Сьогоднішній ранок хоча як для середини липня і прохолодний, але видався сонячним. Саме в такий день хочеться прогулятися. Тим більше сьогодні – День святих апостолів Петра і Павла. У мене ж видається нагода залишити робочий кабінет і на виконання журналістського завдання вирушити до Менського зоопарку та провести в ньому день.
Менська екзотика – наше «MENA ЗОО»
Зоопарком вже нікого не здивуєш ні в самій Мені й на Чернігівщині загалом. Усі, хто буває в нашому містечку (навіть проїздом), не оминають нагоди заглянути до звіринця. А от ті, хто приїжджає сюди з поза меж області, приємно дивуються, коли бачать охайний вхід з вивіскою «MENA ЗОО».
Зоопарк привітно зустрічає відвідувачів
Восьма тридцять ранку. Наближаюся до прохідної. Саме там є вся інформація, яка може стати в нагоді. Двері закладу відчинені для відвідувачів з 8 до 17 години. Ціна квитка для дорослих – 100 гривень, для дітей віком 5–14 років – 60 гривень. Безкоштовно можуть мандрувати зоопарком малюки віком до 5 років, діти-сироти до 18-річного віку та й дорослі, що мають інвалідність.
Зоопарк – не просто звіринець
Пояснюю причину свого візиту і потрапляю за поріг прохідної. Відвідувачів такої ранньої пори ще мало, але життя вже вирує. Доглядачі годують тварин, хтось підмітає доріжки. Підходжу ближче і помічаю Зінаїду Максименко, директорку зоопарку. З нею ми давно знайомі, бо не раз готували матеріали про наш зоопарк, який вже майже пів століття є справжньою родзинкою не лише Мени, а й усього Сіверського краю.
– Три гектари – це чимала територія, яка постійно потребує догляду, – каже директорка. – Тому працівники не встигають все охопити. Це ж не просто підмести доріжки, а й прополоти клумби, покосити газони, побілити бордюри, пофарбувати вольєри та огорожу.
Пані Зінаїда розповідає, що в зоопарку зайняті 44 працівники.
– З початком війни семеро наших співробітників мобілізовані до ЗСУ, – каже вона. – Переважна частина чоловічого персоналу – пенсійного віку. Молодь не дуже хоче тут працювати, бо заробітна плата невелика – «мінімалка». Тому на плечі тих, хто у нас працює, лягає великий обсяг роботи. Сьогодні, наприклад, щодня треба накосити трав’яної маси аж три тонни. А ще йде заготівля сіна на зиму. Все це треба завантажити, привезти. Ці ж працівники двічі на тиждень вантажать і вивозять сміття із зоопарку. Охоронці, які залишаються на чергування після закриття закладу, не просто слідкують за територією. Вони також мають додаткові завдання. В теплу пору – підмітання доріжок, а взимку рубають дрова. Всім знаходиться робота.
– Буває, що працівники приносять з дому кабачки, огірки, яблука, – каже пані Зінаїда. – Ми не відмовляємося від того, коли жителі Мени і громади приносять овочі чи фрукти, які мають у надлишку у своєму господарстві.
Проходимо повз вольєр, де знаходяться корови зебу, Зінаїда Сергіївна з кучі свіжо скошеної трави, що лежить поряд, бере оберемок і підносить до годівниці. Бичок-велетень на ім’я Малиш, який стояв трохи поодаль, одразу неквапно став підходити і ласувати зеленню.
Зоородина з тисячі голів та хвостів
Сонце піднялося вже вище і все більше нагрівало літній день. Зупиняюся біля озерця з водоплаваючими птахами. Пелікани невеличкою зграйкою стоять біля огорожі і чекають, що відвідувачі пригостять смаколиком. Зінаїда Максименко розповіла, що відвідувачів просять утриматися від годівлі тварин, однак вони все одно це роблять. Доглядачі не забороняють.
Нещодавно стався інцидент, коли одні відвідувачі зробили зауваження іншим (це були військовослужбовці), бо побачили, що ті годували хлібом пеліканів, які живляться лише рибою. В підсумку наші захисники все зрозуміли і пообіцяли, що так більше не робитимуть.
У сусідніх озерцях мешкають лебеді. В одному – чорні, в іншому – білі
Лебеді неквапно пропливають по плесу, у воді під ними видніється цілий риб’ячий косяк, який при зустрічі з птахами злякано відвертає в сторони.
Помилувавшись птахами, прямую далі повз вольєри з копитними тваринами: верблюд, антилопи нільгау, лама, благородні олені, зебра, ціла отара кіз та овець, бики ватуссі, буйволи та бізони…
Доглядальники Тетяна Біда та Василь Дем’яненко годують тварин
Годування, за словами Зінаїди Максименко, відбувається за графіком, до якого тварин привчили доглядачі. Наприклад, хижі тварини отримали їжу зранку, а вдруге – в проміжку часу з 15 до 16 години.
