Мовленнєві проблеми можуть бути не тільки в дітей. Вони зустрічаються і в багатьох дорослих, батьки яких своєчасно не звернули на це уваги. Скоріш за все, і їхні діти переймуть батьківські порушення мовлення, а мами й тата помилково вважатимуть це милою спадковою особливістю. У якому віці діти повинні почати говорити, що має насторожити батьків, і які наслідки неправильна вимова матиме в майбутньому — про це говоримо з фахівчинею, яка 18 років працює над усуненням дефектів мовлення, логопедом ДНЗ №4 «Веселка»Тетяною Романенко.
З учительства — у логопедію
Ця професія сама її знайшла. На той час учителька початкових класів Тетяна Романенко залишилася без роботи, потрапила під скорочення. Дев’ять місяців перебувала на обліку в центрі зайнятості як безробітна. Важко переживала 1 вересня, коли діти йшли до школи, а вона ні. А тому одразу пристала на пропозицію вивчитися на логопеда. На той час такого фахівця шукали в дитячий садок «Веселка». Так Тетяна Олександрівна здобула другу вищу освіту та влаштувалася на роботу. Нове дуже лякало, та очі бояться, а руки роблять.
Логопедичні зонди та іграшки, за допомогою яких малюки навчаються правильній вимові
Це сьогодні вона має свій YouTube-канал, облаштований кабінет і хорошу матеріальну базу, а попервах доводилося навіть професійну літературу й логопедичні зонди купувати власним коштом, самотужки шукати колег у Чернігові, які могли б поділитися досвідом з молодим спеціалістом.
— У ті часи книги ще не можна було купити через інтернет, — згадує Тетяна Олександрівна. — Пішла на великий базар, щоб замовити у підприємця «Логопедію» Лариси Волкової. А він мені каже: «Давайте, я вам свою продам. Як прийшов торгувати на базар, не вимовляв деякі звуки й почувався невпевнено. За цією книгою навчився. Тепер лежить без діла». Я була щаслива!
А свій перший досвід отримала, ще навіть не здогадуючись про те, що колись буде логопедом. Виправляти вимову свого часу довелося донечці Ірині.
— Я тоді ще була вчителькою початкових класів, — згадує Тетяна Олександрівна. — Моя мама прийшла з якогось свята в дитсадку й каже: «Знаєш, наше дитя говорить, наче іноземка. Треба щось робити». Повели Іру до спеціаліста, отримали поради й «інструкцію» до дій. Тепер уже я розумію, що вчила її геть неправильно! Досягнути результату можна було значно легше як для дитини, так і для батьків.
Батькам треба визнати проблему
У її логопедичній групі 18 вихованців. Це діти середнього та старшого дошкільного віку, яким за результатами діагностики була рекомендована спеціальна група для дітей з порушеннями мовлення.
Маленькі «говорунчики»
— Є такі батьки, від яких неможливо відбитися — просяться в логопедичну группу! А є ті, хто не погоджуються з рекомендаціями й настійливо відмовляються, — зізнається фахівчиня. — Що кажуть? Різне. Найчастіше, що допомога логопеда не потрібна, бо дитина до школи ще виговориться, що якісь неправильні звуки — це «наше спадкове й родове». Багато батьків чомусь вважають, що в логопедичній групі виховуються «не такі» діти, які відстають у розвитку. Це хибна думка! Наша група така ж, як і решта. Але «говорунчики» мають ще додаткові заняття з логопедом і вивчають букви, чому не вчать діток з інших груп.
Вихователька Наталія Казарян і логопед Тетяна Романенко з вихованцями логопедичної групи
За 18 років роботи логопедом Тетяна Олександрівна помітила, що дедалі більше з’являється дітей з порушеннями мовлення або навіть безмовних. Вади складніші та важко усуваються. Приводять батьки чотирирічного малюка, який посміхається і все розуміє, але не розмовляє. Завдання логопеда — «запустити» мовлення, розговорити дитину. Інколи в цьому непростому процесі потрібна допомога лікарів.
