Олександр Красногор – приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу, доктор філософії в галузі права, академік Академії нотаріату України. Під час облоги перебував у Чернігові та, як міг, допомагав і військовим, і мирним мешканцям. Про рік роботи і життя – в інтерв’ю з паном Олександром.
– Олександре Володимировичу, рік тому ми ніби опинилися в іншій реальності. Російські окупанти вторглися в Україну. Чернігівщина однією з перших зустріла навалу загарбників. Як ви особисто згадуєте 24 лютого минулого року?
– Мене розбудили сусіди. Увімкнувши телевізор, побачив, що на всіх каналах говорили про початок російського вторгнення. Незважаючи на це, я вирушив зранку на роботу. Але спочатку заїхав на автомийку на виїзді з міста. А там уже, о 6-й ранку, колони машин із людьми, які евакуювалися з Чернігова в бік Києва. Зізнаюся, це виглядало страшно… Повернувся назад, поїхав на роботу. Зателефонував син,сказав, що для очей потрібні ліки, які він не встиг купити. Почав шукати в аптеках, ледве знайшов лише в обласній лікарні. Зараз, до речі, їх в Україні немає, замовляємо за кордоном.
На той час виїжджати не збирався. Перший тиждень, доки було світло, навіть ночував на роботі. Там є певні зручності. А неподалік від офісу, в районі 3-ї школи, винаймали однокімнатну квартиру, в цьому будинку є підвал. Час від часу наймолодша дитина з мамою спускалися туди, інколи – і я з ними. Звісно, укриття було і в третій школі, але там перебувало дуже багато народу, тож вирішили туди не ходити. Молодша дитина в мене – особлива, навчається в реабілітаційному центрі, яким керує депутат Чернігівської міської ради Регіна Гусак.
Олександр Красногор завжди на робочому місці
Усією родиною слухали новини, аналізували ситуацію. Були зібрані найнеобхідніші речі, які тримали в автомобілі. Я не встиг заправити свою автівку бензином, а мої дівчата – донька з мамою, невістка з дитиною – встигли і мали навіть запас у каністрах. Тобто, підготувалися. Мабуть, краще за мене дослухалися до думок експертів стосовно початку війни. Тож за нагоди сіли в автівку і поїхали з Чернігова. Щоправда, недалеко, до Андріївки. Там залишалися деякий час, а коли до Чернігова російські війська підступили вже зовсім близько, рушили на Захід країни, а далі – до Польщі.
До речі, через два дні, як вони виїхали з Андріївки, туди прийшли росіяни. Боюся навіть уявити, що би могло бути з моєю юною донькою, молодою невісткою, якій 26 років, колишньою дружиною… Просто Бог урятував, і вони встигли виїхати. А бабуся з дідусем залишилися, росіяни зайшли подивитися, чи нікого немає, пофотографували піч та й пішли. Таким був початок війни для мене і моєї родини…
– Пане Олександре, і під час бойових дій та облоги, й після того, як окупанти покинули Чернігівщину, ви були волонтером за покликом душі...
– Я хотів себе якось реалізувати, шукав, кому можу допомогти. Звернувся до Регіни Гусак як до депутата Чернігівської міської ради і просто активної людини. Запитав, де я можу бути корисним. Побачив, що на базі цього навчального закладу була організована кухня. Коли зникло світло, їжу готували надворі, на вуличній польовій кухні. Дрова привозили небайдужі чернігівці, а також із комунального підприємства. Пригадую, коли після жорстких обстрілів загинуло багато людей, потрібні були труни. Їх робили з обрізків деревини, які люди привозили для розпалювання багаття і приготування їжі.
У реабілітаційному центрі проводив багато часу – допомагав рубати і складати дрова, розвантажувати автівки з продуктами. Їжу, яку там готували, ми розвозили на блокпости, завозили бійцям ЗСУ або вони самі приїжджали і забирали.
Згодом я допомагав відповідальному секретареві Чернігівської обласної організації Національної спілки журналістів України Ользі Черняковій із гуманітарною допомогою для журналістів. І фасувати продукти, й розвозити по домівках – навіть у віддалені райони області. Звісно, це було вже після звільнення Чернігівщини.
Виділяв також фінансову допомогу для ветеранів військової журналістики, за яку купували ліки, надавав безкоштовні юридичні консультації для громадян.
Моя діяльність була відзначена у серпні 2022 року Чернігівським обласним територіальним центром комплектування і соціальної підтримки, за поданням обласної організації НСЖУ, почесною відзнакою – медаллю.
– Ви відомий у Чернігові нотаріус. Розкажіть, як налагоджувалася робота після облоги?
– Окупанти залишили Чернігівщину, і практично одразу я став до роботи. Тоді дуже багато людей потребувало нотаріальних і юридичних послуг. Затребувані були заяви для виїзду дітей за кордон, довіреності на транспортування автомобілів, заповіти. До 11 квітня це неможливо було зробити, бо не працював інтернет, не було електрики. З 11 квітня моя нотаріальна контора запрацювала, надаючи найзатребуваніші на той час нотаріальні послуги.
