Нещодаво в Корюківському музеї відбувся творчий вечір поетеси Ольги Лантух із Наумівки. Про що говорила жінка, яка збагатила Корюківщину поетичним українським словом, хто став її провідником у світ прекрасного та що б вона змінила в своєму житті, якби така можливість була. Сусіди.Сіty побували на заході.
Напевне немає такої людини на Корюківщині, яка б не знала Ольгу Степанівну. Комусь пощастило бути знайомою з нею особисто, інші точно чули або читали її вірші. Вони у неї особливі, бо здатні відлунювати в серці й дорослої людини, й дитини. Як їй це вдається?
Дитинство
Оля Учкуренко народилася 6 січня у селі Сновське (тоді – Бреч) Сновського району в родині простих селян. У мами й тата їх було двоє: менша Оля та на два роки старший брат Володя. Батьки гарно співали, брат грав на гітарі, тож і Олю Бог не обділив талантами.
Її дитинство не було сонячним, адже батько рано пішов із життя, мама хворіла, тож Олі доводилося багато працювати. Усі свої переживання, думки й почуття дівчина перетворювала на вірші. Її перший вірш надрукували у шкільній газеті у 5 класі. А потім і в районній газеті «Промінь Жовтня».
Коли не стало батька, матір з дітьми переїхали в Великий Щимель, де жила бабуся. Її відкрита душа проросла й тут, серед простих людей. І Великий Щимель, як і Сновське, став рідним. «Я всюди була своя, і мені всі були рідними», - каже Ольга Степанівна про дорогі серцю місця.
Після школи Ольга Учкуренко закінчила училище легкої промисловості в Києві, працювала на виробничому об’єднанні «Хімволокно». Там на її творчість звернув увагу редактор фабричної газети. Хтозна, як би склалося її творче життя, але Ольга Степанівна повернулася на малу батьківщину, до мами. Працювала у Щорському філіалі Київського заводу ім. Артема радіомонтажницею апаратури й приладів. Вийшла заміж, народила доньку Марину.
Талановита людина – талановита в усьому
У 1982 році молода сім`я Лантухів переїхала в Наумівку, де отримали квартиру. За два роки народилася друга донечка, Людмила. З тих пір і донині Ольга Степанівна у вирі культурних подій села, які часто сама створює для земляків.
Бібліотекаркою вона працює з 1988 року. З відзнакою закінчила Ніжинське училище культури. З тих пір вона й бібліотекарка, й ведуча, й співачка. Це її ініціатива створити при бібліотеці в Наумівці музейну кімнату, за власним сценарієм проводити обряд весілля, започаткувати різні клубні об’єднання.
А чого були варті її дует «Кумасі» та фольклорні колективи! Двадцять чотири роки проіснував її фольклорний ансамбль «Криниченька». Нині творчу естафету перейняв фолькГурт «Живиця». Ольга Степанівна дуже шанує фольклор, автентичний спів, збирає по крупинці все, що ідентифікує українців як націю.
У 2005 році вірші Ольга Лантух увійшли до збірки доробків бібліотечних працівників Чернігівщини «Сад Сонця й Любові». Цього ж року стала лауреаткою Чернігівського обласного конкурсу «Жінка року». Ольга Лантух тричі ставала переможницею літературного конкурсу ім. Леоніда Тереховича. Її вірші друкувалися в різних виданнях і альманахах.
Сновська бібліотека випустила три збірочки поезій своєї талановитої землячки. Ольга Степанівна часто буває на Сновщині, навідується в бібліотеку, зустрічається з читачами, земляками. Сновщина - колиска її дитинства, де все найрідніше: і батьківська хата, і звивиста стежечка, яка пам’ятає її кроки, і рідна земля, яку хочеться цілувати й плакати від вдячності.
Про що її вірші
Багато творів жінка присвятила своїм односельцям, родині, Батьківщині. Та чи не найсокровенніші адресовані батьку та матері. «Я – маленьке сонечко, татусева донечка…» Відчуваєте, скільки світла у цих словах?
— Батька я знала тільки сім років, — згадує Ольга Степанівна. – Пам’ятаю, як він вів мене за руку городами, завжди і в усьому оберігав. Наша мама була суворого характеру, а тато – добряк. Ми часто з братом ховалися за батьковою спиною від маминої лозини. «Не дам, бий мене» - казав тато. Йому й діставалося.
Авторка читала свої особливі вірші
Коли батька не стало, матері стало дуже важко з двома дітками, яких вона звісно ж любила, але особливою, стриманою, любов’ю. «Зламалося дуже крило» - написала Ольга Степанівна про той страшний час, коли мама овдовіла. Так тепло й безпечно їм трьом уже не було ніколи.
