У Шишківці поштова машина буває у середу. Якщо пенсій нема, розвозять періодику по вулицях, адресно. А коли «пенсійний» день, то сільчани йдуть у приміщення старостату, де забирають і свою пресу.
— Лише свій «Маяк» не забираємо — беремо на всю вулицю, — каже Ольга Степанівна. — Коли я, коли наша соцробітниця Таня. Завжди з нетерпінням чекаю на «районку»! Люблю почитати про цікавих людей, долі, новини нашої громади. Нам у прикордонні важливо знати, що відбувається в громаді саме з газети, бо їй довіряємо. Радію, коли когось вітають. А часто буває, що лише з поминань дізнаєшся, що не стало знайомої людини. Таке життя…
Для мене «Маяк»— це своя газета, яка пише про наших людей, наче про велику родину. І коли я дізнаюся, що хтось не передплачує свою «районку», обурююся, бо не розумію їх. Як так можна жити? Може не бути грошей «виписати» на рік — можна ж передплатити на пів року чи три місяці. Але щоб зовсім без газети — це нонсенс.
Ольга Бардакова
Газета для Ольги Степанівни — розрада від переживань і відпочинок від сільської праці. Ще тримає корову й троє свиней, хоч все це на її жіночі руки. Доглядає 42-річного сина, якого отримана травма прикувала до ліжка два роки тому. Має ще сина й доньку в Чернігові, радіє п’ятьом онукам. Особливо переживає і молиться за старшого, 23-річного, який нині воює, був поранений.
Ольга Бардакова понад усе чекає на особливий «Маяк», той, який сповістить про перемогу України у війні. І просить Бога, щоб кожна матір дочекалася свого сина.
