Війна не може стати на заваді гарним справам. Щоправда, вони можуть бути різні. Хтось ділиться останнім шматком хліба і відчуває від того велику радість. Хтось, ризикуючи життям, вивозить людей з окупованих територій, доставляє тіла загиблих воїнів на малу батьківщину. Хтось сумлінно трудиться на робочому місці й донатить на важливі справи. А хтось, користуючись затишшям, творить красу, яка транспортується у щастя. Бо щастя — це жити та радіти кожному дню.

Спочатку, ще влітку, корюківчани та гості міста бачили, як у самому центрі населеного пункту, біля історичного музею, спилюють усі височенні ялини. Наче й жаль було колючих красунь, але коли їх прибрали, місцина засвітилася й ожила. Було це спекотної пори в липні.

Після цього відразу вималювалася проблемка: мамам з дітками, які залюбки відвідують сусідню з музеєм кав’ярню, ніде було сховатися від палючих сонячних променів. І вони просто ставали під стіну музею. Не зручно? Так. Згодом, уже на початку вересня, на цій лисій галявинці, де навіть корені від велетенських дерев викопали, з’явилися декоративні сливи.

Їх частково викопали з алеї поруч і туди пересадили. Потім там «оселився» декоративний барбарис, перемістився до купи ялівець. Зрештою, стала вимальовуватися симпатична алейка. Зліва поклали нові високі бордюри з «кишенями» для лавочок, привезли родючу землю, посіяли травичку. Після таких помітних змін газетярі не витримали та пішли дізнаватися, хто ж творить цю красу в центрі Корюківки.

Архітекторка й дослідниця

Як з’ясувалося, порядкує біля нашого музею Людмила Кликова з Сосниці. Прибула в Корюківку вона на запрошення міського голови Ратана Ахмедова. Мер неодноразово мав можливість бачити її роботу як працівниці сосницького комунального підприємства з благоустрою, тож запросив покреативити й у Корюківці.

Людмила Миколаївна — унікальна спеціалістка з ландшафтного дизайну, яка отримала дві вищі освіти та закінчила аспірантуру. Вона не просто ландшафтна архітекторка, а дослідниця у цій справі. Розповісти про те, що вміє творити на землі ця жінка, навіть не беруся. Це потрібно просто побачити. Колись була нагода відвідати Сосницю, і вже тоді мене вразили тамтешні дуже гарні клумби, зони для відпочинку та фотографування.

Пані ЛюдмилаПані ЛюдмилаФото: З власного архіву Людмили Кликової

— Я усе своє життя мешкала в Києві, — розповідає пані Людмила. — Працювала в різних організаціях, а останнім часом створила навіть власну школу ландшафтної творчості. Загалом маю сорок років практики в цій справі. Та п’ять років тому ми з чоловіком прийняли рішення перебратися з мегаполіса ближче до землі та води. Щоби ні диму, ні шуму.

Сосницю обрали не випадково, бо приїжджали в гості до друга Сергія в Бондарівку й бачили, який це затишний населений пункт. Син виріс, лишився з сім’єю в Києві, а ми продали квартиру та придбали невеликий будиночок біля санаторію й відомого вже багатьом ресторану «Шишкіно», майже на окраїні селища, біля лісу, на березі річки Убідь.

Людмила Кликова зізналася, що в Сосниці хотіла просто насолоджуватися спокійним життям на пенсії. Спочатку планували добудувати будинок, але потім передумали. Скільки людині потрібно квадратних метрів для комфортного життя? Проте територію навколо хати розчистили, і навіть терасні, підняті, грядки облаштували. Моя співрозмовниця поділилася досвідом, як їх зробити.

Терасні грядки Людмили МиколаївниТерасні грядки Людмили МиколаївниФото: З власного архіву Л. Кликової

Треба вирити канавки, як під фундамент. Вставити колоди, засипати піском, пролити водою і затрамбувати. Вздовж них вкласти геотекстиль (агротканина, спанбонд тощо), щоби земля не витікала з водою через щілини між колодами. На дно вкласти гілки, залишки деревини, все, що є зайве. Вони всмоктуватимуть вологу, а потім її віддаватимуть, коли дощів не буде. Поверх насипати просіяний від сміття та корінців родючий ґрунт. А потім висадити рослини.

Шукала собі роботу

Не довго витримала стишений ритм життя енергійна жінка, котра все життя фонтанувала ідеями. Біля «Шишкіно» було багато калюж — вони перші потрапили під її приціл. Власник завіз уже 15 машин піску та це не допомогло. Довелося «вмикати» хист архітектора-дослідника та робити перепланування території. Хазяїн приватного комплексу спочатку ображався, мовляв, навіщо втручаєтесь у його володіння, це мій бізнес. Та, зрештою, результатом був задоволений.

