Якщо запитати в людей про їхні найщасливіші роки життя, то зазвичай вони згадують студентську пору. Причому, так вважають різні покоління. Можливо, між бабусями, їх дітьми й онуками значно більше спільного, ніж ми думаємо? Корюківчани різних поколінь - про своє студентство.
Раїса Лавріненко, 72 роки: «Гуртожиток для нас був другою домівкою»
Раїса Лавріненко
- Я навчалась в Одеському інституті народного господарства у 1966–1971 роках на факультеті економіки. Чому мене занесло так далеко? Тому що колись у морфлоті служив батько Григорій Івасенко. Він багато розповідав про це красиве місто, чарівне й таємниче море, веселих людей.
Навчатися у виші дуже подобалося. Група була дружня. Ніхто не вчився за гроші, усі трудилися, щоб отримувати стипендію. При здачі сесії, звичайно, трохи хитрували, списували. Шпаргалки готували на маленьких листочках або на довгих вузеньких стрічках, які складалися у вигляді гармошок.
Дівчата прив’язували папірці широкою гумкою на ногах вище колін, а хлопці ховали їх у кишенях. Комусь щастило ними скористатися, та невдахам, яких викривали, доводилося потім зубрити матеріал і бігати за викладачем, аби перездати предмет.
До 10-ї вечора пропускали гостей і друзів по паспортах. Завжди чергував на посту викладач-вихователь. Щовечора комісія у складі вихователя, старости поверху та відповідального за чистоту студента перевіряла порядок у кожній кімнаті.
Кімнату-переможницю за семестр нагороджували безплатними квитками в оперний театр, поїздками в інше місто, грошовими преміями. І в інституті теж визначали кращу групу з успішності. Пам’ятаю, як на другому курсі ми зайняли перше місце і коштом навчального закладу вирушили літаком до Києва на екскурсію.
У гуртожитку була їдальня, де можна було ситно пообідати. Червоний борщ, гороховий суп, розсольник, суп-харчо, м’ясні або рибні котлети, біфштекси, бефстроганов, каші, овочеве рагу, кисломолочні продукти — це все було дешево й смачно. Сніданок і вечерю студенти готували самі, на кожному поверсі була кухня.
У вересні студенти їздили в колгосп допомагати збирати врожай помідорів, кавунів, динь і винограду. Платили за це чималі гроші. За першу поїздку я отримала 64 карбованці, їх вистачило на халат, гарні білі черевички, сукню й портфель.
Я досі спілкуюся телефоном з двома своїми подругами: одна живе в Кишиневі, а інша на Одещині. Ділимося спогадами, розповідаємо про життя, дітей, онуків. Моя порада нинішнім студентам: насолоджуйтеся життям! Будьте активними, знайомтеся, навчайтеся та розвивайтеся. Зараз перед вами відкриті всі двері.
Валерій Власенко, 48 років: «Любов до рибок визначила майбутню професію»
Валерій Власенко
- Я народився й виріс під Черніговом у мальовничому селі Жовинка на Придесенні. Поруч із селом був Чернігівській обласний рибокомбінат, який займався розведенням риби. Скільки я її набачився! Зазвичай дітки граються з кошенятами чи собачатами, а я з рибками.
Не дивно, що, подорослішавши, наприкінці 80-х вступив до Астраханського інституту рибного господарства на факультет «Водні біоресурси й аквакультура». Жив у гуртожитку разом зі студентами з інших країн.
Астрахань на Волзі, тому риба була всюди: у котлетах, у підливах, тушкована, смажена, копчена, сушена. І коштувала копійки. Жаль, я рибних страв не полюбляю. Вище за течією, на березі Волги, був якийсь завод. Уже й не пам’ятаю, що він випускав. При ньому була їдальня, де можна було поїсти м’яса.
Спочатку я навчався на стаціонарі, а потім за сімейними обставинами перевівся на заочне відділення. У групі був наймолодшим. Дядьки й тітки в мене зазвичай списували, за що пригощали чорною ікрою.
З усіх куточків колишнього Союзу були студенти. Мав друзів з Алтаю, Казахстану, Мурманська, Вірменії, Грузії. Часто ходили в походи, влаштовували різні вечори. Мені завжди подобалася техніка, тому частенько навідувався в гості до «технарів». Кіно, танці — теж ніхто не скасовував!
Нинішній молоді хотів би побажати навчатися професії, до якої лежить душа, а не з-під палки батьків. Бо потім ви закинете диплом і підете в іншу галузь. Головне, стати справжнім фахівцем своєї справи. Тоді ви завжди будете необхідні на ринку праці й матимете повагу серед людей.
Ратан Ахмедов, 34 роки: «Моє студентське життя - басейн, безтурботність і «Мівіна»
Ратан Ахмедов
- Навчався я в Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана з 2004 по 2009 рік, на факультеті «Банківський менеджмент». На той час ця спеціальність була дуже перспективна. На жаль, поки довчився, вона стала не така вже й потрібна.
Моє студентське життя можна описати трьома словами: басейн, безтурботність і «Мівіна». Чому на першому місці басейн? Бо дуже любив плавати, займався цим професійно, ходив на тренування перед початком пар.
