Село Гірськ. Українське село на Сновщині. Це 20 років тому тут проживало близько 600 мешканців, наразі їх менше. Відоме село тим, що знаходиться на самому кордоні, на так званому стику трьох держав – України, росії та білорусі. За дев’ять кілометрів від Гірська, в Сеньківці, ще й досі височіє символічний знак дружбі трьох країн, який в народі називали «Три сестри». Поки що височіє. Після перемоги його знесуть, щоб і сліду не було від такого родичання.
Хто такий Філліпс Грем?
А ще Гірськ відомий тим, що з перших років незалежності України тут облаштована одна з прикордонних застав, яка підпорядковується Чернігівському прикордонному загону імені Володимира Великого. Саме ця прикордонна застава однією з перших прийняла бій в ту страшну ніч 24 лютого.
В окупованому рашистами Гірську побував такий собі Філліпс Грем. Цього лисого чоловіка добре знають на російських пропагандистських телеканалах. За свою життя він зміг заробити собі репутацію скандального пропагандиста, який видає себе за журналіста.
Британський підданий. Здавалося б, чого не вистачає в благополучній Великобританії? Виявляється, чогось таки не вистачає
З огляду на проросійські наративи в сюжетах не важко зрозуміти, що йому в кишеню постійно перепадає з путінського гаманця. Пропагандист Russia Today (російська міжнародна мережа, яка фінансується урядом росії) Філліпс Грей давно помічений в скандалах, пов’язаних з Україною. Він провокував українських вболівальників у Франції питаннями про «карателів» на Донбасі; поглумився над могилою Степана Бандери в Мюнхені; бився з українським дипломатом.
Щоправда, про Філліпса Грея нічого не знав і я. До тих пір, як на початку війни в одній із груп соціальної мережі Фейсбук не побачив пост-попередження з його фото на українсько-російському кордоні про те, що пропагандист уже тут і варто бути готовими до того, що він прибув в Україну працювати на Путіна. Як виявилося, чекати довго не довелося.
Чи смачна їжа з рук ворога
Сюжет, відзнятий Філліпсом Греєм, багатьох ввів у стан заціпеніння: на відео – окупанти в центрі Гірська роздають гуманітарну допомогу, а жителі села підходять і беруть продукти з рук ворога.
Серед горян маю декількох знайомих, а тому, коли переглядав відео вперше, дуже боявся, щоб вони не виявилися серед його героїв. На щастя, цього не сталося.
Декілька разів переглянув відео і ніяк не міг наважитися якось відреагувати. Мене переповнювали лють на ворога, іспанський сором за горян. Намагався поставити себе на їхнє місце, але чомусь ніяк не вдавалося це уявити. Бо я б так точно не зміг. Розумів, що селяни справді опинилися заручниками ситуації: з одного боку кордон, за яким росія і білорусь, межа окупації відсунулася аж за півсотню кілометрів, в селі окупанти, доставки продуктів, товарів, послуг з України немає. Але водночас я не розумів, чому змогли відмовитися в інших населених пунктах Чернігівщини, а тут ні?
Пропонували нагодувати російськими пайками і на Городнянщині, і на Семенівщині, але там люди змогли проявити гордість і відмовитися. Ні, знайшлися такі, які брали, але, як свідчать очевидці, це були в основному асоціальні особи. В Гірську ж у відео потрапили якраз такі, які цілком відповідали всім вимогам відеозйомки: молоді, симпатичні, з посмішками на обличчі – такі, які наче раді «визволителям».
Особливо розлютили два моменти. Перший – коли жінка, заграючи з окупантом, просила його «привезти пшикалку в ніс для сина, таку, як привозили» (виходить, що такою послугою вона користується не вперше). Другий – коли підлітка цікавив не стільки пакет з гуманітаркою, скільки зарядний пристрій для айфона.
Заглянув в коментарі. Їх було дуже багато. Переважно всі засуджували жителів Гірська. Багато хто обурювався, що решта горян не зупинили своїх односельчан. Мої емоції кипіли теж. Я ніяк не міг зрозуміти, як можна посміхатися ворогу і йти по його пакети, навівши губи-брови, вдягнувшись, як на дискотеку. Не міг собі усвідомити того, наскільки сумісними були голод гірських селян і людей в заблокованих Чернігові, Маріуполі, Ірпені, Бучі й Гостомелі.
«Зрадники і колаборанти з Гірська. Це одиниці, за яких соромно всьому селу. Я з повагою ставлюсь до переважної більшості, яка не вийшла на цей цирк. Є одна сепарша, яка то все організовувала. Після перемоги компетентні органи нею займуться», – так відреагував на це відео Віктор Садівничий, який і поширив його в Фейсбуці.
Не варто всіх стригти під одну гребінку
Зрозуміло, що самі горяни побачити відео одразу не могли. Їм вдалося це зробити лише тоді, коли загарбників вигнали з Чернігівщини. Саме тоді і я поспілкувався з одним з моїх гірських знайомих. З його слів стало зрозуміло, що він не менше обурений тим відео. Йому було також соромно за тих акторів-односельчан. Він ніяк ще не може відійти від того, що довелося пережити за весь цей час. Ще зберігається страх, бо ворог зовсім близько.
– Не треба ставити тавро на всьому селі і всіх людях, – каже мій співбесідник. – Усюди люди різні, незалежно від місця проживання і національності. Хто з тих, хто ставить тавро на всіх наших людях, знає щось про нас, тих, хто тут живе? Звідки вони можуть знати, як ми тут живемо? Всіх, хто ходив за кривавою гуманітаркою, видно на відео. Але це вже їхній вибір. Не можна зараз говорити про все. Але, будь ласка, не треба всіх стригти під одну гребінку. Не так все добре, як показали і розказали. Ой, не так... Але на все свій час.
Руський мір та українська помста
А ще я дізнався про те, що окупанти, як тільки ввійшли до Гірська, знайшли тих, хто легко став з ними співпрацювати. Саме завдяки їм одразу були видані сільські активісти, ті односельчани, які мали чітку патріотичну позицію. На них влаштовували облави. Оскільки спроби схилити до співпраці таких людей від самого початку були приречені на невдачу, то, щоб залякати, окупанти організували підпалили в їхні обійстях.
Хто ж вони ті, кому так хотілося руського міру в Гірську? Як виявилося, це представники переважно одного сімейного «клану», який просто непокоївся, щоб не втратити те, що раніше нажили шляхом контрабанди, оборудок з лісом, рибного браконьєрства. Кажуть, що саме представники цієї родини найактивніше співпрацювали з ворогом.
У селі всі один у одного на виду. Тут всі все знають один про одного. Тому в Гірську одразу ж стало відомо про те, хто поживився майном з прикордонної застави. Чи не найціннішою річчю там був квадроцикл, а решта – особисті речі хлопців-прикордонників.
Навіть коли стало відомо, що росіяни відводять від Чернігова війська і спрямовують колони в бік Сеньківки, горяни не почувалися спокійно: рашисти курсували туди-сюди, адже кордон ще не закритий. А сільські зрадники-колаборанти, кажуть, до останнього дня були під прихистком ворога. До них навіть охорону приставили. Виходить, вони знали, що боятися треба, адже решті горян це було не байдуже і помста могла прийти в будь-який момент.
А помста буде обов’язково, бо буде перемога. Українська перемога. І пощастить тим зрадникам, до яких ця помста прийде у вигляді гуманного правосуддя. Бо воно значно м’якше, ніж та кара, яку понесуть вони від своїх односельчан.