Ми зробили так, щоби зайва вода стікала у квітники. І тепер там наче у ботанічному саду. Та нам цього виявилося мало. Вирішили впорядкувати велику клумбу в центрі Сосниці, щоби вона увесь рік була гарною, а не лише влітку. Мер Сосниці підтримав ідею, але без грошей з бюджету

Людмила ділиться, що хотілося зробити клумбу гарною, яскравою, без зайвого клопоту з доглядом. Розбили на квадрати, засадили їх багаторічними рослинами, а поруч підсадили однорічні. Земля в Сосниці родюча, тож результат себе перевершив. Усе буяє.

Одні рослини дають тінь іншим, рятуючи від спеки. Підібрали червону травичку, що доповнює загальну гаму. Навіть не очікували на такий чудовий результат! Місцеві люди оцінили таку роботу, і мерія — також. Після цього з селищного бюджету виділили кошти на рослини.

Не всі підтримували

Людмила Миколаївна розповіла, що на цій клумбі вони не зупинилися. Шукали інші місця, які, завдячуючи їхнім зусиллям, почали змінюватися, гарнішати. Облаштовували фотозони, прикрашали дитячі майданчики, прибирали сміття. Багато було різних ідей, які працювали на ентузіазмі двох колишніх киян. Усі свої роботи фотографували й виставляли у Фейсбуці.

Сосниччани не одразу повірили в їхнє безкорисне бажання створювати гарні місця в селищі, але згодом почали активно підтримувати, ділитися власноруч вирощеними рослинами та квітами. Багато цікавих екземплярів брали в лісництвах за мізерними проти столичних цінами, зокрема, спірею та туї. Знаходили декоративні кущі у дикій природі.

Поступово почала формуватися загальна думка, що потрібно впорядковувати селище. Навіть люди стали на це жертвувати свої кошти. Першу тисячу гривень отримали від власниці кафе, яка родом з Сосниці. А за два роки активне подружжя запросили на роботу в місцеве комунальне підприємство з благоустрою, створивши спеціальний підрозділ «Проєктування та озеленення». Виділили навіть приміщення під офіс.

— Нас тепер шестеро, хто спить і бачить, як ще прикрасити селище, - каже жінка. - Дуже хочеться, щоби наші захисники поверталися додому й раділи, насолоджувалися красою рідного краю, відходили душею.

Перше враження від Корюківки

Людмилу Кликову в Корюківку запросив міський голова Ратан Ахмедов.

— Він попросив подивитися, що в місті не так, — каже моя співрозмовниця. — Коли ми приїхали в Корюківку, то перше враження було таке, наче потрапили у промислову зону. Біля місцевої фабрики шпалер усе з розмахом, а колишня автостанція поруч вражає невпорядкованістю.

Повезли нас центральною вулицею Шевченка. Вийшли на площі, де ще не було квітів. Центральний майдан здивував розміром, але він — порожній

Жінка вирішила поцікавитися історією Корюківки, пішла на екскурсію до музею. Вийшла з нього дуже сумною, бо така трагедія, яка спіткала місто в березні 1943 року, коли нацисти знищили понад сім тисяч мирних жителів, нікого не може залишити байдужим.

А тут у самому серці трагічної події, біля меморіалу на честь знищених корюківчан, граються діти, їздять на велосипедах, самокатах, скейтах. Того дня Людмила Миколаївна нарахувала в цьому місці не менше сорока дітлахів з мамами.

Людмила Кликова намагалася від чогось відштовхнутися. Їй дуже сподобався проєкт, який громада втілює в життя: «Корюківка — простір можливостей». Це й стало основною ідеєю для архітекторки.

З чого почати

Людмила Миколаївна, чужа людина в Корюківці, розуміє, що біля Меморіалу всі повинні поводитися стримано, шанобливо, пам’ятаючи про загиблих земляків. Але поруч популярна кав’ярня, де завжди багато відвідувачів. Як поєднати майже непоєднане?

Та рішення знайшлося швидко — впорядкувати для відпочинку галявинку і дитячий майданчик біля кафе. А на пам’ятному місці переробити клумби так, щоби унеможливити розваги, натомість тихенько посидіти міг кожен.

— Я вирішила меморіальну зону відокремити від зони відпочинку. Ще на той момент тут росли чотири ялини-велетні. Одна повністю всохла, друга — наполовину. Ратан Ратанович запитує, чи можна їх оживити? Кажу — ні. Пізніше з’ясували, що під ними проходить теплотраса, яка теж вплинула на колишні ялинки-красуні, бо коріння не могло рости вглиб ґрунту, та й вік їх уже був немалий. Робота закипіла, приєдналися працівники місцевого КП «Благоустрій».

