Писати про колегу, якого дуже добре знаєш, здавалося б, легко. Але є окрема тема, коли твій колега, поряд з професійними обов’язками, займається ще й волонтерством. Олексій Прищепа – редактор Сусіди.City. Майже 10 років волонтерить для ЗСУ. Скільки за цей час за його участі передали допомоги нашим захисникам – важко порахувати. З початку повномасштабного вторгнення московитів в Україну Олексій разом з жителями Менщини ще більше допомагає нашим воїнам. Поговорили з ним, як усе починалося і як зараз бути волонтером.
– Твоє волонтерство. З чого все почалося?
– Моїм першим волонтерським досвідом стала поїздка до військового підрозділу, який базувався у нашій області у 2014 році біля прикордонного села Гремяч на Новгород-Сіверщині. А реальним поштовхом стала поїздка навесні 2015 року на схід України. Вона перевернула мою свідомість, змінила ставлення до подій в країні і загалом змінила моє життя. Враження від зруйнованих будинків, розбитої військової техніки, розповіді військових призвели до усвідомлення того, що армії потрібно допомагати.
– Хто дає пожертви на армію?
– Сьогодні, мабуть, мало знайдеш людей, які не є благодійниками. Діти, що організовують блокпости, збираючи кошти, люди пенсійного віку, які з кожної своєї пенсії донатять, заклади освіти і культури, що проводять благодійні ярмарки і концерти, представники місцевого бізнесу.
Є люди, які з перших днів великої війни систематично передають гроші. Є наші земляки за кордоном, які допомагають, перераховуючи немалі кошти. Хочу особливо відзначити фермерське господарство «Бутенко».
Є люди, з якими співпрацюю вже багато років. Важливо, що є підтримка, розуміння і миттєва реакція на прохання допомогти. Можу назвати дуже багато прізвищ, але вважаю, що прийде час і для цього. Адже війна триває. Просто скажу, що дуже вдячний кожному, хто довіряє і допомагає.
– Розкажи про період 2014–2022 років. Кому і як допомагали, за рахунок чого це робили?
– У 2015 році, коли я розпочав свою волонтерську діяльність, армія була не просто не забезпечена – хлопці були реально голодні і не мали практично нічого. Врізався у пам’ять епізод: солдати з військового підрозділу – у гумових шльопанцях. Основний акцент був на продуктах харчування – овочах, консервації, крупах тощо.
Допомагали звичайні люди як у Мені, так і в селах: приносили продукти до будинків культури, сільських рад. В організації сприяли сільські голови. Підприємці допомагали з придбанням таких речей як бензопили, будівельні матеріали тощо.
Наш постійний екіпаж – Олег Жураковський і я. Третій учасник був змінний. Іноді це була Алла Головченко. Вона, до речі, зробила великий внесок в організацію зборів по селах. Згодом помічали, як змінювалася наша армія, як покращувалась ситуація з її забезпеченням. Приємно було усвідомлювати, що це все – не без допомоги армії волонтерів, до складу якої входимо і ми.
– Чи є різниця у волонтерстві тоді і тепер?
– З першого дня повномасштабної війни через нашу спільноту «Менщина HELP АТО (ООС)» пройшло майже 3,7 мільйона гривень. Зараз запити серйозніші: дрони, тепловізори, засоби зв’язку.
Мар’їнка, 2017 рік, тактична група «Білорусь»
Постійно звертаються хлопці з проханням про допомогу у придбанні плитоносок. На такі речі потрібні великі кошти. Але наразі є люди, які допомагають дуже серйозно. Хлопці з передової і я особисто безмежно вдячні Дмитру Назаренку, який щомісячно надає нам засоби зв’язку для захисників на «нуль» безкоштовно. Також багато отримав від нього якісних плитоносок.
– Чи маєш алгоритм роботи: як визначаєш пріоритетність придбань, черговість відправлень, як налагоджений зворотній зв’язок?