— У моїй практиці був випадок, коли батьки дівчинки не хотіли сприймати те, що вона може мати проблеми зі слухом, — розповідає Тетяна Романенко. — Доки батьки відмовлялися перевірити слух, їхня дитина вже з ясельної перейшла в молодшу, а потім і в старшу групу. І лише в п’ятирічному віці їй наділи апарати, бо була слабочуючою. Це підтвердив лікар. Дівчинка деякий час навчалася у спецзакладі, а тепер відвідує звичайну школу. Одну маму я два роки вмовляла віддати дитину в логопедичну групу. Не погодилася. Звісно ж, проблема нікуди не поділася, а тільки отримала неприємний розвиток, бо дитина пішла до школи. А неправильно вимовляє — неправильно писатиме й читатиме.
Окрім роботи логопедом, Тетяна Романенко працює корекційним педагогом у Корюківській ЗОШ І ст. № 2, бо є дитина, яка потребує її допомоги.
Коли діти повинні заговорити
Тетяна Олександрівна переконана, що кожному віку — свій рівень розвитку, свої ігри та вподобання, своє навчання. Не треба з пелюшок учити дитину читати-писати. Варто приділяти увагу фізичному розвитку, дотримуватися режиму дня, розвивати дрібну моторику, навчити розрізняти кольори, вивчати дні тижня тощо. Усьому свій час.
— У новонароджених дітей спочатку спостерігається реакція на довколишній світ і близьких, потім з’являється гуління, лепетання. Так тренується артикуляційний апарат, — розповідає Тетяна Романенко. — До року зазвичай діти говорять прості слова на кшталт «мама», «папа», «дядя». У віці двох років уже повинні бути фрази (наприклад, «хочу пить», «мама, дай»). Дворічні діти гарно володіють вказівним жестом, можуть відчувати та розрізняти настрій батьків. У три роки з дитиною вже можна розмовляти як з дорослою, бо вона відповідає реченнями, учить невеличкі віршики. Якщо до трьох років дитина не заговорила, варто відвідати логопеда. Оскільки мовлення — це психічна функція, то часто буває потрібна консультація психіатра та інших фахівців: невролога, ортодонта, сурдолога, отоларинголога тощо. Цього не потрібно боятися.
Фахівчиня відмічає, що останніми роками серед вихованців логопедичної групи переважають хлопчики. От і нині дівчаток шестеро, а хлопців одинадцять.
Недоліки мовлення
Одним із найпоширеніших дефектів мовлення є картавість. Якщо в батьків є така проблема, то діти її точно не успадкували — переконує логопед. Скоріш за все, вони копіюють неправильну вимову звука «р». Гнусавість, коли дитина ніби випускає звуки через ніс, може свідчити про дефекти носоглотки. Потрібна фахова консультація лікаря. Проблеми з мовленням можуть бути й через укорочену під’язикову зв’язку (вуздечку). Якщо її не вдається подовжити за допомогою спеціальних вправ із логопедом, допомоги слід шукати в ортодонта.
— Часто в мовленні дитини немає звука «л» чи «р», які в словах діти заміняють на «в» (тоді, приміром, виходить воб замість лоб), — розповідає логопед. — Або немає шиплячих «ж», «ш». Чи пропускають прийменники, не утворюють множину та ін. Тут ідеться вже про загальне недорозвинення мовлення. І це вже «сфера впливу» виключно логопеда.
Якщо на такі дефекти, які часто дорослим здаються милими, не звернути уваги, вони зростатимуть разом з дитиною й призводитимуть до порушення фонематичного слуху (діти пишуть і читають так, як самі розмовляють), невиразної дикції. Діти з вадами мовлення частіше почуваються невпевненими, потерпають від насмішок і цькування однолітків. А в дорослому віці декому буде просто неможливо влаштуватися на роботу, яка вимагає чіткої вимови.
Дорослі й дитячі проблеми
Тетяна Олександрівна не приховує: вона всім заглядає до рота. Тобто оцінює роботу артикуляційного апарату кожного свого співрозмовника. Це професійне, і від цього нікуди не подінешся. Зауважує: багато дорослих мають проблеми з мовленням. Серед них трапляються й публічні люди, які часто є керівниками, артистами, ведучими, депутатами тощо.
Тетяна Романенко у своєму кабінеті
— Колись моя донька пішла на побачення з юнаком і повернулася дещо засмучена, — згадує випадок зі свого життя Тетяна Романенко. — З’ясувалося, що симпатичний хлопець з непоганою роботою, з яким вона познайомилася в інтернеті, мав вади мовлення, які її відштовхнули. Дівчина зізналася, що під час їхнього спілкування вона найбільше хотіла йому порадити звернутися до логопеда. Не наважилася. Якщо я сама бачу дітей з мовленнєвими проблемами, не соромлюся про них казати батькам, часто пропоную свою допомогу, — розповідає Тетяна Романенко. — Дорослим же з аналогічними вадами нічого не кажу. Вони про свої недоліки повинні знати самі.Чим раніше почати працювати над вадами мовлення, тим більших результатів можна досягнути.