Копитні тварини декілька разів отримують сіно чи зелену масу, а ближче до обідньої пори – концентровані корми, каші, макуху, хліб. Птахам їхню денну пайку зерна засипають зранку, по обіді додають зелень.
Побувавши вперше, сюди повертаються знову і знову
Ближче до обідньої пори помітно зростає кількість відвідувачів зоопарку. Ще на прохідній дізнався, що війна вплинула: якщо раніше в літню пору тут не було такого дня, щоб не приїжджав автобус з екскурсійною групою (як дитячою, так і дорослою), то ось уже друге літо такого нема. У червні декілька груп школярів було. Зараз щодня в середньому Менський зоопарк відвідують 80–100 чоловік. Кажуть, все залежить від погоди і дня тижня: у вихідні і свята – більше, в будень – менше. Останнім часом часті гості в зоопарку – військові.
По дорозі до будинку, де мешкають папуги зустрічаю цілу родину, яка вирішила відпочити в зоопарку.
Це – Кравці та Шипіцини з Авдіївки (Понорницька громада)
– Ми не вперше відвідуємо зоопарк, – каже Юлія Шипіцина. – Нам тут подобається. Кожного разу бачимо щось нове. І тварини, і територія доглянуті. Працівникам хотіла б подякувати і побажати терпіння, бо це великий труд.
Мама пані Юлії Інна Кравець додає, що хоч і не вперше тут буває, але кожного разу їй шкода тварин, які перебувають не на волі, а змушені все життя проводити за огорожею.
На клумбах біля «папужника» і в самому приміщенні, де гамірно від пташиних звуків, впізнаю знайомий «почерк» працівниці зоопарку Ірини Щербини. Це її руками виготовлені декоративні садові скульптури та композиції.
Післяобідня пора. Відвідувачів у парку достатньо. Біля вольєру з мавпами особливо людно. Діти дуже полюбляють зупинятися тут, бо мавпочки такі забавні! Їхні хитрі очі дивляться на гостей з-поза решітки в очікуванні якогось солодкого гостинця. А коли його отримують, миттю з’їдають на місці або ховаються до будиночка.
Зінаїда Максименко розповіла, що цього року придбали двох полярних вовків. Але юрба відвідувачів стоїть не біля них, а біля кліток з тиграми та левами. Ті вже отримали свою порцію м’яса і спокійно лежать на лавах в затінку. До речі, щоденно на таку кицю м’яса треба до 10 кілограмів.
До воєнних реалій пристосовані
Над Меною лунає сигнал повітряної тривоги. У зоопарку на такі випадки передбачені два укриття. Про їх наявність довідався на вході з інформаційної дошки. А потім попередила чергова на прохідній: одне знаходиться в підвалі приміщення тераріуму, а друге – в іншому кінці зоопарку. У другому ми побували: раніше це був звичайний погріб, але тепер призначення інше. Тут є лави для сидіння, пакування з питною водою.
На щастя, тривога виявилася нетривалою – десь через 20 хвилин зміг піднятися нагору. Але цього часу вистачило, аби не нудьгувати в очікуванні відбою, а переглянути експозицію мешканців тераріуму, серед яких різні види плазунів, павуків, жуків та акваріумних рибок.
На відкритому озері бачу пару білих лебедів з цьогорічним потомством
Лебедята з мамою-лебедихою спочатку були поодаль, але коли вгледіли, що за ними уважно стежать з берега, стали підпливати ближче. Малеча ще зовсім не схожа на своїх дорослих батьків, радше на гусей. Але мине трохи часу і вони, ці сірі пташенята, наберуть благородного вигляду.
А завтра буде новий день. У зоопарку – теж
Присів відпочити на лаві в сквері, що поряд з дитячим ігровим майданчиком. Помічаю, що ворота біля прохідної час від часу відкриваються, аби заїхав транспорт, який привозить корм.
Невгамовна дітвора не відчуває втоми від проведеного часу знайомства з мешканцями зоопарку. Вона продовжує розважатися на гойдалках. Їхні батьки, так само, як і я, трохи стомлено почуваються на лавках, але мужньо чекають своїх чад, поки ті натішаться.
До закриття зоопарку залишається пара годин
Тим часом доглядачі завершать свої щоденні клопоти і передадуть заклад під охорону. Охоронці перевіряють, чи всі вольєри надійно зачинені, оглядають, чи всі тварини почуваються добре.
Після цього аж до наступного ранку в зоопарку настає тиша. Хоча тишею це назвати важко, бо хтось мукає, хтось клекоче, а хтось загрозливо ричить. До всього цього меняни давно звикли.
