі, адже жінка кілька років тому кардинально змінила своє життя й пішла з професії.
Юлія Сита
— Юліє Михайлівно, що запам’яталося вам про роки навчання в школі?
— Дуже добре пам’ятаю свою першу вчительку Анастасію Петрівну. Початкову школу я закінчувала у Молдові, далеко від Корюківки. Одного разу отримала четвірку з якогось предмета, а була відмінницею, тож вона, розсердившись, ляпнула указкою по моїй руці. Я тоді зовсім не образилася, мала була, а розуміла, що вчителька про мене турбується. Мамі нічого не розповіла, бо вона б іще підсипала.
Потім наша родина переїхала до Охрамієвичів, де я ходила в місцеву школу, згодом перебралися до Олександрівки. Саме в цьому селі закінчувала навчання, тому найяскравіші спогади про олександрівських вчителів.
Математику викладала Любов Андріївна Остапенко, вона була й класним керівником. Завдячуючи їй, я нарешті зрозуміла цей предмет, хоча до шостого класу нічого в ньому не тямила. Формули й зараз пам’ятаю. Тепер, шиючи одяг, ці знання мені дуже допомагають. Фізику викладав її покійний чоловік, і теж цей предмет мені добре давався.
— Чому обрали професію вчителя?
— Мені завжди подобалося шити. Мама добре зналася на цьому і мене навчила. Але далі вчитися на швачку батьки не дали. На сімейній раді прийняли рішення, що бути мені педагогом. Не сміла заперечити.
Перший вчительський хліб спробувала у школі на Олексіївці, де директором був Павло Григорович Шматок. Лише найкращі спогади лишилися від цього періоду в моєму житті. Чудовий керівник, дружній колектив. Усі мені допомагали, особливо заступниця директора, нині покійна Інна Анатоліївна Горова.
Це люди, яких дуже поважали в освітянських колах. Коли Павло Григорович ішов на пенсію, увесь зал у міському Будинку культури проводжав його, стоячі, оплесками.
— Чи не шкодуєте за школою?
— До школи я вже, мабуть, ніколи не повернуся. Болить те, що ставлення до вчителя 20 років тому і зараз — різні речі. На жаль, нині у суспільстві не поважають належним чином педагогічну працю. У нашому домі ніколи слова лихого про вчителя ніхто не казав і не скаже. Але далеко не всюди так.
Дитина має право на помилки, їй за віком належить не слухатися, робити шкоду. Але дорослі, батьки, вчителі, вихователі, повинні разом вкладати їй у голову правильні речі. Тобто, бути на одному боці, а не по різні.
Це як у медиків: є лікар, пацієнт і хвороба. Якщо лікар і пацієнт разом, то переможуть недугу, а якщо урізнобіч — здолає хвороба. Немає поваги, бо занадто багато демократії. Колись учням більше говорили по їхні обов’язки, а зараз про права.
Школярі вже у першому класі знають, що вчитель не має права крикнути, присоромити, покарати. А чи знають вони про те, що учень повинен сумлінно навчатися, чемно поводитися в школі?
Батьки нині захопилися зароблянням грошей, хочуть пожити для себе. Багато хто на школу скинув виховання своє дитини, і їм нічого не лишається, як підігравати їй, часто-густо виступаючи критиком вчителя.
А що робити педагогу, як навчити того, хто відмовляється, як виховати того, хто нахабніє і нікого слухати не бажає? Школа — це велика країна зі своїми правилами та законами. І вижити в ній як сучасному вчителю, так і учню, часом, дуже непросто.
— Що б ви побажали в день професійного свята вчителям, учням, їхнім батькам?
— Вчителям — терпіння, стабільності в навальних програмах, високих зарплат. Знаю багатьох вчителів, які вночі не сплять, до першої-другої години уроки готують. Тому здоров’я міцного на довгі роки.
Учням треба бути вдячними, бачити в учителі людину, яка хоче для них лише добра. Батькам варто самим виховувати дітей, не лишати їх на гаджети та перекладати власні проблеми на школу. І завжди пам’ятати: вчитель має давати знання, а повага до старших, жінки - це те, що формується лише в родині.
