Волонтерство часто порівнюють із жертовністю, хоч насправді завдяки своїм вмінням та таланту ми можемо вирішувати або ж пом’якшувати суспільні проблеми. Наразі наша головна ціль – наближати перемогу, допомагаючи Збройним силам України, кожному воїну на передовій. У цьому Сусіди.City вкотре переконалися, побувавши в гостях у «Волонтерів Менщини».
Волонтери допомагають вирішувати проблеми
Кожен з нас може впливати на розвиток держави та суспільства. Іноді результат видно одразу, іноді – через багато років. Але долучитися і творити країну, у якій ти хочеш жити, можна вже зараз. Волонтерство – це передусім можливість впливати на те, що відбувається довкола, ініціювати власні проєкти та змінювати країну.
Якщо раніше про зміст поняття «волонтерство» більшість із нас не замислювалися, то з початку повномасштабного вторгнення росії в Україну воно стало дотичним чи не до кожного. Ми, якщо не маємо можливості щось робити самостійно (організовувати збори речей, продуктів харчування, доставку їх для потреб нашим воїнам), то здатні донатити, переказуючи гроші до волонтерських фондів, часом ігноруючи власні потреби, хоч невелику суму коштів, яка, об’єднавшись з іншими внесками, стане в нагоді для закупівлі авто, тепловізорів, генераторів та інших речей.
Отакі вони – волонтери Менщини!
Волонтерство – це можливість впливати на те, що відбувається довкола, ініціювати власні проєкти та змінювати країну. Коли люди стають волонтерами, вони не лише отримують нагоду проявити себе, здобути нові знання і навички, а й намагаються зробити життя інших кращим. В умовах війни це ще й можливість бути причетним до справи, яка свідчитиме про патріотизм.
Волонтерська діяльність ґрунтується на трьох основних характеристиках. Перша – це добровільність. Адже ніхто не може змусити тебе волонтерити: ти можеш самостійно обирати зручний для себе спосіб, час, форму та сферу надання волонтерської допомоги. Неприбутковість є другим чинником, що характеризує цю діяльність. Волонтерська допомога надається безоплатно. Якщо тобі за допомогу пропонують фінансову винагороду чи гонорар – діяльність не буде вважатись волонтерською. Ну і, звісно, ця діяльність повинна мати суспільну користь. Тобто має бути спрямована на пом’якшення або розв’язання соціальних проблем. Волонтери не чекають, поки проблеми громади хтось вирішить, вони самостійно стають рушієм позитивних змін.
Зорганізувалися у перші дні вторгнення росіян
– Свою волонтерську діяльність ми розпочали з першого дня повномасштабного вторгнення, – розповідає менська волонтерка Любов Лиходід. – У фейсбуці побачила оголошення менянки Ксюші Довгополої про те, що існує потреба в ліках для військових у Чернігові. Сконтактувала з мамою Ксюші, переговорили. Потім пішли до міської ради, де озвучили наше бажання бути чимось корисними у цей нелегкий час. Там вислухали нас і порадили спочатку всім десь зібратися та поспілкуватися. Перші збори відбулися в студії декору «Свято Бум». Представники міської ради виділили нам приміщення колишньої художньої майстерні. Роботу тоді координувала Вікторія Неруш. Поступово кількість охочих співпрацювати з нами зростала. До справи долучились Ніна Довгопола, Олена Донець, Юлія Ільєнко, Лідія Самоненко, Тетяна Москаленко.
Алла Головченко доєдналася до «Волонтерів Менщини» в березні. Алла відтоді майже щоденно долає велосипедом 11 кілометрів від Максаків до Мени, щоб долучитися до роботи
За словами Любові Лиходід, наразі організація «Волонтери Менщини» нараховує близько трьох десятків активних учасників та учасниць. Більшість із них і раніше були знайомі, а от Світлана Голуб, наприклад, знайшла для себе нових друзів: вона разом із сім’єю змушена була переїхати до Мени з Харківщини, рятуючись від війни.
