Сьогодні люди за кордоном, котрі цікавляться історією, багато українців у нашій державі про Корюківську трагедію принаймні чули. Та чи не найбільше про неї знають у Німеччині, котра й до цього часу спокутує гріхи своїх предків. Цього року серед гостей, які прибули в Корюківку, щоб ушанувати память семи тисяч вбитих і спалених мирних жителів у березні 1943 року, були й представники Німеччини.
Коли до Корюківки вперше приїжджав Федеральний президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр, то його дуже цікавило, чи й досі у душах молодих і літніх корюківчан живе ненависть до його країни, котра у роки Другої світової війни несла смерть.
Вони живуть з відчуттям провини. І зараз, коли Україна стікає кров'ю з ран, яких щодня завдає нашому народу колишній «брат», допомагають нам найбільше. Не знаю, чи зможуть колись росіяни вимолити в Бога та українців прощення, але наше й майбутніх поколінь завдання — не дати забути ні про злочини нацистів, ні про злочини рашистів.
Нині триває нова велика війна, про яку навіть у страшному сні ми не могли уявити. Зараз історики проводять паралелі між цими двома жахливими подіями. І стає зрозумілим, що зло вісімдесятирічної давнини не було належно покаране, не було безжально викоренене, якщо повернулося на Землю в обличчі російських окупантів.
Цього року, як і минулого, напередодні першого березня в Корюківці не оголошували про скорботні заходи з нагоди 81-х роковин Корюківської трагедії. Триває війна, людям не можна скупчуватися. Та видно було, що місто готується. У центрі біля Меморіалу комунальники прибирали, вигрібали. Жителі Корюківки все одно прийшли, їх не треба запрошувати.
Об 11 годині мітинг-реківєм розпочався з вірша про маленьку дівчинку, якій дивом вдалося вижити у той перший день весни 1943 року. Її своїм тілом накрила мама. Маленька тримала в руках хрестик, який болісно вп’явся у долоньку, але, напевно, й допоміг їй уникнути ворожої кулі.
Цей вірш десять років тому написала корюківчанка Людмила Злиднєва, яка багато років пропрацювала в районній бібліотеці. А читала його її донька Тетяна Кошель, керівниця драматичного колективу Центру дитячої та юнацької творчості. Слухати його без сліз було неможливо.
Серед гостей, які прибули того дня в Корюківку був тимчасово повірений у справах Посольства Федеративної Німеччини в Україні Тім Пранге. Він виступив перед корюківчанами, говорив із перекладачем.
Тимчасово повірений у справах Посольства Федеративної республіки Німеччини Тім Пранге
— Я дуже вдячний, що можу бути з вами у цей день. Корюківська трагедія — це біль, який триває все життя. І жодними словами не можна його виразити. Але це наша історія, — сказав німецький гість. — Сьогодні Німеччина на боці України як друг і надійний партнер. Ви захищаєте свою країну, родини, а також цінності Європи. За що ми вам дуже вдячні. Одним із перших слів українською, які я вивчив, було слово — разом. Хочу, щоби ми разом вшанували пам’ять полеглих, і запам’ятали уроки історії.
На мітингу виступили міський голова Ратан Ахмедов, заступник голови обласної військової адміністрації Іван Ващенко, владика Антоній, керівник Чернігівської єпархії Православної церкви України. У пам’ятних заходах брали участь військовий аташе Посольства Німеччини Торстен Фріз, голова обласної ради Олена Дмитренко, інші.
Після мітингу гості оглянули тематичну експозицію в Корюківському історичному музеї, взяли участь у поминальній літії за жертвами Корюківської трагедії в урочищі «Гай».
Вічна пам'ять жертвам Корюківської трагедії
А свідків тих жахливих подій з ініціативи районної організації ветеранів запросили до публічної бібліотеки. Своїми безцінними спогадами з учасниками зустрічі поділилися: Галина Попова, Сергій Жарий, Валентина Мирошниченко, Володимир Костюк, Ганна Мостович.
Наступного дня до нашого міста приїжджали 14 гідів з організації туристичних поїздок. Вони хотіли більше дізнатися про Корюківську трагедію та історію нашого міста. Працівники музею показали їм театралізовану екскурсію в музеї, провели пішохідну мініподорож містом, а також познайомили з історією та талановитими людьми Наумівки.