Мешкав і в гуртожитку, і на квартирі. У гуртожитку мені подобалась наша компанія і боулінг з другої ночі до шостої ранку. Нам, студентам, були знижки, тому й грали в такі пізні години. Умови проживання шикарними не назву. Невеличка кімната на 5 осіб. Знаю, що таке довгі черги в душ і клопи.
При університеті була їдальня, де можна було завжди пообідати. На першому курсі я частенько ходив у кіоск за пончиками, а пізніше вподобав шаурму. Коли були тренування в басейні, сніданки взагалі пропускав.
Шпаргалки були на мобільному телефоні. А ще готував так звані «бомби» — екзаменаційні листки з готовими відповідями, які здавали викладачу. Звичайно, були улюблені предмети: політологія, соціологія, банківська справа.
Колись після лекції професора так зацікавився темою кредитування агропромислового комплексу, що вивчав її дуже детально протягом усіх років навчання. У мене збереглося багато рефератів, курсових і навіть дипломна робота на цю тему. Моя група КЕФ № 9 була дружньою і невеликою (до 20 студентів).
Якби була б можливість повернути життєвий годинник назад, то волів би опинитися в школі, коли був малий і проблеми мав малі. Багато моїх друзів виїхало за кордон. А один студентський друг — мій колега, очолює громаду в Одеській області.
Стипендію отримував 130 грн. Це була незначна сума, я навіть не помічав, куди її витрачаю. У вільний від навчання час часто ходив на НСК «Олімпійський» уболівати за улюблену футбольну команду «Шахтар». Якщо гра проводилася в іншому місті, ішли до спортбару. Подобалося кататися на велосипедах. Однак я не тусовник і не фанат клубів.
Тим, хто зараз навчається, хочу порадити: пам’ятайте, що університет — це місце, де ви не тільки здобуваєте знання, а й налагоджуєте зв’язки з різними людьми. Деякі з них у майбутньому можуть стати важливими та корисними. Тримайте в телефоні їхні номери, а у Фейсбуці — додайте в друзі.
Дарина Лупинська, 22 роки: «У нашому гуртожитку були шикарні апартаменти»
Дарина Лупинська
- Торік я закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка й отримала диплом за спеціальністю «Переклад з англійської та іспанської мов».
У 16–17 років важко зрозуміти, чим хочеш займатися все життя. У школі я була відмінницею, тому могла б займатися будь-чим. Визначитися з вишем допоміг внутрішній діалог із собою. Я спитала себе: «Які шкільні предмети найбільше до душі та запалюють щирий вогник цікавості?». Улюбленими були українська та англійська мови й література.
Спочатку орієнтувалася на журналістику, та побоялася творчого конкурсу. Хоч зараз розумію, що варто було спробувати. Вибір зупинила на філології, адже англійська мова легко давалася. Постійно дивилася американський та англійський Ютуб, обожнювала іноземні фільми, музику. Також чітко розуміла, що іноземні мови ніколи зайвими не будуть.
Моє студентське життя було сповнене пригод, постійно встрявала в якісь перипетії. Проте в цей період у моєму оточенні з’явилося дуже багато нових людей. Ці знайомства вплинули на мене як на особистість, мою долю, побудову кар’єри.
У гуртожитку мешкала три роки. Умови проживання були непогані. Та коли поспілкувалася зі студентами інших вишів, зрозуміла, що у мене були шикарні апартаменти.
Пам’ятаю, як уперше зайшла в кімнату та відкрила шафу. Там на мене очікував «сюрприз» — великий тарган. У голові промайнула лише одна думка: «Мамо, забери мене назад». Пізніше адаптувалася, облаштувала «свій куточок», який згодом полюбила.
Про харчування студентів є багато легенд. Особисто я дотримувалася здорового харчування. Якось спробувала приготувати «Мівіну», та після першої ж ложки вона полетіла в смітник.
Ми з подругами по гуртожитку мали свою традицію: коли комусь приходила посилка, збиралися разом і влаштовували вечерю. Здавалося, що такі шикарні страви не в змозі приготувати жоден ресторан Києва!
Студенти на екзаменах трохи списують. І я не свята. Принципово не списувала на парах іспанської й англійської, бо було совісно перед собою. Це основні предмети, знання з яких мене годуватимуть у майбутньому. У сучасних студентів шпаргалки в телефоні. Наше покоління все тримає в електронному варіанті та зрідка користується папером.
Студентська група в мене складалася з самих дівчат. Усяке бувало в нашому жіночому колективі, однак я знайшла близьких по духу дівчат, які стали для мене справжніми друзями. Ми підтримуємо тісний зв’язок, ділимося подіями зі свого життя. Люблю їх, вони мені як родина.
Отримувала стипендію, витрачала на одяг, харчування, навчання. У вільний час обожнювала прогулятися містом, зайти в кав’ярню. Нинішнім і майбутнім студентам порадила б знайти баланс між навчанням і відпочинком.
Постійно завантажувати себе книжками та не бачити білого світу — жахливо! Увесь час десь гуляти й навіть не згадувати про університет — теж справа погана. А також, поки не на роботі, варто піти на якісь курси, розвиватися.
Бажано спробувати себе у волонтерстві, десь пройти стажування, взяти участь у програмі з міжнародного обміну студентами. Кайфуйте від життя, насолоджуйтеся приємними моментами, живіть сьогоднішнім днем!
