Хто він, сажотрус 21 століття? Якими знаряддями праці користується, про що мріє, чому займається цією справою? Газета спробувала знайти відповіді на ці та інші питання, поспілкувавшись з Сергієм Соколовським, якого добре знають на Корюківщині та за її межами як людину, котра чистить від сажі димоходи.
Робота на даху
Уже третій рік 37-річний житель Бречі Сергій Соколовський у статусі місцевого сажотруса. Його послугами скористалися сотні мешканців Корюківщини й інших населених пунктів. Їздив чистити димарі у передмістя Чернігова, правда, ще до війни. Має постійних клієнтів, і щомісяця з’являються нові.
Сергій Соколовський з власним винаходом
— Хоча були періоди, — розповідає мій співрозмовник, — коли все наче зупинялося і завмирало: робота, бажання, потреби. Перший такий момент був, коли лютував коронавірус, а другий — коли російський окупант прийшов на українську землю. Та життя потроху повертає на свої круги, тож і замовлень стає все більше й більше. До того ж зараз літо, саме час людям доводити до ладу свої груби, печі, котли, каміни.
Відповідає, що якось уміє він спрямувати її струмінь туди, де вона менше шкоди наробить. Бо кому ж схочеться, аби чорнота осіла на грядки, газони, доріжки, дерева. А ще додає: «Він такий худенький хлопець, що, здається, вітром може здути з даху. Проте, гладкому на такій висоті навряд чи вдасться працювати».
Власний винахід
Як кажуть, усе геніальне дуже просте. Так і в Сергія. Якось він склав для батьків, які мешкають у Хотіївці, грубку. Така вдала вийшла, що гріє одразу чотири кімнати. Згодом постало питання: хто почистить димохід від сажі.
Батько видзвонив якогось спеціаліста з іншого міста. Той пообіцяв приїхати за умови, що в селі буде не менше семи замовлень. І чоловіка можна зрозуміти — не ганяти ж задарма машину. Та поки батько знайшов п’ятьох охочих — троє вже самі потрусили сажу.
А надихнула українська «Мрія» — найбільший літак, який так безжально знищили рашисти в перші дні повномасштабної війни. Правда, не сам летючий корабель, а лише одна з його запчастин. Перший варіант ексклюзивного «сажососа» виявився невдалим. Однак другий — саме те, що треба!
Винахід Сергія нагадує невеликий електричний пилосос. Він намагався зробити його з легких матеріалів, бо підіймати на висотні покрівлі самому треба. Каже, що навіть запатентувати прилад збирався, та війна завадила. Проте все ще попереду, переконаний наш герой, і назву йому він теж обов’язково придумає.
Шлях від водолаза до сажотруса
Сергій Соколовський народився на Херсонщині, в курортному місті Скадовськ. Коли йому виповнилося два роки, батьки вирішили перебратися на малу батьківщину мами, яка є уродженкою Савинок. Спочатку жили в Корюківці, де Сергій навчався в четвертій школі, згодом поїхали в Хотіївку. Тож школу хлопець закінчував у Савинках.
Служив у Криму, у внутрішніх військах, водолазом. Опісля спробував вступити в Київську академію внутрішніх військ, де був шалений конкурс: 70 абітурієнтів на одне місце. Не склав англійську й «пролетів». Треба будо у Дніпро їхати, може б, по-іншому доля склалася.
Сергій не схотів полишати столицю. Роботу знайшов у нічному клубі. Спочатку працював охоронцем, потім офіціантом, барменом, маркером (спеціаліст по більярду). Швидко став різнопрофільним спеціалістом, якого так цінували, що надали прямо в клубі кімнату для проживання.
— Було дуже зручно: прокинувся — і вже на роботі. Я міг замінити багатьох працівників клубу, що подобалося власнику. Зарплата хороша, виплачувалася щодня. Знайшов собі пару, побралися. Та дружина ревнувала, бо працювати доводилося вночі. Зрештою, звільнився і пішов на київську електростанцію водолазом.
Хлопцю гуртожиток запропонували. Та сімейне життя не склалося, лишатися на місці не хотілося. Хоча його довго не відпускали, бо водолазів тямущих мало. Передав досвід напарнику й подався до Чернігова, рятувальником на Золотому пляжі.
Робота ця не «слабкодухих», каже Сергій Соколовський. Працював по області, тож щодня були потопельники. Часто-густо тіла витягували в такому стані, що годі й самому знепритомніти чи задихнутися. А платили мало, доводилося підробляти барменом. І там, і там не встигав — звільнився.
— Років два я працював на будівництвах у Польщі, потім у Чехії. Гроші платили великі, та дуже тягнуло додому. Знаєте, для мене там усе не таке. Я хочу чути українську мову, спілкуватися з рідними й близькими людьми, дихати нашим повітрям, їсти свої харчі. У Польщі навіть хліб не такий смачний і запашний, як у нас!
Вернувся. Заробив трохи грошей, купив хатину в Бречі. Ще років два пропрацював у селі й пішов на свій хліб. Заробляю тепер своїми руками, бо можу робити дуже багато, особливо по будівництву. Яка робота є — за те й беруся. І плитку кладу, і цеглу, покрівлю можу навести, транспорт ремонтувати, грубку скласти.
Та найбільше зараз часу й сил забирає робота сажотруса. Маю й свій рекорд: 15 викликів у день. Це багато, ледь до ліжка дійшов. Їжджу по селах, коли замовлень назбираю. Бабусі як побачать мене — всміхаються, радіють, що важка й брудна робота з них спала.
