Зміна епох на початку 90-х років минулого століття внесла сум’яття у життя суспільства. З одного боку – перебудова і її економічні наслідки викликали у населення розпач і жаль за минулим, обурення і невдоволення порожніми полицями магазинів, галопуючою інфляцією. А з іншого – люди п’яніли від свободи і небаченої до цього демократії. У 1990 році був ще живий Радянський Союз, а в 1991 році він тріщав по швах. Як меняни прощалися з Союзом і зустрічали українську незалежність – прослідкуємо за архівними газетними сторінками «Колгоспної правди», яка стала «Нашим словом»
Синьо-жовті знамена у Мені
Жителі Менщини обережно ставилися до подій, які відбувалися в країні. Хоч і була вже скасована керівна і спрямовуюча роль Комуністичної партії, але в нашому краї консервативно налаштовані прихильники комуністичної ідеї всілякими способами намагалися протистояти новим політичним національно налаштованим силам. Серед населення продовжувалася вестися пропаганда, яка паплюжила Рух, «Просвіту» та їхніх провідники.
У Мені 18 липня 1990 року «невеличкий автобус спинився біля Будинку культури. Першим із нього вийшов високий юнак з корогвою походу «Дзвін-90». А за ним – відомий в області журналіст Василь Чепурний, чернігівський письменник Михайло Ткач, викладач Чернігівського юридичного технікуму Валерій Сарана, працівники культури, освіти, студенти, люди похилого віку і навіть діти – всі у вишитих українських сорочках, урочисті. Синьо-жовті знамена замайоріли над нами».
Саме так повідомляє у своєму дописі «Коротка зупинка в Мені» Валентина Мастєрова («Колгоспна правда» за 28 липня 1990 року) про агітаційно-просвітницький похід «Дзвін-90», який був зорганізований обласними осередками рухівців та просвітян і пройшов теренами Чернігівщини в напрямку Батурина. Авторка передала настрої менян, які дещо з острахом дивилися на гостей. Дехто навіть запитував, чи не озброєні вони. Метою походу було відродження народних традицій, української мови, народної пісні, вивчення історії України, поширення національної ідеї. Але найголовніше було те, що Меною, чи не вперше, линув тоді гімн «Ще не вмерла Україна».
До нового з оглядкою на минуле
Про зміст Декларації про державний суверенітет, ухваленої Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року, «Колгоспна правда» вперше роз’яснює землякам аж 28 липня в статті «Документ доленосної сили». І хоч цей документ не передбачав виходу України зі складу СРСР, але був першим кроком до незалежності України.
В Україні й надалі панувала потужна комуністична ідеологія. Свідченням цього стали вибори до Верховної ради УРСР, які відбулися в березні 1990 року. Більшість отримала так звана «група 239» з числа комуністів і консерваторів.
Леонід Кравчук на Менщині (1992 рік)
Саме вони 23 липня обрали головою парламенту Леоніда Кравчука. Тут газета спрацювала оперативніше: у номері від 26 липня опублікувала і текст постанови, і біографію нового очільника Верховної Ради.
Сила компартії ще досить відчутна на шпальтах районки. Це помітно з багатьох повідомлень про з’їзди, пленуми, інтерв’ю, дискусійні статті. Читаємо, наприклад, статтю «Захистити Леніна в собі», в якій автор засуджує демонтаж пам’ятників Леніну, випади проти комуністів у західноукраїнських областях та балтійських республіках.
Так з’явилося «Наше слово»
З 1991 року районка змінює назву з «Колгоспної правди» на «Наше слово». Це був перший крок на шляху до майбутнього створення незалежної преси на Менщині, хоча газета й надалі залишалася органом Менського райкому Комуністичної партії України та районної Ради народних депутатів. Над назвою видання як і раніше красувалося комуністичне гасло «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» Тоді, на початку року, ще ніхто не здогадувався, що невдовзі зміниться і газета, і країна в цілому.
В Радянському Союзі 19 серпня 1991 року була здійснена спроба державного перевороту. Наступні номери «Нашого слова», які вийшли 22 і 24 серпня, жодним словом не обмовилися про це. Можливо, чекали офіційної вказівки, а може, ніколи було за підготовкою до святкового номера. Адже 25 серпня газета святкувала 60-літній ювілей!
Газета стала іншою. Але про колгоспи ще є
А от номер за 29 серпня був зовсім іншим. Газета передруковує Акт проголошення незалежності України, «Наше слово» перетворюється на громадсько-політичну газету Менського району. Пояснення на першій сторінці в рубриці «Слово редактора» дає редактор Сергій Народенко: з 24 серпня – ми повністю незалежна держава, скоро у нас буде своя армія, тимчасово припинено діяльність Компартії, її майно передається державі, із засновників газети залишається райрада, прибране комуністичне гасло.
Водночас не все так просто було в ці дні. Постанова Президії Верховної Ради УРСР передбачала створення при райвиконкомах спеціальних комісій, які мали опечатати кабінети райкомів Компартії України. Таку комісію створили 27 серпня і в Мені. Але, як повідомляє Сергій Народенко в дописі «Беззаконня!», комісії не сподобалося, що фотокореспондент Іван Шульга, який виконував редакційне завдання, фотографував процес опечатування приміщення райкому. Члени комісії примусили журналіста засвітити фотоплівку.
Перший безробітний і талони на хліб
Надалі газета починає доводити, що вона дійсно громадсько-політична. Менянам дали змогу висловити на сторінках видання своє ставлення до останніх політичних подій (незалежність, департизація), запитавши: «А ви як бачите?»
Механізатор колгоспу «Перше травня» А. Ляшенко сказав, що жодні партії нічого не дають. А робітник-наладчик швейних машин райпобуткомбінату І. Солохненко, який був комуністом три десятиліття, звинувачував керівництво Компартії у тому, що воно не дало належної оцінки антиконституційним діям змовників. Головний інженер районного вузла зв’язку М. Івахненко – теж бувший комуніст. Він підтримав проголошення незалежності України, але хотів би, щоб вона надалі перебувала у складі Союзу.
Сторінка«Нашого слова» з колонкою редактора Сергія Народенка
Газета також висвітлювала враження жителів Менщини про тодішніх державних діячів. У «Нашому слові» від 7 вересня 1991 року нашим землякам дали можливість уявно побути на місці тодішнього українського очільника. Вони розмірковували над питанням «Якби я був… Кравчуком». Хтось погоджувався з його діями, хтось не очікував змін на краще.
У наступному номері газети читачі висловили своє бачення того, який має бути державний прапор – «Червоно-синій. Синьо-жовтий. Чи у крапочку?» Хтось – за той, хтось – за інший, а хтось – проти обох. Так само, як і в попередніх опитуваннях, усі були одностайні: хай як би там не було, аби людям жилося краще.
А людям дійсно було нелегко. Час від часу газета про це сповіщає. Варто прочитати тільки заголовки: «Перший безробітний» (в Мені його було зареєстрували 5 вересня 1991 року), «Готуємось до талонів на хліб?» (на Менщині з’явилися довжелезні черги за хлібом), «Менше народжуємо… і зачинаємо» (заступник головного лікаря райлікарні Петро Хомрач повідомляв, що «за перше півріччя 1991 року у районі народилося 238 дітей, було зроблено 287 абортів»).
