У неділю, 15 жовтня, холминці та жуклянці прощалися із загиблим 45-річним військовим Олександром Крепсом.
Народився Олександр Миколайович 31 жовтня 1977 року в Жуклі, де й пішов до школи. Невдовзі з матір’ю виїхали на Сумщину. Там закінчив 9 класів Березівської школи в Глухівському районі. У Глухівському профтехучилищі освоїв професії електрика-майстра холодильного обладнання та тракториста. Трудовий шлях розпочав трактористом у колгоспі на Сумщині.
У 1999 році з родиною повернувся в Жуклю. У селі одружився, народилися двоє синів. Олександр влаштувався звалювальником лісу в Жуклі. Перший шлюб чоловіка розпався. Одружився вдруге. Останнім часом трудився електромонтером у Корюківському РЕМ.
До лав ЗСУ був призваний 29 травня 2023 року. Служив гранатометником одного з підрозділів військової частини А0224. Смертельне поранення отримав 9 жовтня поблизу села Новомихайлівка Донецької області.
Олександр із побратимомФото: Надане дружиною загиблого
— Коли я побачила, що 10 жовтня до фельдшерського пункту йдуть четверо військових, серце защеміло, бо все зрозуміла, — розповідає його дружина Валентина Крепс із Холмів, яка працює фельдшеркою в Жуклі. — Я ж 1 жовтня тільки повернулася від нього, з Донеччини… Сама їздила туди, на передову, бо Саша так хотів, завжди питав: «Ти приїдеш? Ти приїдеш?» Я розуміла все, що мене може там чекати, бо свого часу працювала в військовому госпіталі в Афганістані. Проте поїхала.
Валентина Миколаївна жила в покинутому будинку, власниця якого виїхала в росію. У тому населеному пункті залишило жити 90 людей. І вона три тижні жила. Чоловік придбав холодильник, духовку. Готувала хлопцям різні смаколики. Особливо вони любили вареники.
— Саша був дуже радий, що я приїхала, — говорить дружина. — Не було жодного дня, щоб уранці та ввечері не дарував мені квіти. Казав: «Їдь додому, позакриваєш усе, що треба, й приїдеш знову».
У погане жінка не вірила, бо вже був випадок, коли чоловік не телефонував їй близько місяця. Не було можливості. «Після одного випадку його взагалі прозвали «потеряшкою», — пригадує Валентина Миколаївна. — Це коли протягом доби за ним полювали й дрони, і танк, і снайпер, а він лежав нерухомо у розбомбленому будинку, де лишилися три стіни й старий диван, що став його прихистком. Його побратими, мабуть, і не вірили, що йому вдалося врятуватися. А Саша пригадував, як важко було залишитися без води…»
Валентина й Олександр лише три роки прожили разом. Дружина згадує його дуже уважним. «Приїжджаю на роботу в Жуклю, а в замочку вже квіти хтось лишив із самого ранку. Це був Саша. Завжди купував солодощі й мені, і мамі».
Олександр був майстром гирьового спорту, мав близько 30 медалей, кубки та грамоти за успішне виконання силових вправ на різноманітних змаганнях. Каже, що чоловік завжди й в усьому хотів бути гідним прикладом для своїх дітей, щоб сини пишалися ним.
Олександра Крепса поховали на одному з кладовищ у селищі Холми, де проживає дружина. Окрім неї і дорослих дітей, в загиблого бійця залишилися матір Валентина Михайлівна Шульга і двоє братів. Сергій проживає з мамою у Жуклі, Юрій — військовий медик.