Коли розпочалися військові дії, від Міністерства юстиції ми отримали вказівку – познімати вивіски з нотаріальних контор, щоби неможливо було ідентифікувати їхнє розташування. Я цього не встиг зробити, бо потрібна була спеціальна техніка. Дехто ж устиг, хтось закрив вивіску темною плівкою. Ви ж, певно, знаєте, як постраждало приміщення першої державної нотаріальної контори, що розташовувалося на Бобровиці. Там упала бомба. Влітку очільниця цієї контори Олена Підгайна звернулася із закликом до нотаріусів – допомогти вивезти архів. Він, на щастя, жодним чином не постраждав, бо зберігався у кімнаті без вікон. Я й ті мої колеги, хто був у місті, відгукнулися на це прохання і вивезли папери до приміщення РАГСу. Наразі робота першої державної нотаріальної контори відновлена повністю.
Коли Чернігівщину визнали областю, в якій уже не ведуться бойові дії, нас підключили до Державного реєстру майнових прав. Це було десь у травні. Всіх, хто підтвердив свою присутність на робочому місці, що вони не виїхали, працюють, приймають людей, включили до переліку нотаріусів, які можуть вчиняти серйозні нотаріальні дії – посвідчення договорів купівлі-продажу рухомого і нерухомого майна, застави тощо. Тобто ми почали повноцінно працювати. Але через відключення світла, внутрішню і зовнішню міграцію людей ділова активність нотаріусів знизилася.
В порівнянні з минулими роками кількість нотаріальних дій зменшилася вдвічі, а то й більше разів. Навіть зараз ми не працюємо в тому обсязі, що був до вторгнення: наш робочий день – лише з 10-ї до 15-ї години. Відповідно до наказу Міністерства юстиції України, нотаріус має працювати не менше п’яти годин на день 5 днів на тиждень. Ми повністю виконуємо цей наказ, а якщо навіть немає світла, вмикаємо генератор. Щоправда, за відсутності централізованого електропостачання, буває, погано працює інтернет. А більшість нотаріальних дій потребує реєстрації в Державному реєстрі речових прав, і робота дуже уповільнюється, але люди з розумінням до цього ставляться. Останнім часом, дякуючи ЗСУ, відключень практично немає.
– Як працюють нині очолювані вами Асоціація правознавців Чернігова та осередок Академії нотаріату України?
– Торік ми ще встигли їх перереєструвати у Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції України. Ця робота зайняла досить тривалий час, оскільки передбачала внесення змін і доповнень, погодження з керівництвом управління юстиції. Тобто це був складний час. Але ми виконали роботу, документацію привели до ладу. До речі, у вересні освятили цю документацію в Катерининській церкві на День нотаріату 2 вересня. Отець Роман, настоятель Катерининської церкви, навіть написав вірш-присвяту - молитву на благо нотаріусів і правників України. Коли приїжджав владика Євстратій, цю молитву ми подали йому на затвердження.
До речі, я і мої колеги маємо досвід викладання у вишах зі спеціальності «право». Тому готові допомагати нашим навчальним закладам, можемо читати лекції, особливо на нотаріальні теми. У Національному університеті «Чернігівська політехніка» є юридичний факультет, а ще право вивчають у Міжрегіональній академії управління персоналом, Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна», Національному університеті «Чернігівський колегіум». Тож хотілося би запропонувати свої знання і досвід у галузі нотаріату для студентів вищих навчальних закладів.
Нагородження Почесною відзнакою Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної пітримки
Я викладав в Академії державної пенітенціарної служби. Маю певні напрацювання, монографію про захист прав та інтересів нотаріусів. Тому актуальні питання можна було б зі студентами обговорювати, зустрічатися, розповідати їм про нотаріат, запрошувати на нотаріальну практику. Це – на перспективу. У нас в області близько 100 нотаріусів. Думаю, дехто із них був би зацікавлений у такій співпраці. А студенти потім визначались би, хочуть вони працювати в нотаріаті чи ні. Сподіваємося, після перемоги будемо це реалізовувати.
Я постійно беру участь у заходах Нотаріальної палати України, Міністерства юстиції України – не тільки в Чернігові, а й інших містах і в столиці. Є міжнародні заходи. Оскільки багато документів оформляються нотаріусами в Польщі, з цього приводу виникає чимало питань. У Нотаріальній палаті України працює комісія з міжнародного співробітництва, яка узагальнює й опрацьовує всі матеріали, спілкується з відповідними органами нотаріату Польщі. Я входжу до складу цієї комісії і планую брати в ній активну участь, вносити свої пропозиції, розробляти єдину нотаріальну практику.