– Так, пріоритет – для підрозділів, які перебувають «на нулі». Формую чергу із запитів. Вона рухається у залежності від зібраних коштів і придбання замовленого. Маю зараз чергу із запитів з передової. Бувають ситуації, коли виконую запит поза чергою, наприклад, декілька разів військові повідомляли, що все майно знищене після обстрілів. Зворотній зв’язок – постійний: списуємось, зідзвонюємося. Завжди прошу фото – підтвердження отримання.
– Чи визначив для себе перелік поставників? Чи є розходження в цінах? Як у такому разі дієш?
– Ціную кожну копійку, тому доводиться постійно звіряти ціни. Зараз вже є партнери, які надають знижку. Для прикладу: за оптичний тепловізійний приціл, який скрізь коштував 131 тисячу гривень, я заплатив 98 тисяч. Важливо також розумітися на предметі покупки. Детально узгоджую характеристики та вимоги з військовими.
– Яке замовлення було найвартіснішим?
– Більше половини зібраних коштів витрачається на таке обладнання як тепловізори та прилади нічного бачення (1,5 мільйона гривень), квадрокоптери (230 тисяч гривень), спорядження та одяг (303 тисячі гривень). Решта – автозапчастини, засоби гігієни, засоби живлення, медикаменти, радіостанції, інженерне та саперне обладнання, інструменти, комплектуючі до зброї. Всі логістичні витрати (перевезення, доставка) також оплачуються з благодійних коштів. Наразі вони складають 17 тисяч гривень.
– У Мені є декілька волонтерських осередків. Функціонують вони також і в сусідніх громадах. А чи існує якесь волонтерське братство? Як взаємодієте між собою?
– Спілкуюся з волонтерами з Чернігова, Городні, Сосниці. Нещодавно познайомився з волонтерами Новгород-Сіверського. Між собою ми підтримуємо зв’язок, спілкуємося, допомагаємо один одному, обмінюємось інформацією.
Маю знайомих волонтерів і за кордоном. Деякі речі замовляв у європейських країнах. Знаю, що ця робота не проста. Вона вимагає віддачі, сил, енергії, часу, тому вдячний колегам за розуміння і підтримку. Таке спілкування важливе.
– Твоя робота не обмежується лише Меною і Менщиною. Ще в 2014–2022 роках подорожував з волонтерською місією на схід. Тепер додався й південний напрямок.
– Практика поїздок на передову у мене є з 2015 року. Але сьогодні ці поїздки активізувалися. Якщо раніше ми їздили з Олегом Жураковським, то зараз роблю це з Романом Бутенком. Родина Бутенків саме для таких цілей спеціально придбала авто.
За останні пів року таких поїздок було три. Ми відвідали хлопців-земляків, які перебувають там, де сьогодні особливо гаряче: Харківщина, Донеччина, Херсонщина...
Зазвичай ці подорожі займають дві доби
Сама поїздка – це маса вражень: розпач від побачених руйнувань, ненависть до ворога. І водночас – тепло і радість зустрічей з людьми, яких знав, з деким дружив ще в мирному житті.
Наші візити для хлопців мають значення: для них це так, неначе б вони побували вдома і зустрілися з рідними. Пригадується одна поїздка, з якої ми поверталися до Мени з одним із наших захисників, якого якраз відпустили у короткострокову відпустку.
Хочу подякувати всім, хто не стомлюється донатити на ЗСУ заради нашої перемоги. Дякую тим, хто розуміє і підтримує волонтерство, готовий прийти на допомогу.
Волонтерство – це цілодобова діяльність, яка позбавляє не лише вільного часу та вихідних, а й змушує відсторонити сімейні справи, спілкування з рідними. Тому особливо хочу подякувати своїм рідним за терплячість і готовність стати поряд зі мною, щоб пакувати та вантажити ті речі, в яких особливу потребу мають наші захисники.
Усі, хто бажає підтримати бійців на фронті:
- волонтерська карта ПриватБанку
5168 7554 7179 8070
Отримувач – Прищепа Олексій Миколайович.
