Генеральний директор Менської міської лікарні Григорій Разнован пригадує слова свого колишнього керівника в Ніжині, який казав, що всю можливу медичну допомогу жителі громади повинні отримувати безпосередньо в місцевій лікарні. А це залежить не тільки від матеріально-технічних можливостей закладу, а й від наявності кваліфікованого лікарського персоналу. Тому, мабуть, серед пріоритетів Григорія Разнована – щоб у нашій лікарні працювали такі фахівці. Нещодавно Сусіди.City познайомилися з новим лікарем-хірургом Сергієм Кацарським.
Мій дім – це Україна
Ми звикли до того, що коли до лікарні приходить новий лікар, то це переважно молодий фахівець, який нещодавно закінчив навчання у виші. До нього приглядаються як колеги, так і пацієнти. Ситуація ж із 54-річним Сергієм Кацарським інша.
Він народився в Донецькій області у звичайній робітничій сім’ї. Закінчив середню школу, вступив на навчання до Чернівецького медінституту. З 1993 по 1996 роки проходив інтернатуру в Донецькому медінституті. Після цього працював у різних медичних закладах Донецької області.
Пройшов шлях від лікаря поліклінічного та хірургічного відділень до заступника головного лікаря з хірургічної роботи
– Для всіх нас поняття «дім» має різне значення, – розмірковує Сергій Кацарський. – Мені подобаються слова з одного ролика: «З війною я зрозумів, що мій дім – не стеля і стіни. З війною я зрозумів, що мій дім – це Україна». У мене вже двічі немає дому. Вперше це сталося 2014 року, коли ми змушені були полишити звичне для нас місце проживання та роботи в Харцизьку і перебратися на підконтрольну Україні територію. Спочатку до Мирнограда, а згодом – до Бахмута. Там довелося працювати на різних посадах, починаючи з лікаря-хірурга з надання ургентної медичної допомоги. Потім мене запросили на роботу до Верховини, що на Прикарпатті. Я погодився на переїзд.
Разом з дружиною (вона – лікарка-терапевт) часто їздили у відрядження, і так вийшло, що подружжя знову вмовили повернутися на Схід. Тож родина Кацарських переїхала в Попасну на Луганищині, де пан Сергій працював завідувачем хірургічного відділення. Але тут настало 24 лютого. Доля Попасної всім відома. Зараз її можна порівняти хіба що з долею Маріуполя: нині – це місто-привид, окуповане рашистами.
З Попасної – до затишної Мени
Сергію Кацарському важко даються спогади про Попасну. Рішення повернутися туди з Верховини було для нього і дружини добровільним. Ще й досі там залишилося багато його друзів, знайомих та колег. А самі вони потрапили до чорного списку російського порталу Трибунал.ру (публікує дані про українців, які займають патріотичну позицію і відмовляються співпрацювати з російськими терористами). Через те, що на базі Попаснянської лікарні функціонував військовий шпиталь, в якому їм довелося працювати також.
– Незадовго до початку повномасштабного вторгнення я з дружиною та батьками залишили Попасну і вирішили виїхати до Києва, – ділиться лікар. – Там вже тоді перебував наш син. Наразі дружина працює в медичному центрі, а я, отримавши пропозицію від медичної директорки Менської міської лікарні Ірини Колесник, поспілкувався з Григорієм Разнованом і приїхав сюди на оглядини.
Лікар Сергій Кацарський у Мені не так давно. До роботи у хірургічному відділенні він став 18 серпня. Наразі ще не вирішене житлове питання – лікар живе на робочому місці.
– Житло – це не найбільша проблема, – вважає Сергій Михайлович. – Поки моя родина (батьки, дружина, син) знаходиться в Києві. Ми винаймаємо там житло. А мені не звикати жити в лікарні.
Давно придбане обладнання знову допомагає пацієнтам
Сергій Кацарський вже робить операції. Зокрема й за допомогою лапароскопії. Це сучасний метод хірургії, при якому операції на внутрішніх органах проводять через невеликі отвори, без розтинів на тілі пацієнта. Першою пацієнткою стала молода жінка, яка має півторамісячне немовля. У неї проявилася жовчнокам’яна хвороба, тож мама потребувала операції малоінвазійними методами, щоб за кілька днів повернутися до дитини. Інший 85-річний пацієнт мав грижову хворобу. В обох випадках були скорочені строки реабілітації після операції.
– Лапараскопічна установка у нас є, але з її допомогою провели лише три операції, – пояснює Григорій Разнован. – Усе через те, що ми не мали фахівців, які б володіли навичками роботи на такому обладнанні. На наше щастя, Сергій Михайлович має навички роботи з лапараскопічним обладнанням. Тож тепер ми можемо надавати допомогу жителям Менщини і сусідніх громад тут, на місці. Пацієнтам не треба їхати до Чернігова чи Києва.
Першою його пацієнткою у Мені стала 23-річна менянка Карина Горобинська. Разом лікарем-хірургом Максимом Кононовичем Сергій Кацарський зміг позбавити її болісних страждань
Сергій Кацарський каже, що на сучасному обладнані є можливість допомагати хворим, які страждають на такі захворювання, як геморой, варикозне розширення вен. Якщо при першому захворюванні люди просто соромляться вчасно звертатися, то при варикозі вони просто не можуть подолати страх. Як наслідок – зволікання часу. Також є змога допомагати при жовчнокам’яній хворобі, грижах, в ургентній хірургії (стабілізація стану хворого перед відправкою його до лікарні вищого рівня). Важливим є саме те, щоб вчасно розпочати лікування і не наражати себе на страждання. У Менській лікарні це можна зробити.
Щоб меняни були здорові
– Мена – невелике, тихе провінційне містечко, яке живе і працює, – каже лікар Кацарський. – Щодо обладнання місцевої лікарні, то хочеться, щоб в ній воно було якнайкраще. Звісно, немає меж для досконалості. Але і зараз у Мені є обладнання, на якому можна і потрібно працювати. Наразі я знайомлюся з колегами, переймаю їхній досвід, із задоволенням ділюся своїми уміннями. Хочу подякувати всім колегам Менської лікарні. Підтримку як адміністрації, так і колег-лікарів, середнього та молодшого персоналу відчуваю з першого дня своєї роботи тут. Злагодженість у роботі відчув під час своїх перших операцій на новому робочому місці.
85-річний менянин Олег Саповський довірився лікарю у вирішенні проблеми свого здоров’я
Сергій Кацарський не може пригадати якоїсь особливої операції, яку б міг назвати найбільш вдалою. Відповідаючи на запитання про це, він процитував одного з колег-хірургів: «Моя найкраща операція та, яку я ще не зробив». Він знає, що у кожного хірурга є операції, після яких можуть бути ускладнення. І лікарям треба мати мужність визнавати свої помилки, але разом з тим прагнути до самовдосконалення і робити так, щоб хворому було якнайкраще.
І Григорій Разнован, і Сергій Кацарський бажають, щоб усі жителі Менщини були здорові. Але водночас вони наголошують, що варто вчасно звертатися по допомогу до лікаря. Не треба терпіти до останнього і сподіватися, що хвороба зникне сама по собі. Від вчасно початого лікування залежить здоров’я, а часто – і життя людини.
