Марина Савостенко від народження живе в Сновську. Завдяки талантам та здібностям, які передала і своїм дітям, її родина тепер знана і за межами Сновщини. А ще пані Марина – одна з прихильниць менського «Нашого слова». Каже, що їй наша газета подобається. Тож Марина із задоволенням надала для розіграшу у передплатній лотереї подарунки, які виготовила власноруч
Цей ритм для неї такий звичний
Жоден мистецький захід у Сновську не відбувається без участі Марини Савостенко. Той день зазвичай їй доводиться відчувати себе точнісінько так, як та білка в колесі: встигнути підготувати сценічний одяг собі і сину Сашку. Обоє – учасники співочих колективів: вона – у дорослій «Калині», а Олександр – у дитячому «Світлячку».
А ще підготувати вироби на виставку майстрів народного мистецтва, побувати на передконцертній репетиції, проконтролювати, чи належно підготувався Саша. Потім вже виступи, виставка… Добре, що старші доньки майже самостійні і можуть самі дати собі раду в Чернігові, де працюють та навчаються.
Марина Савостенко та її сестра Ірина Коньок (на фото в нижньому ряді) – учасниці народного вокального ансамблю української пісні «Калина»
Такий ритм для неї давно звичний. Відтоді, як вперше стала мамою. Різниця у віці між її старшими дівчатами Веронікою, Світланою та Анею зовсім невелика. І їй доводилося маневрувати між школою і дитячим садочком, музичною школою та гуртками у позашкільних закладах та міському будинку культури.
Усіх треба було відправити, зустріти, відвести, привести, перевірити уроки, підготувати до виступів одяг (бо усі вони якщо не співочі, то грайливі). У перервах між усім цим приготувати обід, нагодувати, поприбирати, попрати та попрасувати. Це вже зараз трохи легше, бо опікується лише найменшим – четвертокласником Сашком. А її дівчата тепер у мами вже помічниці.
Позичала власні вироби на першу виставку
Марина – корінна сновчанка. Тут народилася, тут закінчила школу, ніколи нікуди з міста не виїжджала. Хіба що на навчання до Тиницького бухгалтерського училища.
– Я зі звичайної родини, – розповідає Марина. – Мама моя сама із Софіївки (село на Сновщині – авт.). Коли мене запитують, у кого я вдалася, від кого передалися уміння, не можу сказати напевне. Мама, крім того, що трохи шиє, таким нічим не займалася. Є припущення, що, мабуть, це у мене від бабці Анни Степанівни. От вона уміла і в’язати, і шити, і вишивати.. Як молодою вийшла заміж до Софіївки, там і прожила все життя. В дитинстві ми з сестрою Іриною дуже любили гостювати у бабусі, слухати її, спостерігати за її господарюванням.
Сашко Савостенко проходить шлях, який пройшли його старші сестри. Він вчиться грі на гітарі, співає (до речі, зараз є одним хлопцем серед майже двох десятків дівчат у зразковому вокальному ансамблі «Світлячок»), подобається йому драматургія.
Перше, що спробувала колись Марина, було в’язання.
– Звичайно, в школі на уроках праці ми пробували все, – пригадує Марина. – Там отримували ази і по крою, щось пробували шити, в’язати… У когось виходило краще, у когось – гірше. Але не скажу, що у ті роки я цим особливо захоплювалася. А пізніше, коли настали 90-ті роки… То був час суцільного безгрошів’я, нестабільності, дефіциту. Доводилося власноруч турбуватися, щоб врізнобарвити своє вбрання. Тоді я вже взялася за в’язання. В’язала гачком: для себе, для рідних. Потім, коли у мене з’явилася старша донька Вероніка, почала займатися дитячими речами. Мабуть, це у мене вдавалося, бо почала замовлення отримувати.
Сновський будинок культури для Марини Савостенко вже декілька років є місцем роботи, хоча дружні стосунки з цим закладом вона має давні. Ще десь на початку 2000-их років, коли під час масових заходів там влаштовувалися виставки народних майстрів, їй теж запропонували долучитися. Пані Марина пригадує, що для тієї першої у її житті виставки довелося звертатися до своїх клієнтів, щоб дали у тимчасове користування виготовлені раніше нею вироби.
Прояви мистецтва під одним дахом
А потім вона захопилася вишивкою. Переважно це було оздоблення декоративних подушок, скриньок, фотоальбомів. Далі спробувала мікровишивку, яка є елементом різноманітних невеликих сувенірів та прикрас. З народженням дітей Марина також освоює і кравецьку справу, бо для виступів на концертах її артистки мали бути оригінальними красунями.
