У таких невеликих містечках як Мена не часто можна зустріти твори, які належать до так званого монументального мистецтва. Ті декілька пам’ятних знаків, які є у нас, несуть лише символічне навантаження. Своєрідною візитівкою Мени, наприклад, є картина на міському Будинку культури із зображенням Тараса Шевченка. Інший приклад – зупинки, оздоблені керамічною мозаїкою.
Щодо картини на Будинку культури під час ремонту з’явилася ідея зафарбувати її, бо начебто вона під дією атмосферних чинників втратила свою естетичну цінність. Але небайдужі меняни відстояли – Тарас і надалі зустрічає гостей Мени на центральній площі міста.
Саме завдяки небайдужості – цього разу членкинь «Менщини туристичної» та Спілки жінок Менщини – розпочато відновлення мозаїчних панно, якими у 70-х роках минулого століття прикрасили декілька автобусних зупинок нашої громади. Якби зупинки протягом 50 років існування нормально утримувалися, то і не було б необхідності відновлювати мозаїку на них: опади, які проникали через зруйновані дахи, почали поступово руйнувати стіни, а разом з ними і мозаїчні картини.
Завдячуючи громадським активістам та жителям Менщини і реалізується проєкт «Наступна зупинка – мозаїка», головне завдання якого полягає у збереженні культурної спадщини громади.
Невдовзі до згаданих творів монументалістики у нашому місті додасться ще один. Це серія картин, створених на бетонній огорожі, встановленій у дворі міського Будинку культури. «Хто ж побачить те мистецтво?» – здивується дехто. А тут відповідь проста: не локацію підбирали під мистецтво, а мистецтво знайшло своє розташування.
Художниця міського Будинку культури Оксана Горбач каже, що ідея розмалювати секції бетонної огорожі надійшла від менської молоді. Коли в травні-червні обладнували укриття, над яким працював БУР-табір, вони і запропонували якось оздобити холодні сірі стіни. Відділ культури та керівництво закладу із задоволенням підхопили ініціативу, а Оксані вже довелося її реалізовувати. Звісно, що основний обсяг робіт належить їй, але художниця має і групу підтримки – спочатку та ж сама молодь, а потім – дітвора.
– Мене попросили, аби щось придумала, то я і придумала ось це, – каже пані Оксана. – Обрала одну сюжетну лінію, яка наповнена патріотичним змістом. Якийсь сюжет знайшла в інтернеті і перенесла на стіну, щось трохи доопрацювала і доповнила своїм, але є сюжети, авторство яких стовідсотково моє. Наприклад, ось ця дитина, яка потребує захисту і молиться за Україну, яка уособлена в калині.
Загалом, за словами Оксани, один малюнок займає у неї десь тиждень часу: день вона робить розмітку, ще два дні накидає ескіз малюнка, а розфарбовувати, каже, вже легше. Тим більше, на допомогу їй приходять діти. І хоч робота ще не завершена, але вже є на що поглянути. При бажанні це може зробити кожен, бо ніяких перепон не існує – достатньо просто завернути за ріг Будинку культури, до його двору.
До речі, це далеко не перші роботи пані Оксани. Виявляється, що одна із зупинок у Мені, та що в Остречі, була розмальована саме нею. А ще… Чи доводилося вам бачити, наскільки майстерно розмальовані стіни коридору у самому закладі? Це теж справа рук майстрині.
– Колись мені запропонували попрацювати над розписом цих стін, – розповідає Оксана Горбач. – Дісталося це «у спадок», бо попередня працівниця якраз тоді звільнилася і, як виявилося, це стало своєрідним випробувальним терміном для мене – я так і залишилася працювати тут художницею.
Під час відвідин заходів, які відбувалися і відбуваються у Будинку культури, мабуть, мало хто замислюється над тим, чиїми руками виготовлені декорації, фотозони і багато інших речей, які дають змогу відчути атмосферу свята. Тепер ми розкрили цей секрет.
Дізналися ще одну родзинку таланту Оксани Горбач. Виявляється, що своїй майстерності вона не вчилася ніде, професійної художньої освіти не має, а усіма уміннями завдячує батькам. Народилася у далекому Туркменістані і, коли їй був лише рік, разом з рідними приїхала жити до міста Українка, що під Києвом. Там і почала малювати.
Оксана Горбач
Коли вже у дорослому віці на початку 90-х років переїхала на Менщину, то і тут не залишила улюбленого заняття. Тоді вона, як молода мама, яка більшість часу проводила вдома з дитиною, розуміла, що має займатися чимось таким, що б мало користь для родини. Оскільки малювати уміла найкраще, то саме малювання і перетворила не лише на душевне задоволення, а на своєрідний бізнес.
Відтоді її картини з’явилися в колекціях багатьох відомих людей не лише в Україні, а й за кордоном. Роботи Оксани Горбач можна побачити на Андріївському узвозі столиці, де вони знаходять і поціновувачів, і нових власників.
Пані Оксана малює на полотні, ватмані, робить розпис по дереву. Наприклад, дуже симпатично виглядають кухонні дощечки. Але найбільше у її доробку саме картин. Багато з них вона дарує рідним та знайомим, дещо виставляє на продаж. У багатьох своїх справах у Оксани тепер є надійна помічниця – донька Лілія, яка зараз живе в Києві. До неї мама навіть звертається за порадами, адже Лілія – вже професійна художниця – удосконалювала свої вміння в художній академії.