Вірші Ольги Степанівни сповнені любові. Але вони є дзеркалом не лише її душі. Часто на папір лягають емоції і переживання інших. Людина поділиться наболілим, а в Ольги Степанівни вже з’являється вірш. Тому, зізнається жінка, для віршування у неї немає якогось визначного моменту. Однак до своїх творінь вона ставиться досить критично й завжди ними незадоволена. Проте люди так не вважають. Багатьом близька поезія Ольги Лантух, багатьох вона надихає на іншу творчість. Так, поет і композитор Віктор Охріменко з Холмів, прочитавши вірш «Сприймай мене такою, яка є», подарував їй свою музику.
«Ви – моє начало»
Не буває випадкових зустрічей. Це точно знають і Ольга Лантух, і заслужена журналістка України Зоя Шматок, яких пов’язує багаторічне спілкування й творча дружба.
Багато років тому, коли Зоя Шматок поверталася з Києва, з’ясувалося, що її автобус не йде далі Великого Щимеля. На ночівлю вона попросилася до хати, де жила вдова з двома дітками. Це були Учкуренки.
Її радо пустили, познайомилися. Зоя Степанівна пригостила дітей апельсинами, що були в її сумці. Смак цих фруктів, які маленька Оля ніколи до цього не куштувала, вона запам’ятала на все життя. А в пам’яті Зої Шматок назавжди залишилися теплі розмови і борщ із печі.
Через багато років вони зустрілися в Наумівці, де Ольга Лантух була бібліотекаркою. Редакторка «районки» Зоя Шматок уперше написала про неї у 1990 році. З тих пір і спілкуються. Зоя Степанівна радіє її віршам. Каже, що в хороших людей і вірші хороші.
Зоя Шматок зберегла свою першу статтю про Ольгу Лантух, яку надрукували 33 роки тому, і вручила ювілярці примірник газети
— Хоч і холодно в Наумівській бібліотеці, але там є гаряче серце Олі, - каже Зоя Степанівна. І це зовсім не про температуру в приміщенні.
— Дякую Вам, Ви – моє начало, - з вдячністю відповідає Ольга Степанівна. Але це ніяк не про відлік часу.
Якби час повернути назад
Прожите й пережите – індивідуальний багаж кожної людини. Природно, що він легким не буває. Життєвий досвід не завжди приходить з тріумфом, інколи дається шляхом спроб і помилок, а відтак кожен може шкодувати про щось незроблене. Ольга Лантух вдячна Богу за свою сім`ю, двох донечок і двох онуків. У них – її продовження. І свою долю вона б не змінила, навіть якби була така можливість. Змінила б себе.
Ольга Степанівна
— Сьогодні я вже не мовчала б на закиди своїх друзів і родичів із Канади й Росії про бандерівців в Україні, про нашу владу, - каже Ольга Степанівна. – А тоді я мовчала. Мовчала з поваги до них і для того, щоб не порушилися родинні зв’язки. Їхня думка стала трагедією для українців. Картаю себе досі.
Берегиня, бережена Богом
Творчі люди завжди гуртуються. Ольга Лантух входить до творчого клубу «Перлина» при музеї. Соратники дружно прийшли на творчу зустріч підтримати її.
— Пишаюся Ольгою Степанівною та її словом, яке не змовкає й під час війни, - каже Любов Грищенко. – Воно допомагає воїнам, лікує рани, когось надихає, іншим стає молитвою. Народжена й хрещена в Україні, вона й сама є берегинею, береженою Богом.
— Поезія починається зі щирості, глибини почуттів, юності серця, - зазначив Анатолій Хоменко. – Якби Ольга Степанівна жила у Києві чи Чернігові, досягла б більших висот у творчому плані. Але й сьогодні багато професійних авторів не годяться їй, поетесі від землі, і в підметки.
Анатолій Хоменко
Староста Наумівського старостинського округу Ігор Григор’єв подякував долі, що Ольга Лантух мешкає саме в Наумівці, адже без неї село було б біднішим.
До музею Ольгу Степанівну прийшли привітати багато творчих людей, учителі, колеги-бібліотекарі, друзі і просто шанувальники її творчості. Читала свої твори сама авторка та присутні, дехто присвячував їй власні рядки, дякували за те, що доносить простими словами головне до кожної душі.
Директорка музею Людмила Бабич підготувала цікавий екскурс життєвими сторінками нашої землячки, фото- та відео-презентації. Від імені міської ради та відділу освіти, культури, молоді та спорту вітала поетесу начальниця сектору культури Алла Кун. Підтримати приїхали й учасниці її фолькГурту «Живиця» з Наумівки, які заспівали для присутніх разом зі своєю керівницею.