У нотаріальній палаті є і спортивна складова – спартакіади з різних видів спорту: тенісу, важкої і легкої атлетики, плавання, шахів тощо. Днями члени палати й комісії зі спорту зустрічалися та домовилися, що вони не будуть згортати спільну роботу. Єдине категоричне рішення – до цієї комісії не будуть входити ні росіяни, ні білоруси. Їх виключать, натомість запросять інші країни.
– Які нові й корисні нотаріальні документи прийняті у наш непростий час? І з якими проблемами й питаннями люди звертаються найчастіше?
– Нотаріат – це досить консервативна установа з традиційними документами: заповіти, договори купівлі-продажу, дарування тощо. Але через військові дії збільшилася кількість справ, пов’язаних із сімейним станом. Іноді розлучені батьки виїжджають за кордон із дітьми або навпаки – залишають тут дітей. Тож дуже затребуваною стала послуга про укладання договорів про аліментне утримання та виховання дітей. У цьому договорі оговорюються різні моменти – з ким дитина буде проживати, хто утримуватиме, допомагатиме тощо.
Дуже багато приймаємо військовослужбовців, які звертаються до нас за засвідченням їхніх документів: копій, довіреностей, заяв, заповітів. Звичайно, це робиться за пільговою вартістю. А всі консультації безкоштовні. При чому це для військовослужбовців із усієї України, а не тільки з Чернігівщини.
Виникає багато запитань про те, чи можна оформити документи онлайн. На сьогоднішній день онлайн волевиявлення в Україні не передбачено. Для оформлення всіх документів, укладання договорів необхідна лише особиста присутність у нотаріуса в конторі або його виїзд додому й особистий підпис людини під документами та в реєстраційній книзі.
– Ви приватний нотаріус. І це сімейний бізнес. Розкажіть про це.
– З одного боку, це радість, що твоєю справою займаються твої діти. Якось президент нотаріальної палати України Володимир Черниш цитував слова Нострадамуса: «Прийде час, коли світом буде правити професія батька». Це щодо спадковості фаху. Так і відбувається, діти прагнуть іти слідами батька, продовжувати його професію. Мій син Владислав приходив до мене в управління юстиції ще старшокласником, дивився на мою роботу. А зараз він – мій помічник. Владислав та його дружина, моя невістка Наталія, – юристи. Із задоволенням працюємо разом. Вони обоє магістри права, син – доктор філософії в галузі права. У професії – понад шість років. На жаль, торік через війну іспити нотаріату не приймалися. Міністерство юстиції обіцяє, що відновляться цьогоріч.
В цьому трохи сенсу є, звісно. Я плече завжди підставлю, а вони знають, що інколи можуть і розслабитися. Але завжди готові працювати скільки потрібно, допомагати в усьому.
Донька Юля також пішла в нашу професію, зараз навчається на першому курсі юридичного факультету в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Вивчає конституційне право, Конституцію України, теорію і філософію права… Їй подобається, каже, що викладачі хороші, креативні, цікаво викладають. Вона змалечку їздила зі мною на всілякі юридичні конференції, в 2019 році ми з нею були в Харкові. З нами поруч сидів член Асоціації правників України Олексій Резніков. Нині він міністр оборони. Тож правознавство – свідомий вибір Юлі.
– У що вірите сьогодні, чого прагнете найбільше? Яке ваше життєве кредо?
– Вірю в Перемогу України і прагну цього всім серцем. Це найголовніше і найактуальніше сьогодні.
Звичайно, я і мої працівники сприяємо нашим ЗСУ, перераховуючи кошти в різні благодійні фонди, приміром Чернігівський благодійний фонд «Збережемо Україну», фонд Притули та інші. Допомагаємо окремим воїнам, приміром, серед нотаріусів Чернігівщини є військовослужбовець – нотаріус з Носівки Роман Рекуха, який із самого початку війни захищає Україну.
Варто згадати й нотаріуса з Чернігова Сергія Гребенюка, добровольця з першого дня війни, який торік, 11 березня, будучи в підрозділі тероборони, загинув під час бойового чергування внаслідок авіаудару. Світла пам’ять та вічна шана Герою...
В Олександра у справі волонтерства багато однодумців
Мій двоюрідний брат також на фронті з 24 лютого минулого року і наразі служитьна Сході України, тож допомагав йому із теплими речами.
Я не збираюся нікуди виїжджати – ні в Європу, ні в Америку. Ми – демократична європейська країна зі своєю крутою правовою системою, яку потрібно розбудовувати. Тож і будемо працювати в цьому напрямку. До речі, коли донька Юля побувала в Польщі під час евакуації, пожила там місяць, то зрозуміла, як їй не вистачає Батьківщини. Тепер каже, що нікуди з України їхати не хоче.
А життєве кредо? Згадаю Уїнстона Черчилля. Він говорив: ніколи не здаватися. А від себе додам – завжди усміхатися. Бо щира усмішка створює настрій для себе і для людей.
Отже – ніколи не здаватись! А йти вперед і завжди усміхатись!
Розмовляла Людмила ПАРХОМЕНКО
