Корюківчанину, який завітав до редакції Сусіди.City, 85 років. Він прийшов поскаржитися на працівників одного з корюківських банків, а заодно розповів про непросте життя літньої людини.
Дружина пішла тихенько
Одинадцять років тому Пилипович провів свою кохану дружину в останній путь. Прожили разом 47 літ, три роки до золотого весілля не вистачило. Пішла несподівано, швидко, нікому ніяких проблем не завдавши.
Лишила чоловіка самувати в просторій хаті. І хоча є в нього два сини, дві невістки та четверо онуків — проживає сам. Сам і їсти варить, й інші побутові проблеми розв'язує. Старший син давно мешкає в Ізраїлі, телефонує щодня, цікавиться всім, навіть тим, що батько сьогодні їв.
Молодший із сім’єю в Корюківці. Навідуються, допомагають. Але в них своя родина, власних турбот вистачає. Отже, що дужає — сам робить.
Злощасний депозит
Є у Пилиповича заощадження — діти гроші дають, пенсії десять тисяч заробив, бо трудився на Сахаліні. Кладе на депозит. Чи багато старику треба на щоденні витрати? Саме час онукам житло купувати. Одній внучці недавно в Чернігові придбали, а ще троє на підході.
Було це 2019 року. Приніс поповнити депозит на п’ятдесят тисяч. Дівчина з банку перелічила купюри й пішла до каси. За дві хвилини повертається, віддає відсотки 9600 грн, тоді під 13% клали, і квитанцію, що депозит повнився на суму 40400 грн.
Не відразу помітив це чоловік, а коли схаменувся, на старенькій автівці до банку не приїхав, а прилетів. Запитує, це ви що — з моїх грошей відсотки виплатили? Працівниці банку почали заспокоювати, мовляв, усе в порядку. На вашому депозиті 400 000 грн.
Ще й запевнили, що збільшили йому відсоток. Та не повірив літній чоловік. Звертався потім і до начальника. Знову вони йому якісь квитанції принесли, в яких не надто розібрався. Заспокоївся лише тоді, коли в новому кварталі переукладав договір. У ньому була зазначена сума 400 тисяч.
Пропала банківська картка
Іншим разом неприємність спіткала Пилиповича, коли прийшов до того ж банку сплачувати за комунальні послуги. Як завжди, дав дівчині біля термінала квитанції, гроші та картку, яку йому раніше безплатно видали.
Банківська працівниця такою послужливою виявилася, зробила проплати, віддала квитанції, ще й провела відвідувача, котрий пересувався з двома палицями, аж до автомобіля. Навіть подивувався несподіваною увагою. Та коли повернувся додому, зрозумів, що немає картки.
Ледь дочекався ранку — похапцем у банк. А дівчина стверджує, що картку віддавала. Каже, то вона, напевне, вислизнула з рук і ви її загубили. Начальство за своїх працівників заступається, діда винуватцем роблять.
Мовляв, у нас відеокамери стоять, передивимось, чи віддавали вам картку. Дідусь їм каже, то випишіть нову. Добре, відповіли, приходьте через місяць.Не повірив старенький у щасливий фінал справи, подзвонив у прокуратуру та записався на прийом.
У визначений час його прийняли, але сказали, що такими справами не займаються, потрібно звертатися до поліції. Ще порадили піти в банк і сказати, щоб заблокували втрачену картку. Так і зробив.
А також попросив добру людину, аби допомогла написати заяву до поліції. Мабуть, якусь перевірку правоохоронці таки робили, бо дзвонили Пилиповичу, перепитували, може, все ж це він загубив картку?
Нема мобільного — йдіть до каси
Коли у травні цього року Пилипович знову прийшов у банк платити «комунальні», йому повідомили, що відтепер через термінал сплачувати можна лише при наявності мобільного телефону. Бо коли вставляєш картку, має приходити есемеска. І лише після цього доступні наступні операції.
А в касі комісійні удвічі більші, ніж у терміналі. Сорок гривень віддав, ще й паспорт вимагали. І за нову картку, яка чи й потрібна тепер, 35 гривень взяли. Усюди дурять, бідкається літній чоловік, де правди шукати?
Пояснюю Пилиповичу, що дійсно раніше картки всім охочим безплатно видавали, а потім стали за гроші. Сама стільки платила за нову. І з есемескою ніхто його не обманює. Усім вона приходить, коли сплачують за комірне через термінал. А якщо зависокі комісійні, то можна на пошті платити, там трохи дешевше виходить.
Немає зради
Як могла, заспокоювала Пилиповича. Кілька разів пояснювала що і як. Наче повірив. А також дала телефон Центру слуху в Чернігові, щоб обстежився і придбав собі слуховий апарат. Бо геть глухий дідусь, усе вухо рукою на мене направляв.
Чоловік дуже зрадів, каже, гроші є, попрошу сина, щоб неодмінно повіз до обласного центру. А ще вирішив старенький піти до лікарні, аби йому зробили операцію на оці, відчуває — насувається сліпота.
Порадила йому й до «терцентру» звернутися, укласти договір на обслуговування соціальною робітницею. Зараз ця послуга в Корюківській громаді для всіх літніх людей безплатна, про це подбала міська влада.
Допомога зайвою не буде, бо дуже важко Пилиповичу з двома палицями пересуватися. А самі ноги вже не хочуть носити. До редакції, на другий поверх, ледь дістався — справжнє випробування.
