Корюківчанка Наталія Федоренко близько місяця вишивала ікону бісером. У п’ятницю, 27 вересня, вона подарувала «Покрову Богородиці» храму Архистратига Михаїла у с. Бреч. Як виникло таке бажання у жінки — знають Сусіди. Сіту.
Цю думку вчитель початкових класів Корюківської ЗОШ І-ІІІ ст. № 1 Наталія Федоренко виношувала декілька років. Вона зародилася і зріла давно, адже була породжена певним станом душі.
Спочатку думала вишити і подарувати ікону у чернігівський монастир — нехай би вона дісталася тому, хто цього потребує. Та внутрішній голос підказав інше.
— Якось у серпні разом з татом і сином ми були у Бречі, — згадує Наталія Володимирівна. — Зайшли у місцеву церкву, поспілкувалися зі священиком. І тут якось само собою я зрозуміла, що хотіла б вишити ікону саме для цього храму. Запитала в отця Леоніда, чи можна мені подарувати ікону і яку? Він сказав, що у них немає ікони Покрови. Може, її?
Майстриня довго шукала схему вишивки бісером і прискіпливо обирала з-поміж безлічі пропозицій.
— Схеми майбутніх ікон завжди обираю по лику зображеного святого, — розповідає жінка. — Якщо він добрий і світлий — мені підходить. Ніколи не сідаю вишивати, якщо немає натхнення — тільки, коли серце підкаже. З душею і чистими помислами. Може тому знайомі кажуть, що мої вишиті ікони як живі?
Підходящу схему знайшла і замовила в Інтернеті. Розміром вона 30×40 сантиметрів. Працювала над нею близько місяця, не поспішаючи. Коли відвезти її у брецьку церкву — не загадувала наперед. Чекала, коли серце підкаже.
Це сталося 27 вересня, у свято Воздвиження Хреста Господнього. Наталія Федоренко передала власну роботу настоятелю церкви Архистратига Михаїла о. Леоніду. Спеціальну церковну рамку для ікони батюшка пообіцяв замовити сам.
Це не перша вишита ікона Наталії Федоренко. Ікони вона не продає — тільки дарує. Переконана, що так має бути.
— Мене ніхто не вчив вишивати, самоучка, — розповідає про себе. — Колись спробувала вишивку хрестиком. Спочатку і хрестик неправильно клала, і нитку не так закріплювала, але потім навчилася. Згодом була вишивка бісером. Після неї до хрестика повертатися важко, адже бісер — це набагато швидше і яскравіше. Але найбільше мені подобається алмазна вишивка. Це такий вид рукоділля, мозаїка, яка створюється з дрібних камінчиків. Це надзвичайно красиво, подивишся — заворожує!
Вишиває Наталія Володимирівна здебільшого вночі. Тільки тоді і є вільний час. І нікуди не треба поспішати. Свої роботи вона не лише дарує рідним і знайомим — передає нашим воїнам, які оберігають Україну на сході.
— Зі своїми учнями ми малювали малюнки, плели синьо-жовті браслети, — каже вчителька. — Разом з сином Женею брали участь в акції «Лист пораненому»: я вишивала молитви і українську символіку, а Женя — писав листи.
Яка творча робота буде її наступною, Наталія Федоренко ще не знає. Це має підказати серце.