Долучилася вся громада
Пані Люба, згадуючи перші дні волонтерства, каже, що багато менянок, які мають основну роботу в Корюківці, не могли тоді доїхати туди, то приходили до художньої майстерні. Перше, чим займалися, – плетіння маскувальних сіток. Їх одразу відправляли нашим військовим. Вони часто робили замовлення, бо мали потребу в сітках визначеного розміру. Проблемою було роздобути основу для сіток. У нашій громаді є майстри, які вміють і можуть виготовляти їх, але у дефіциті були нитки. Однак і ці питання вирішують.
– Закуповуємо сітки аж на Харківщині, – ділиться Любов Лиходід. – І ми дуже вдячні Ігорю Аношку, який допомагає нам у цьому. Наразі чекаємо на чергову партію замовлення, яке зробили ще в жовтні.
Для наших Захисників!
Дуже велику допомогу та підтримку отримали волонтери від жителів громади, які хоч і не брали участі у процесі виготовлення сіток, але приносили тканину та старий одяг. Робили це як індивідуально, так і організовано. Наприклад, підприємство «Мена-ПАК» надало багато робочої форми зеленого кольору. Влітку, коли відчували нестачу тканини захисних кольорів, жінкам доводилося самостійно займатися фарбуванням матеріалу світлих кольорів. Тому фарбу купували на Сумщині. Наразі поки що потреба в цьому відпала, бо займаються виготовленням маскувальних сіток зимового призначення.
Також волонтери виготовляють окопні свічки. Хоча і тут через брак сировини іноді виникають перебої. Тому із задоволенням готові прийняти бляшанки, віск, парафін.
– Мені особливо запам’ятався період, коли Чернігів та інші населені пункти навколо нього потерпали від обстрілів, – згадує пані Люба. – Багато людей там перебували в складних обставинах, залишившись без даху над головою та майна. Тому ми оголосили збір речей, продуктів харчування. Дуже допомагали ті, хто наважувався доставити зібране до місця призначення. Це Олександр Босенко, Михайло Хамула, Дмитро Олещенко та його мама Тетяна Олександрівна. Роблять це вони також на умовах добровільності, власним коштом.
Молодь – в авангарді волонтерства
Жінки-волонтерки стверджують, що стосунки в їхньому колективі ґрунтуються на доброзичливості, довірі та взаєморозумінні. Тут немає керівництва. Вони спільно координують виробничі процеси, а вирішують усе після спільного обговорення та виходячи з нагальних потреб та наявних ресурсів. Часто буває, що виникають потреби в закупівлі чогось необхідного. Наприклад, карематів, шкарпеток, термобілизни, мийних засобів. Тоді доводиться використовувати грошові пожертви, які також роблять жителі Менщини. В художній майстерні для цього встановили спеціальну скриньку. Багато хто з менян знає про це.
Окремо відзначає Любов Лиходід менську молодь, яка приходить на допомогу: плетуть сітки, ведуть соціальні мережі. А ще саме молодь часто стає ініціатором ідей щодо проведення заходів для збору коштів для ЗСУ. Великий збір провели задля купівлі авто для менянина, який перебуває в зоні бойових дій. Для цього хлопці та дівчата організували ярмарок з продажу випічки та виставку картин місцевих художників.
Об'єднані однією справою. На фото Любов Лиходід – друга праворуч
У художній майстерні в очі впадає велика картина на стіні, викладена з пазлів. На ній – зображення храму Василія Блаженного, що розташований у москві на красній площі і є одним із ворожих символів. Молодь проявила креативність і внесла своє доповнення, домалювавши язики полум’я. Цим молоді меняни висловили мрію більшості українців – ворога переможемо! А досягти цієї мрії ми зможемо лише спільними зусиллями.
– Навіть найменші прагнуть волонтерити, – посміхається пані Любов. – Усі ми пам’ятаємо, як під час літніх канікул на Менщині став ширитися справжній бум дитячих «блокпостів». Тоді дітвора часто приносила виручені на «блокпостах» кошти. Хтось із дітей влітку також долучався до плетіння сіток. А вже коли почалося навчання в школі, то організовуються цілими класами: малюють, виготовляють обереги для наших захисників (до речі, вони дуже тепло відгукуються про них), організовують збори речей, а ми вже допомагаємо все це відправити на Схід. Тому, щоб відзначити дітвору, організували для них свято Миколая з символічними подарунками. Для цього молодь ініціювала акцію «Принеси малюнок – отримай подарунок».
