Знову здригається небо від жалобних дзвонів, стогне земля від болю, а серця рвуться навпіл. Ми продовжуємо прощатися з Синами, Героями, Захисниками. Останнім часом серед них багато тих, кого тривалий час вважали зниклими безвісти. Лише експертиза ДНК довела: вони більше не повернуться живими.
Михайло Висоцький
Михайло народився 5 червня 1989 року в Леонівці, що на Семенівщині, у багатодітній родині. Після Леонівській школи навчався в Костобоброві. Затим здобував професію маляра-штукатура в Чернігівському ПТУ №18. Деякий час працював за фахом у Чернігові, згодом – комірником у селі Залізний Міст на Семенівщині.
У пошуках стабільності переїхав до Бірківки Менського району. Влаштувався трактористом до фермерського господарства «Бутенко», де працював протягом 12 років.
Дружина Тетяна згадує чоловіка як добру, чуйну людину, завжди готову прийти на допомогу іншим, іноді навіть жертвуючи особистими інтересами.
Михайло Висоцький був мобілізований Корюківським РТЦК та СП 12 липня 2024 року. Служив розвідником-сапером у військовій частині А4948 у званні солдата. 7 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Михайлівка Покровського району на Донеччині зник безвісти. У грудні того ж року в межах обміну тілами загиблих повернули й тіло Михайла. Але це лише згодом підтвердила ДНК-експертиза. І хоч дружина до останнього вірила, що чоловік живий, але дива не сталося: 9 червня 2025 року рідні отримали офіційне підтвердження загибелі Михайла.
Максим Бондаренко
Максим Бондаренко народився 15 травня 1987 року в Мені. Навчався в Менській гімназії, де закінчив дев’ять класів. Професію електрозварювальника здобував у Щорському ПТУ.
Працював у приватного підприємця – доставляв менянам хліб з різних міст. Ризикуючи власним життям, аби допомогти землякам, не припиняв роботи і їздив по хліб навіть у перші місяці повномасштабного вторгнення та під час окупації.
На військову службу його призвали 23 лютого 2023 року. Після двомісячного навчання в Польщі Максим розпочав бойову службу – захищав Україну в званні солдата на посаді стрільця-санітара у складі 3-го механізованого батальйону 44-ї окремої механізованої бригади.
Після артилерійського обстрілу 21 липня 2023 року біля Серебрянського лісництва на Луганщині Максим зник безвісти. Наприкінці травня 2025 року тіло Героя передали Україні з боку Росії в межах обміну – експертиза підтвердила, що Воїн загинув від осколкових поранень, несумісних із життям.
Олег Бурковський
Народився Олег 5 травня 1979 року в Березні, батько був працівником колгоспу, а мама – вихователькою у дитячому садочку. Середню освіту здобував у рідному селищі. В Сновському училищі отримав фах зварювальника. Після цього працював на різних роботах, зокрема зварювальником та на будівництві.
Після одруження та народження старшої дитини присвятив себе родині та фермерству.
Олег захоплювався полюванням та стрільбою, полюбляв майструвати. Чоловік хотів бачити кращою свою малу батьківщину Березну. Завжди мав активну громадянську позицію.
У перший місяць повномасштабного російського вторгнення, коли Чернігів перебував у облозі, а Березна була відрізана від транспортних сполучень, Олег Бурковський почав власним транспортом вивозити людей з Чернігова. Також він роздав запаси посівної пшениці, аби в селищі було з чого пекти хліб. Чоловік став ініціатором створення місцевої самооборони, яка забезпечувала порядок на вулицях громади у нічний час.
Військовослужбовцем Олег Бурковський став у 2023 році. За розподілом потрапив до 1-ї танкової Сіверської бригади, а через деякий час був переведений до 110 ОМБр імені генерал-хорунжого Марка Безручка.
Молодший сержант Олег Бурковський виконував бойове завдання під час Курської операції. Зв’язок рідних з ним обірвався 6 січня 2025 року. До травня 2025 року вважався безвісти зниклим. Те, що він загинув, визнала ДНК-експертиза.
