За традицією села Киселівка на Менщині, хрещений батько повинен подарувати дитині хрестик натільний для обряду хрещення в церкві, а хрещена мати — «крижмо». Це новий білий рушник чи відріз полотна, у який дитя загортали після хрещальної купелі.
З гігієнічних міркувань рушник до обряду слід випрати. Важливо, щоб це був новий, ще не вжитий для інших цілей рушник. Раніше брали рушники ткані, з льону.
У церкві молитву «Вірую» читав той із кумів, якої статі дитина: якщо хлопчик, то молитву читав чоловік, а якщо дівчинка, то жінка-кума. Присутність кровних батьків дитини на обряді хрещення в церкві не потрібна, хрестили без них. Платив священику за обряд кум.
Під час обряду хрещення дитині давалося церковне ім’я. Однак вибір імені рідня дитини погоджувала зі священиком до хрещення. До революції 1917 року священик виконував функцію РАГСу: при храмах велися книги, у які записували дати народження та імена дітей, імена їхніх батьків.
Жив у Киселівці переселенець із заходу України (з Гуцульщини ймовірно) дід Богдан, то він розказував, що в нього там було шестеро хрещених батьків і відповідно кілька імен має.
Охрещену дитину хрещені батьки потім називають своїм «хрещéником» або «хрещéницею», а дитина хрещеного батька зве «мій хрещéний», хресну матір «хрещéна». Кровні батьки дитини і хрещені батьки називають одне одного кумами.
Кого брали в куми
Кум і кума не мають бути одружені одне з одним. Стати кумами батьки дитини просили родичів приблизно того ж віку, що і вони самі. Іноді просили у куми своїх друзів. Вважалося, що не можна відмовлятися. Тобто, «хрещеними батьками» ставали дядьки і тітки дитини з родів батька і матері. На Менщині було переважно так.
Для прикладу: моїми «хрещеними» стали двоюрідні брат і сестра мого батька (похрестили мене в Киселівці таємно за ініціативою бабусі). Хрещеною мого хрещеного батька була сестра його матері, моя прабабуся була хрещеною матір’ю теж для дитини родичів, хрещеними батьками дитини мого хрещеного теж були тітка і дядько.
За часів СРСР важливо було зберегти таємницю хрещення, бо комуністична влада за це показово карала. Батьків дитини і кумів могли позбавити членства в компартії за таке, адже всі комуністи зобов’язані були тоді бути атеїстами.
Бабина каша
Коли вертаються після хрестин у церкві додому до хрещеника, обідають і справляють обряд «бабиної каші». Цей обряд існував на всій території України, був і на Менщині, Корюківщині.
Рідні батьки дитини готували обід, випивку. Обов’язковою обрядовою стравою цього обіду була пшоняна солодка каша. Її називали «бабиною кашею», тому що варити її повинна була баба-пупорізка, яка приймала роди. Її обов’язково запрошували на цей обід. Тепер таку кашу може варити рідна бабуся дитини, родичка. Але за логікою обряду її не повинна варити рідна мати дитини.
Стіл мав бути покритий настольником (скатеркою). Баба варила кашу в новому глиняному горщику, приносила кашу в ньому, загорнутому в хустину, і ставила її на столі.
Кожен з присутніх гостей, як правило, родичів, мав покласти на стіл гроші, щоб отримати трохи каші. Ці гроші і зрізаний вершок каші потім віддавали матері дитини. Торг за кашу відбувався з жартами, побажаннями для дитини долі, достатку, певних якостей.
У Киселівці бити горщика і ділити кашу повинен був кум. Він першим клав гроші за кашу на стіл. Горщик з бабиною кашею він загортав у хустку і розбивав об ріг столу. Тоді він хустку розгортав і починали торг за кашу.
Черепки від того горщика викидати в сміття не можна. Батьки дитини в той же день їх розкидали або закопували на городі, «щоб гарбузи родили».
Одні науковці пояснюють, що розбивання горщика з кашею символізувало народження дитини з жіночого лона-горщика. Інші вважають, що обрядове биття горщика з кашею на весіллі, хрестинах, після завершення дитиною навчання в школі було в давнину замісною жертвою язичницьким богам. Били горщик, щоб не розбилося життя людини.
Виходячи з цього, під час розбивання горщика кум повинен сказати щось таке: «Горщик б’ється, а рожденному (ім’я) здоров’я, щастя, багатство дається».
Рецепт пшоняної каші, Киселівка
Просо треба залити окропом на 5–10 хвилин, цю воду злити. Це щоб не було гіркоти.
Тоді залити молоком солодким (коров’ячим), додати цукру, солі, поставити в піч. Можна варити і на воді, але тоді буде не така смачна. Готова каша має бути густа, розсипчаста. Варять іноді таку кашу зі шматочками яблук.
Однести кумам пироги
У Киселівці був звичай, опису якого нема в сучасній етнографічній літературі. До того, як дитині виповниться один рік, мати дитини після хрестин повинна «однести кумам пироги».
Домовляється з кожним з кумів, у який день прийти до них додому. Кожному з них несе по три великих пирога чи хлібини в хустині, там відбувається магічний обмін хлібом.
Два пирога чи хлібини мати лишає на столі, одну при собі тримає. Тоді ще одну хлібину отримує від кума чи куми, і так несе додому парну кількість хлібів (або кумівську хлібину і свій пиріг).
У Киселівці кажуть, що це для того, щоб дитині в житті пáра була для шлюбу. Можна припустити, що старалися зробити цей магічний обряд тоді, коли Місяць росте.
P.S. Розповіли про обряди в травні 2016 р. жителі с. Киселівка Менського району Олещенко Євдокія Кузьмівна, 1919 р.н.; Єременко Катерина, вік 78 років.