Наталія Рубей
Наталія Рубей
Наталія Рубей
Помічниці з КП «Благоустрій» допомагають Людмилі Кликовій озеленювати територію біля музею

Мер підвів її до алеї декоративних слив, які теж частково почали всихати. Людмила Миколаївна зазанчила, що для частини з них — некомфортне місце розташування. У спеку, коли нагрівається тротуар і асфальт обабіч дерев, вони просто не витримують. Запропонувала пересадити ті, що на межі загибелі, на галявинку.

Вирішили «переселити» сімнадцять красунь. Коли їх викопували, то побачили, що коштовні деревця нещадно їли хробаки. Обробили кожне від шкідників, укорінили, навесні треба підживити. Вирівняли землю, скомпонували по-новому ялівець, посадили декоративні кущі, ґрунтопокривні рослини.

Так тепер біля музею. А буде ще краще!Так тепер біля музею. А буде ще краще!Автор: Наталія Рубей

- Встановимо також лавочки. Є ще багато цікавих ідей, які намагатимемося втілити. А загалом нашій сосницькій команді добре працюється в Корюківці, - зазначає Людмила Кликова. - Мер Ратан Ахмедов допомагає швидко розв’язати всі проблеми та питання, що виникають.

Пані Людмила на цій зоні відпочинку зупинятися не планує. Їй дуже хочеться, аби по-новому засяяв куточок біля фабричної СТО, який зустрічає всіх, хто в’їжджає в Корюківку з боку Мени. Щоб зелена зона біля районної лікарні перетворилася у справжній куточок для відпочинку та сприяла видужанню пацієнтів. А пагорб радував декоративною композицією тих, хто прибуває в райцентр з боку Сновська.

Що надихає

Людмила Кликова у своєму житті багато працювала. Були різні посади й організації. Розмовляючи з нею, розумієш, що навіть про її вік запитувати не варто. Вона вічно молода! Бо люди з такою жагою до життя не можуть бути іншими.

Жінка переконана, що вищі сили тричі благословляли її на професію архітекторки: священники і навіть мольфар. Вона й сама дивується, коли ідеї в її голову приходять самі собою. Подивилася — і вже знає, що робити. А ще безмежно любить те, що творить.

Весела, життєрадісна, дуже наполеглива, креативна, надзвичайно талановита — це все про неї

Вона, як і всі творчі люди, не може без кави, яку хотіла б поглинати літрами, якби дозволяло здоров’я. А ще вона кохана і кохає. Уже десть років поруч по життю йде з нею чоловік Сергій. Пані Людмила каже, що це її третя спроба стати щасливою, яка увінчалася успіхом.

Перших двох чоловіків вибирала сама, зважала на зовнішність, яскравість. Але згодом зрозуміла, що не ці риси головні у житті. Коли відчуваєш внутрішню красу, єдність душ, то й зовнішність здається неперевершеною. Сергій — дипломат по життю, який гармонізує її життєвий простір. До речі, це він її й обрав.

Придивлявся довго, а потім покликав заміж. Тепер ідеї дружини — їхні спільні ідеї. Якось, ще на початку стосунків, він сказав: «Я прийшов тобі допомагати». Чоловік підтримує усі її починання, навіть ті, котрі на перший погляд виглядають дивними. Він знає: все, що робить Людмила, буде чудовим на виході! Має Сергій і власні цікаві проєкти, які, переконана дружина, вони разом втілять у життя.

Людмила Миколаївна виховала хорошого сина. І хоча з дев’яти років брала з собою на всі свої об’єкти, він поки не продовжує мамину справу, трудиться в іншій галузі. Його світ — комп’ютери. Проте набутий у дитинстві досвід з ландшафтного дизайну нікуди не подівся. Мама сподівається, що син себе ще покаже.

Для Людмили Кликової Корюківка — ковток свіжого повітря і простір можливостей. Вона зробить усе можливе, щоби районний центр набув свого неповторного обличчя, а його архітектурний ансамбль — цілісного образу. Вона добре знає, що краса спонукає працювати і досягати мети, змінювати життя на краще.

Жінка дуже пишається своїми учнями, які живуть і творять у семи країнах світу. Створювати нове, привабливе, відновлювати природу, покращувати оточення природними засобами — завжди на часі. І це, безперечно, наближає нашу перемогу, панування в світі сил добра.

А ще талановита архітекторка переконана, що всіх грошей заробити неможливо. І навіть прагнути цього не варто. Важливо мати справу до душі та поруч дорогих серцю однодумців. А решта — обов’язково буде.

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися