Такого, як Дружок, в Олександрівці Корюківської громади більше немає. Безпородний собака, який більше ніколи не зможе бігати як раніше, віднедавна ганяє на власному транспорті, дивуючи інших чотирилапих і сільчан. Інвалідний візок йому замовила хазяйка, бо Дружок для неї — не просто пес, а споріднена душа.
Приблуда
Він обрав її сам. Років із вісім тому взимку на подвір’ї Віри Анапрієнко, завідувачки Олександрівського дитсадка «Малятко», невідомо звідки з’явився цей дворняжка. Жінка спочатку гнала його з подвір’я, де й своїх двоє собак і четверо котів, але він не йшов.
Пес спав на сіннику, а потім якось наважився прийти на поріг. Подивилася на нього Віра Петрівна — і налила теплого молочка. Її чоловік Валерій поставив у дворі третю будку, утеплив запашним сіном. Так у родині Анапрієнків з’явився Дружок. Домашні Юг і Берта одразу прийняли нового хвостатого.
Віра Анапрієнко
— Він швидко звик до нас, а ми до нього, — каже Віра Петрівна. — Мені він узагалі як споріднена душа, всюди слідом, куди б не пішла: у дитсадок, у старостат тощо. Діти в дитсадку всі його знають і люблять, бо добродушний, лапу подає. На город мене проводить і чекає у спеку, скільки б я там не була. Односельці сміються, що ніде не пройду непоміченою — Дружок видасть! Він дуже розумний собака: у дитсадку, де діти, не гавкає, а вдома у двір чужому ще спробуй зайти!
Неприємність на день народження
Біда з Дружком сталася цьогоріч 23 липня, у день народження його хазяйки. Зранку вона ще нагодувала його — дала бульйону, хліба накришила. А надвечір Дружка доставили додому сільські хлопці, бо сам іти пес уже не міг. Біля Будинку культури його збила автівка.
— Подивилася на нього: страшний, побитий, — пригадує Віра Петрівна. — Скавчить, і сльози з очей течуть. Я плакала, бо думала, що він і добу не проживе. А він тримався, тож у найближчий день прийому повезли його з батьком в Корюківку до ветеринара Ігоря Ярини. Ігор Петрович оглянув, написав лікування та порадив зробити рентген у Чернігові, бо схоже на пошкодження хребта.
Пам’ятаю, віднесла Дружка в автівку до батька, а сама пішла ще по роботі у відділ освіти, культури, молоді та спорту. Несу документацію, а сльози течуть самі собою. Аж назустріч Алла Кириченко, голова профспілкової організації освітян і відома в місті захисниця тварин: «Що сталося?» Я й розповіла. Алла Анатоліївна вислухала та порадила, куди звернутися в Чернігові, де зробити рентген, - каже жінка.
А наступного дня після відвідин ветеринара в Корюківці Віра Петрівна з Дружком були вже були в чернігівській клініці «Акула» на прийомі в лікаря Олександра Кулакова. Жінка подивилася: навколо лише породисті тварини й тільки вона з безпородним Дружком. Їй байдуже, аби лише Дружка вилікувати.
— Лікар оглянув, зробили рентген: перелом хребта, порушено кістковий мозок, — згадує Віра Анапрієнко. — Стало зрозуміло, що стати на задні лапи Дружок більше не зможе, бо частково паралізований. Він може пересуватися, тягаючи нечутливий зад, але бігати — ні. З приємних новин — пес не відчуває болі. Лікар сказав, якби йому виготовити візочок, то колеса виконуватимуть роль задніх ніг, а конструкцію можна виготовити з легких поліпропіленових труб на воду…
Інвалідний візок для собаки
Віра Петрівна пожвавішала. Раділа, що Дружку хоча б не боляче. А решта — тільки від неї залежить. Почали з рідними шукати в Інтернеті майстрів, які б взялися за їхнє замовлення. Знайшли такого на Харківщині. Надали необхідні заміри: об’єм грудної клітки, довжина тварини, відстань між передніми й задніми ногами, об’єм стегон тощо.
Майстер спочатку надіслав макет візочка, а за місяць (бо була черга) і сам виріб вагою 4 кілограми. Щоправда, порадив зробити каркас із металевих труб для 13-кілограмового Дружка. Засіб пересування заважив 4 кілограми. Забирали його Анапрієнки на Новій пошті в Корюківці.
Інвалідний візок обійшовся у 5500 гривень. На це обладнання господарям допомогла грошима зоозахисниця Алла Кириченко. А водій, з вини якого сталася трагічна для Дружка ДТП, надав кошти на лікування собаки. Віра Петрівна не тримає на нього зла, бо від такого, вважає, ніхто не застрахований. Добре, що Дружок живий.
Дружок одразу опанував нову конструкцію, яка замінила йому задні ногиФото: Надане Вірою Анапрієнко
Жінка вдячна за допомогу всім, хто підтримав її фінансово й морально, зокрема, колективу зоомагазину «Кіт Тео», Ірині та Світлані Титенко, які до тварин ставляться як до людей, надають вичерпну інформацію, консультують у будь-який час. Лікарям-ветеринарам, які лікують тварин за покликом серця, майстрам, які допомагають зробити повноцінним життя скалічених тварин. Мабуть, на те ми й люди.
А Дружок тепер має свій транспорт. Хвилювалися всі: чи справиться? Але марно.
Відправили відео майстру з Харківщини. Чоловік проконсультував, як правильно відрегулювати дуги та ремінці, щоб собаці було легше. Анапрієнки стараються не відпускати свого улюбленця на візочку самого, щоб не заплутався десь колесами. Вигулюють на повідку.
Любить возитися з Дружком і найменший Анапрієнко — трирічний внучок Платон. Коли приїздить з батьками з Корюківки, радо допомагає годувати курей, влітку - возити ботвину. Ходять з бабусею і Дружком на прогулянки.
Проте «запрягають» Дружка не завжди. По двору він приловчився ганяти на двох передніх. Щоправда, в будку не залазить. По теплу йому на ґанку настеляли мішок і пелюшки. Восени уподобав собі місце під грушею, де з опалого листя утворилася м’яка подушка. А з приходом зими живе то в сарайчику, то в коридорі. Правда, в сараї з худобою йому подобається менше, хоч там і настелено, й утеплено. Тож частіше - в коридорі, ближче до людей. Любить, щоб йому увагу приділяли, почухали за вухом.
Коли сільські вулиці почищені від снігу, випускають на прогулянку. Утеплюють травмовані лапи светром, на який зверху вдягають ще й поліетиленовий пакет, щоб «шуба» не промокла. Дружок не пручається, бо холоду боїться.
Віра Анапрієнко зізнається: що б не було - скривдити Дружка не дасть і в біді не залишить. Бо він для неї вже як член сім’ї, як друг. А друзів у біді не лишають.
