«Куточок чарівництва» і диво-піч. Менська родина створила затишне й екологічне житло

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter

Побувавши в гостях у цікавої творчої родини Юрія та Вікторії Ємців, ще довго перебувала під неймовірними враженнями. Від теплого спілкування, від споглядання витворів їхніх рук, від гармонійної енергетики оселі. Будинок невеликий, теплий і затишний. Від газового опалення молоді господарі відмовились, а залишили чудову пічку. Вона і дім обігріває, і їжу на ній можна готувати, і полежати на теплій черені всім подобається.

І хліб випікає, і мило варить

Юрій Ємець народився в Мені, тут закінчив школу. З четвертого разу вступив до столичного вишу, але невдовзі покинув навчання. І пішов працювати в Києві. Навчився пекти хліб, та вже в 1997 році повернувся в Мену. Працював в міні-пекарні, в кафе на залізничному вокзалі хліб випікав.

Згодом зайнявся підприємництвом. Були торгові точки на ринках в Чернігові. Та ця справа згодом Юрія розчарувала. І тут трапилася нагода поїхати до Англії.

– Новий, 2002 рік я зустрів у Парижі на Єлисейських полях, – згадує Юрій Ємець. – А вже незабаром в Англії і вулиці прибирав, і в пекарні хліб випікав, і на заводі печиво робив. Та душа хотіла чогось творчого. Спочатку виготовляли чохли для мобілок. Згодом, відвідавши не одну тусовку творчих людей, художників, зайнявся створенням картин.

Перебуваючи в Лондоні, Юрій почав малювати картини… помадами. Головне, за його словами, полягало не в пошуку різних кольорів і не в створенні власне малюнку, а в том, як зафіксувати помади на полотні. Адже вони не висихають як фарби.

– Ось цим картинам вже 10 років, а вони не втратили своїх кольорів. Значить, моя методика працює, – розповідає Юрій. – Ось цю картину я малював на Грінвич-маркеті, люди могли спостерігати, як вона з’являється з нуля.

Багато своїх робіт Юрій продав в Англії. А 2008 року, коли розпочалася економічна криза, доходи знизилися, він з місцевим компаньйоном відкривають точку з арт-бургерами. Згодом Юрій захоплюється виготовленням натурального мила. Цілий рік в майстерні освоював це мистецтво.

– Якось на Троїцькому ярмарку в Мені ми виставляли своє мило на продаж. Та це задоволення не з дешевих, бо використовуємо високоякісні олії (мигдальну, кокосову, оливкову) з ароматизацією ефірними оліями. Тож варимо раз на рік для себе та рідних і друзів, – ділиться чоловік.

Споріднені душі

Повернувшись у 2011 році в Україну, чоловік два роки жив у Данилівці на Менщині. Навчився створювати сайти. До нього з цього приводу звернулась молода жінка з Дніпропетровська дизайнер-модельєр одягу Вікторія.

– Я дізнався, що в неї є син, відправив їм посилку з домашніми еко-продуктами (ще одне моє захоплення – еко-землеробство). Так почалося наше спілкування. Тоді переїхав у Дніпропетровськ. Одружилися, народилася донечка Настя. Приїхав з родиною до Мени, – згадує Юрій.

Зараз він створює і розробляє веб-сайти, пише статті. Допомагає малому бізнесу та творчим людям представити себе в інтернеті. Вікторія займається вихованням п’ятирічної Насті, щоб максимально розвинути її творчі здібності.

Вікторія все намагається робити своїми рукамиОлексій Прищепа
Ось таку створену природою «булаву» знайшли з Ванею на риболовліОлексій Прищепа
Родинне сонечко НастуняОлексій Прищепа
 

– Вона бере участь в усьому, що я роблю: і тісто місимо, і килимки плетемо, і ляльок шиємо разом, – посміхається жінка. – Ось кімната донечки, тут нема ніяких механічних іграшок. Майже все створено моїми та Юриними руками. Ляльки зшиті з натуральних матеріалів, вони м’які, приємні на дотик. Настя із задоволенням ними грається. Візочок для ляльок сплела я, а чоловік зробив до нього колеса та ручку.

В гармонії з природою

Тут є «куточок чарівництва», декорації в якому змінюються разом з порами року. Настя радо знайомить мене зі своїми іграшками. Тут і дорослому захотілося б погратися. За шафою – двоповерхове Настине ліжко: на другому поверсі вона спить, а на першому – гуляє. Ліжко зробив Юрій.

– Якийсь час в гаражі з болгаркою, дрилем та пилкою – і ліжко готове, – каже тато.

Еко-ліжко для доні
 

Полотняні штори тримаються на простих саморобних дерев’яних карнизах, на кухні – дерев’яні полички і навіть люстра. На поличках – декоративні гарбузики, висять букетики різнотрав’я, намисто з гострого перцю і фізалісу, кукурудза.

– А цю нашу диво-піч я трохи прикрасила, намалювала два родинні дерева – своє і чоловіка, які сплелися в одне, – ділиться господиня. – Коли до нас приходять гості, їм все здається таким дивним і незвичайним. Але ж це насправді такі прості речі! Якщо їх використовувати не так, як зазвичай, то вони по-іншому і виглядають.

У цьому будинку нам дуже затишно і красиво

 – Буває, засиджуся допізна за роботою, дивлюся: мирно спить-посапує моя родина, тихо потріскуючи, гріє пічка, думаю – це і є щастя! – додає Юрій. – А влітку у дворі у нас гамаки й гойдалки, збігається дітвора, грають. Весело і радісно від того. Місце тут гарне – річка, недалеко ліс, тихо. З одного боку – це райцентр з усією інфраструктурою, а з іншого – ми живемо на природі. На жаль, нам тут вже тісно на 10 сотках, тож думаємо продавати садибу. Хотілося б, щоб ті, хто її купить, почувалися тут також комфортно і щасливо.

П’ємо запашну каву. На столі – пиріг з ревенем, канапки з домашнім сиром і в’яленими помідорами, замість цукерок – різнобарвна домашня пастила з полуниці, яблук, шпинату. Смачно і корисно.

Декілька годин спілкування – і Юрій з Вікторією наче мої давні знайомі. Настуся просить ще приходити в гості. Повертається з ковзанки 14-річний Ваня. Він захоплюється хокеєм. У нього багато медалей зі змагань по боротьбі, бо вже не один рік займається у Дмитра Коноваленка.

А ще Вікторія і Настя ходять босоніж по битому склу. Але то вже інша історія…

 

Коментарі:

Останні новини