Кожного року теплої пори Лариса Булавіна на кілька місяців повертається з Ізраїлю до своєї корюківської квартири. Сусіди.City скористалися моментом і розпитали землячку про життя на дві країни.
Життя на дві країни
В Їзраїлі Лариса Булавіна проживає уже шість років. Спочатку син Вадим 2000 року виїхав в Ізраїль, потім вона.
А з семи років мешкає у Корюківці. Сорок років відпрацювала методистом у будинках школяра та культури. Вела різні гуртки для дітей.
Непосидюча, небайдужа. Натуру завжди мала бойову. Може тому, що народилася в окопах Сталінграда. Батьки-фронтовики пройшли три війни. Мати — медик, тато — військовослужбовець.
Доля чи добрі люди не раз захищали її від смертельних небезпек.
Був випадок, коли багато років тому переправлялися наші поранені через Волгу на плотах з підручних засобів. А ворожі літаки розстрілювали їх, незважаючи на медичні червоні хрести на тих плотах. Маленька Лариса тоді лежала у плетеному кошику, і поранений солдатик прикрив її від куль своїм тілом.
Сам загинув, а вона живе й досі.
Місто Афула поблизу Назарета
Місця, де зараз живе наша землячка, — біблійні. Кожен камінь біля тамтешніх шляхів міг би розповісти безліч історій, про які ми дізнаємося у школі, читаємо книги чи дивимося фільми.
На кожному кроці туристичні об’єкти. У древніх купальнях ще Александр Македонський плескався, Катерина Друга та інші. Ізреельська долина ділить країну навпіл, там найродючіші землі. Як там гарно, не повіриш, що навколо все-таки пустеля!
Лариса Григорівна винаймає квартиру у семиповерховому будинку, де всі мешканці російськомовні. А вона й зараз спілкується гарною українською, залишається громадянкою України.
Показує на планшеті, у смартфоні — які вечори української пісні там проводять, як гарно усі співають! Пенсіонери там живуть класно, каже жінка. Клуби за інтересами, бібліотеки, море, гори. Багато вихідців з колишньої нашої держави.
У її рідні стільки всякої крові змішалося, є і болгарська, і арабська, і якої тільки нема!
Підтримує її син, який проживає у Тель-Авіві. Вадим винаймає квартиру, а вона йому допомагає в домашній роботі. Працює рятувальником у басейні.
Захоплюється рослинами, на балконі помідори вирощує. Знайшов корінець орхідеї — виростив, он зацвіла як гарно! Є така зелень, що на одному кущі білі й блакитні квіти цвітуть.
І будинки не одноманітні, чи не кожен оригінальної архітектури. У горах козли-архари з великими загнутими рогами скачуть, кактуси красиво цвітуть.
Бедуїни досі живуть древніми звичаями, хоча одні їздять на верблюдах, а інші — на авто. Ціни порівняні з нашими, фрукти дешевші.
Лариса Григорівна запрошує усіх побувати у цій країні. Візи не треба, он з Борисполя прямим рейсом на Тель-Авів. І не так вже дорого. У холодну пору — близько 150 доларів переліт, у теплу удвічі дорожче, бо сезон відпочинку і мандрівок починається, ціни піднімаються.
Поруч — війна
Лариса Григорівна багато фотознімків робить у Корюківці, Чернігові, щоб показати наше справжнє життя своїм подругам. Вони збираються там, вечори проводять, українське вбрання одягають і пісні співають хором.
Брат її Борис Булавін часто до неї прилітає зі Славутича. Собака її кімнатна Ніка — теж корюківчанка, звідси привезена. Як почує звук сирени під час обстрілу ракетами з палестинської території, ховається під диван.
Жінка каже, що коли жила в столиці Тель-Авіві, бачила обстріли. Хоча є «Залізний купол» з протиракетних комплексів, які ефективно збивають ті ракети. Люди тоді біля старих будинків стають під стіни, а новіші будівлі мають бомбосховища.
Ізраїльтяни сприймають це без паніки. Тут на військові теми навіть жарти, анекдоти є. Скажімо, чому тутешні зяті дуже поважають тещ? Бо часто теща може випередити зятя навіть у розбиранні-збиранні автоматичної зброї.
Майже всі служать чи служили в армії. Вісімнадцятирічні красуні-дівчата у військовій формі й з автоматом — не рідкість. Донька її троюрідних братів, колишніх корюківчан Тумаркіних, служить у бойових військах.
Коли день скорботи за загиблими воїнами — усе зупиняється, люди на хвилину схиляють голови. А коли у них в травні День незалежності — величезні зібрання, заходи, виступи, а розходяться — жодного папірця.
Коти по-царськи живуть
Вона своя і там, і тут. Не байдужа до нинішнього життя в Корюківці та Україні. Каже, коли в Ізраїлі ремонтують дороги після якогось руйнування, то так закатають асфальт, що не побачиш слідів ремонту.
І боляче їй дивитися на обшарпані наші двоповерхівки поблизу міського центру, жителі яких не можуть навіть побілити свої будинки!
В Ізраїлі мешканці кожного під’їзду його прикрашають квітами, різьбленням та іншими своїми виробами. На контейнерних майданчиках стоять різнокольорові ящики.
Голубі — для макулатури, паперу. Жовті — для пластику, різної упаковки, окремо — для пляшок. Коричневі ящики — для харчових відходів.
Людям видали у кожну квартиру коричневі відерця для відходів, щоб висипали у такий ящик. Потім це йде на переробку, на корм для тварин.
На вулицях біля кожного закладу, будинку стоять спеціальні посудини-поїлки з водою для котів. Вони вгодовані, їх багато — бо багато пацюків.
Котів каструють, для цього розкидають їжу з снодійним, поки мурчик спить, йому роблять укол, прокинувся — і не знає, що вже кастрований.
Немає бродячих собак
В Їзраїлі немає бродячих собак. Їх там люблять. Коли у когось псина загубилася, то шукають усі, і поліція у тому числі. У парках обгороджені місця для вигулу тварин. Поки ті бігають, господарі спілкуються, знайомляться, навіть закохуються.
Собаки усі чіповані, за них у мерію хазяїни платять податок. Лариса Григорівна за свою Ніку — 50 шекелів у рік, це десь 350 гривень.
Загубився пес, поліція знайде, перевірить електронний чіп, у якому всі дані і про тварину, і про господаря. Є навіть собачі готелі — їдете кудись надовго, здаєте свого чотирилапого за оплату у цей притулок. Там його доглядають, годують, ветлікар оглядає.
І у неї є свій «собачий доктор». Теж вельми проукраїнські налаштований. Турботливий, і про щеплення нагадає: «ми вас чекаємо».
Медицина хороша, але дорога
Для людей у лікарні черг нема. Сімейний лікар дає направлення на огляд чи лікування. У холі лікарні стоїть термінал, проводиш своєю електронною картою, набираєш, до якого лікаря потрібно, з’являється номерок.
Сідаєш, на табло вказано твою чергу — і ніхто не проскочить «я на хвилинку, тільки спитати» поза нею! Страхова медицина там на високому рівні. Зрозуміло, що це недешево. Усі наші звідти літають лікувати зуби в Україну, тут дешевше.