Волонтерська географія
«Волонтери Менщини» налагодили тісну співпрацю з менянами Олексієм Прищепою та Володимиром Самусем. Переважно це роблять тоді, коли доводиться спільно докладати зусиль у придбанні вартісних речей. Нещодавно провели акцію зі збору коштів на придбання автомобіля. В результаті – авто вже на передовій. Також контактують з волонтерами Чернігова та сусідніх громад. Така співпраця вигідна для ефективної логістики як у межах Чернігівщини, так і під час доставки необхідного на фронт.
– Також співпрацюємо з волонтерськими осередками, які розташовані в селах, – вступає в розмову Алла Головченко. – Часто зв’язок з ними тримаємо через старостати. Восени, коли збирали овочі та фрукти, теплі речі, дуже сприяла цьому Киселівська, Куковицька, Макошинська, Максаківська, Лісківська, Покровсько-Слобідська, Дягівська громади. Хотіла б сказати, що не тільки Менщиною обмежується географія наших помічників. У селі Лави, що в сусідній Сосниччині, мешкає багатодітна родина (п’ятеро дітей), яка кожного тижня щось привозить: овочі, фрукти, в’язані шкарпетки, нитки для в’язання, якісь смаколики. Щомісяця робить пожертви пані Анна з села Галайбине (Борзнянщина).
Разом з головою Корюківської РВА Іваном Ващенком
Алла каже, що переважно отримувачі допомоги від «Волонтерів Менщини» – підрозділи, де проходять службу жителі Менщини. На стіні художньої майстерні висить жовто-блакитний стяг з їхніми підписами. Це – подарунок від воїнів-земляків. Менська волонтерська бригада потоваришувала з хлопцями, які родом з інших регіонів України, але раніше дислокувалися на Менщині, а потім поїхали на передову.
– Вони зверталися до нас, коли в чомусь мали потребу тут, у Мені, – каже Алла Головченко. – А тепер за необхідності з передової телефонують нам, а ми намагаємося виручати їх.
Працюють в умовах, наближених до фронтових
Умови в приміщенні художньої майстерні не зовсім такі, щоб волонтери комфортно почувалися. Воно не опалюється, водопостачання немає. Але важливість справи, якою займаються волонтери, відсторонює негаразди.
Завдяки Михайлу Хамулі в одній з кімнат облаштували грубу-буржуйку, біля якої тепер можуть не тільки погріти руки, а й навіть закип’ятити на ній чай. Тому жінки жартують, що працюють в умовах, наближених до фронтових. Але і за таких умов часом влаштовують святкові моменти: навесні їздили на фотосесію з першоцвітами, організували День вишиванки та День українського народного танцю.
Слава ЗСУ!
Волонтерки кажуть, що наразі актуальними залишаються нитки для плетіння сіток чи готові основи для них, тканина білого кольору (це може бути вживаний, але чистий одяг чи постільна білизна), віск, парафін. А ще їм хочеться, щоб місцева влада більше з ними комунікувала, бо, допомагаючи іншим, волонтерський центр також потребує допомоги.
– Дякуємо, що на десятому місяці діяльності нас наче як помітили – на День волонтера ми отримали відзнаки від міськради, районної та обласної адміністрацій, – каже Любов Лиходід. – У нас бували (звісно, не з порожніми руками) голова Корюківської районної військової адміністрації Іван Ващенко та Корюківський міський голова Ратан Ахмедов.
Збір необхідних речей та продуктів не припиняється, бо все, що приносять меняни та передають жителі сіл Менщини, одразу ж відправляється тим, хто цього потребує. Ось і зараз оголосили збір для дітей з деокупованих територій Ізюмщини, аби вони у вирі війни не втратили відчуття смаку новорічного дива. Всі, хто готовий надати допомогу, можуть з 9 до 14 години щоденно звертатися до художньої майстерні.