– Усі мої дівчата навчалися у музичній школі, – розповідає Марина. – Вероніка і Аня займалися на фортепіано, а Світлана у нас кларнетистка. Всі дівчата пройшли співочу та танцювальну школу у народних ансамблях «Світлячок» та «Ягідки». Доньки зараз живуть в Чернігові. Вероніка закінчила Ніжинський коледж культури і мистецтва. Трохи поїздила в пошуках себе по Україні та за кордоном, наразі співає у Чернігівському народному хорі обласної філармонії. Закінчила курси тату мистецтва, тепер має замовлення і власну клієнтуру. Світлана теж працює у філармонії – грає на кларнеті у духовому оркестрі. До цього закінчила Чернігівський фаховий музичний коледж. Аня – вже другокурсниця Чернігівського колегіуму, навчається на фізико-математичному факультеті. Такий же шлях, який пройшли сестри, тепер проходить і Сашко. Він вчиться грі на гітарі, співає. До речі, зараз є одним хлопцем серед майже двох десятків дівчат. Спроба нашого тата віддати сина до спортивної секції була даремною: Саша сам зробив вибір, де і чим йому займатися.
Артистичне вбрання, яке Марина шила колись для своїх дівчат, вона передала до тепер уже рідного закладу. Також виконувала кілька замовлень для творчих колективів Чернігівщини – виготовляла віночки.
– Якось я захопилася виготовленням сувенірних скриньок, – розповідає далі майстриня. – Це були скриньки з картону, оздоблені вишивкою. Якраз тоді група наших юних танцюристів збиралася на гастролі до Франції. Світлана Горбатович, художня керівниця дитячого зразкового танцювального колективу «Ягідки», звернулася до мене з проханням виготовити сувеніри для французьких родин, у яких проживатимуть наші діти. Це було одним із перших моїх великих замовлень. Світлана Миколаївна потім ще зверталася з такими проханням і в наступні роки. Оскільки діти гостювали в тих самих родинах, то треба було придумувати і нові сувеніри. Так з’явився посуд, оздоблений технікою точкового малювання, дощечки-ключниці, декоровані технікою декупаж.
«Майстри Сновщини» гостювали і в Мені
Багато чого уміє робити пані Марина: картонаж, декупаж, вишивка, точковий та вітражний розписи. Вчиться цьому переважно спонтанно, переглядаючи відео в різноманітних творчих групах в соціальних мережах, консультуючись з колегами. Крім того, що сама творить, ще й долучає всіх, хто хоче навчитися. Вона вже декілька років – активна учасниця мистецької групи «Майстри Сновщини».
Сновські майстрині Наталія Платонова, Тетяна Железняк, Ольга Довбиш, Марина Савостенко
– Ініціаторкою створення стала Ольга Довбиш, – ділиться Марина Савостенко. – Спочатку ми просто проводили майстер-класи для дітей та дорослих, на яких вчили виготовляти різноманітні вироби. Поки не мали власного приміщення, відбувалося це у Сновському історичному музеї, міських бібліотеках. Тепер маємо окрему простору кімнату у будинку культури. Спонсорами майстер-класів є самі учасники, однак вони ніколи не забувають донатити на ЗСУ. Для цього у нашій майстерні встановлено скриньку. Сума збирається невелика, але її ми передаємо волонтерці Анастасії Крот. А вона пече солодощі, які потім їдуть до наших захисників.
Майстер-класи – одне з улюблених занять сновської дітвори у вихідні
Марина каже, що всі майстрині, які входять до їхньої групи, між собою підтримують тісні стосунки. Вони із задоволенням відгукуються на запрошення приїхати з виставкою на різноманітні заходи, які відбуваються не лише на Сновщині, а і в сусідніх громадах.
– Ми неодноразово бували в Чернігові, Корюківці, Ніжині, – каже пані Марина. – Бували мої вироби на виставці і в Мені – на фестивалі гончарного мистецтва «Куманець». Я, на жаль, не змогла тоді поїхати, бо якраз у нас відбувався обласний фольклорний фестиваль-конкурс імені Василя Полевика, а народний аматорський вокальний ансамбль «Калина», де я співаю, був серед учасників.
Її підтримка, помічник та спонсор
Усе, про що поговорили з Мариною, виглядало б не завершеним, якщо б не згадали і її чоловіка. Андрія , якого у Сновську знають як зв’язківця.
– Як ставиться Андрій до твоїх захоплень? Чи не відчуває він себе обділеним увагою дружини? – питаємо у Марини.
– Він у мене великий молодець, – запевняє жінка. – До всього, чим я займаюся, ставиться з розумінням. Жодного разу не зробив зауваження, якщо я чогось не встигла зробити по господарству. Коли, наприклад, він бачить, що я зайнята, то йому не складає проблеми розігріти їжу. Чоловік – мій найперший помічник. Особливо тоді, коли мені треба щось випиляти з дерева, знайти необхідний матеріал, докласти сили. Водночас він є часто моїм спонсором, коли закуповую необхідний матеріал – виділить необхідні кошти.
Усі вироби, створені руками Марини Савостенко, мають витончений дизайн. Майстриня напрочуд вміло підбирає до кожного з них кольорову гаму, тематичне оздоблення, намагається поєднувати різноманітні техніки. Саме тому кожна річ вирізняється довершеністю та оригінальністю.