А ще Сергій розповів, що купив недорогу хатину в Корюківці, до якої ще добре руки треба прикласти. Та, обираючи між ремонтом і автівкою, зупинився на останньому. І жодного разу не пошкодував. Його «ластівка» тепер дуже допомагає майстру на всі руки заробляти копійчину.
Самому бути набридло
Увесь цей час Сергій живе в Бречі один. Каже, що слух наче на 200% працює. Кожен шерхіт чує. Коли окупанти обстрілювали Чернігівщину — чи не кожен постріл ножем по серцю різав. Обробляє город, грядки, має парничок. Ще одну земельну ділянку по сусідству купив. Отже, є до чого руки прикласти.
Добру грубку зліпив, таку, що й воду гріє для побутових потреб. Будинок потроху облаштовує. Батьки навідуються, в основному, з городом допомагають. А з рештою — сам справляється. Готує їжу, пере, прибирає. Суп у його домі завжди є, але м’ясо любить найбільше.
— Оце одна «сім’я» приблудилася й уподобала порожній будиночок, мо’ вдасться пасіку відродити. Жаль, зараз поля обробляють такими препаратами, що ці розумні комахи не витримують: носять заражений мед, а потім масово гинуть.
Сергій зізнався, що дозрів до створення сім’ї. Дуже йому хочеться мати дружину, діточок, скільки Бог дасть. І впевнено рухається до своєї мети. Сам він парубок видний. Алкоголь — не його хобі. Може випити, коли є нагода, як усі нормальні люди. Натомість курити ще не покинув, самотужки й тютюн вирощує. Однак і це для нього не проблема. Вирішить позбутися шкідливої звички — так і буде.
Віщі сни сажотруса
Сергій Соколовський не вірить у всілякі забобони. Нормальний мужик: розумний, життєрадісний, спокійний. У школі математику дуже любив. У першому класі задачки за п’ятий розв’язував. Учителька навіть водила його показувати п’ятикласникам, наче вундеркінда якогось.
Та мені вдалося спіймати його на слові, коли заговорили про війну. Я бідкалася, що вона надовго, та він так спокійно зауважив, мовляв, взимку чи до зими закінчитися. Тож, думаю, треба розпитати: що знає, звідки, може, якусь таємницю хто повідав?
— Їхав на машині по Хотіївці, трохи випивши, й урізався в стовпа. Автівка вщент розбилася, люди хрестилися, коли її тягнули, а в мене лише кілька подряпин. Хоча, не все пам’ятаю, що тоді відбувалося. Після того випадку якось краще почала працювати моя інтуїція та снитися цікаві сни.
Після одного такого, що побачив за кілька місяців до ковідного карантину, набрав у магазинах багатенно різних харчів. Спитали б — навіщо, нізащо не відповів. А потім запаси дуже згодилися. Інколи прямо уві сні можу побачити відповідь на проблему, котра довго мене мучила. Буває, лягаю спати, переживаючи, що не зміг чогось завершити, а прокинувся — вже знаю що і як робити.
Ось такий сучасний сажотрус
У мене хороша зорова пам’ять. Варто раз подивитися — зроблю подібне без проблем. А це бачив дивний сон і перед війною. Переповідати не буду, та здається мені, що до холодів війна має закінчиться нашою перемогою, хоча Крим і Донбас ще болітимуть нам довго. Україні увесь світ допомагатиме, а росія-агресорка розпадеться на шість чи вісім частин.
Корюківка — особлива
Ось такий сажотрус-інтелектуал живе на Корюківщині. У Сергія є й інші винаходи, над якими працює. Тож, можливо, він проявить свої таланти ще у якійсь справі чи галузі. Хлопець хоче осісти в Корюківці, бо йому дуже подобається це місто. Каже, що воно має особливу чисту ауру.
Схоже на те, що після спалення його нацистами у Другій світовій війні, Вищі сили захищають цей населений пункт. І люди тут мешкають хороші. Багато приїжджає з сіл — подільчиві, врівноважені, дружні, доброзичливі. До кого б не звернувся, завжди допоможуть.
— Подобаються навколишні сільські краєвиди, грибні ліси. Інколи буває дуже жаль місцевих чоловіків, надто залежних від алкоголю. Коли настає сезон ягід і грибів, то вони зовсім пропадають. Назбирали, здали — й по чарці. А так, дуже толкові хлопці, не раз допомагали мені по будівництву.
Сергій по гороскопу Терези. А це зазвичай люди, які довго все зважують, поки приймуть рішення. Та хлопець бореться з цим, каже, не треба довго роздумувати та «копатися» в собі й людях. Слід братися й робити. Хай навіть не вдасться, можна переробити. Але боятися щось змінювати у своєму житті — не варто точно.
П’ять порад сажотруса
1. Очищати димарі від сажі потрібно весною, після закінчення опалювального сезону. Якщо відкласти цю справу на літо, сажа стає вологою і її важче позбутися.
2. Якщо будинок простояв років п’ять і не опалювався, то треба бути готовим до того, що сажа стала твердою наче цемент і її неможливо вичистити.
3. Головне, щоб «бичок» був цілий, не потрісканий. Буває, що грубка у вологій місцевості просідає з часом, тоді між «бичком» і грубкою утворюється щілина. Це небезпечно, потрібно ремонтувати. Зазвичай цю щілину ніхто не бачить, окрім сажотруса.
4. Найшвидше забиваються сажею труби, коли приміщення опалюються сирими дровами чи обрізками, «кубиками». Тому чистити бажано кілька разів у рік.
5. Буває, що сажа займається у димоході. Її не можна гасити, слід чекати, поки вигорить.