Тетяні Олександрівні доводилося займатися і з дорослими. Наприклад, донька її однокласниці, яка вже ходила до одинадцятого класу, не вимовляла звук «р». А 24-річний юнак звернувся з бічною вимовою (при вимові деяких звуків скошував рот). У першому випадку заняттями вдалося скоригувати мовлення, а щодо другого логопед має сумніви. Юнак дуже комплексував, що фахівчиня заглядала йому до рота, розповідала, яке положення повинен займати язик тощо. Тетяна Олександрівна сподівається, що він таки дотримав слова займатися самотужки та подолав свою проблему.
Серед її вихованців є двоє дітей з однієї родини, яких батьки приводили на корекцію, бо не вимовляли звук «р». Успішний досвід надихнув і їхнього тата, який запевнив спеціалістку, що подумує стати третім з їхньої сім’ї, кому нарешті треба позбутися цього недоліку. Тетяна Олександрівна не проти. Каже, навчитися правильно й красиво говорити можна в будь-якому віці.
Проте якщо дорослі самі контролюють цей процес, то дітям повинні допомагати батьки. Робота має бути систематичною, щоб не втратити здобуті навички. Тетяна Олександрівна створила YouTube-канал і групи в вайбері, де ділиться своїми здобутками та результатами щоденних занять зі своїми «говорунчиками». За її прикладом батьки займаються з дітьми вдома.
Свято логопеда
Донедавна, зізнається Тетяна Романенко, вона не знала, що її професійне свято припадає на 14 листопада. З`ясувала це кілька років тому. Відтоді обмінюються вітаннями з колегою Вікторією Стукало з дитячого садка «Дельфін».
Найскладніший місяць для Тетяни Романенко — вересень. Тоді логопедична група поповнюється новими вихованцями, до кожного з яких треба знайти свій ключик, щоб допомогти. Без довіри нічого не вийде.
— Я буду не я, якщо не знайду підходу до дітей! — посміхається Тетяна Олександрівна. — Намагаюся з усіма знайти спільну мову, налаштувати контакт. І дуже радію, коли наші випускники йдуть до школи з хорошими результатами, над якими ми з вихователями працювали щодня. Значить, усе було не даремно.
Життя поза садочком
Воно теж крутиться навколо її роботи! Бо донька Іра виросла, їй 27 років, живе у Бучі. А чоловік уже звик до того, що вдома — другий садочок. Дружина постійно працює над поновленням і поповненням бази для роботи, вишукує та замовляє в Інтернеті логопедичні цікавинки, щось майструє й вигадує сама. Робота в дитсадку — це творчість, яка ніколи не закінчується.
А тому й захоплення у Тетяни Олександрівни творчі. Обожнює театр. Не пропускає жодної вистави, з якими артисти навідуються до Корюківки, буває в театрах Чернігова та Києва. І сама органічно почувається на сцені — хоч у своєму садочку, хоч у міському Будинку культури.
Є активною учасницею ігор КВІЗ у команді «До і Після». Любить кімнатні квіти й подорожі. Побувала в Ужгороді, Кам’янці-Подільському, Трускавці, Києві, Львові, Мукачевому, Сваляві, Одесі, Ялті, Миргороді. Милувалася озером Синевір та водоспадом Шипіт, вінницькими фонтанами й іншими цікавими місцями та краєвидами України.
І Тетяна Романенко ніколи не стоїть осторонь цього процесу. Каже: «Сама прошусь, аби взяли попрацювати в комісії». Членом окружної виборчої комісії була декілька разів, одного разу — заступницею голови комісії. З колегами переживали й «замінування», і чотириденне перебування без сну та можливості потрапити додому. Усього було. І все це разом загартовує.
Утім, кращої роботи, ніж у садочку, вона не знає. Тут тобі довіряють найцінніше, що є в кожної людини, — дітей. Тут кожен день не схожий на інші, бо панують непідробні дитячі емоції й щира любов. А від слів «Я тебе лублу! Ти більше не будеш ходити у свої відпустки?» за плечима виростають крила і…окреслюються нові завдання для логопеда.
